Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
» » » » Один із зіркової плеяди художників

Один із зіркової плеяди художників

11:43, 19.06.17
292
Культура
Один із зіркової плеяди художниківЖиттєвий і творчий шлях відомого закарпатського художника, що проліг крізь злети, розчарування і неспокій вічного пошуку митця в його стремлінні до недосяжного ідеалу, відтворює нове друковане видання відомого фольклориста, доктора мистецтвознавства, Заслуженого діяча мистецтв України Івана Хланти «Мелодії душі Василя Гангура» (Ужгород, «Патент», 2017 р.). Безперечно, книга становитиме набиякий інтерес для тих, хто не байдужий до образотворчості і прагне пізнати вічну таїну таланту, його розвиток і виграновування за тих чи інших суспільно-політичних умов та життєвих обставин. Непроста мистецька доля Василя Гангура зумовлює доволі інтригуючу фабулу оповіді і є яскравою ілюстрацією високої життєздатності сильного обдарування.

Для читацького сприйняття багато важить м’яка, лірична тональність оповіді, що передає художнє сприйняття світу митцем із вродженим відчуттям краси та гармонії.
А краса оточувала Василя Гангура з благословенної пори дитинства. Адже народився 10 грудня 1945 року на присілку Поляна в селі Копашнево на Хустщині, розташованому в зеленому межигір’ї. Чарівна велич гір змалку манила хлопця й заполоняла своєю поезією й нетлінною красою. Бажання змалювати її переслідувало малого з перших свідомих літ: «З усіх уроків найбільше припало до серця малювання. З радістю малював усім учням, які зверталися до нього. Влітку, коли із старшим братом Іваном випасав корів чи овець, завжди брав із собою олівець і зошити, де робив різні замальовки».
Уже в шкільному віці він пройшов серйозний життєвий гарт, долаючи в постолах по вісім кілометрів шляху до семирічної Копашнівської школи, який пролягав між високими горами. До Драгівської средньої школи було трохи ближче – п’ять кілометрів, але вузька стежка вела через ліс, поскознувшись на якій взимку не раз опинявся по пояс у снігу. І така детальна розповідь про важке дитинство майбутнього художника є цілком вмотивованою, адже саме в цей період закладаються домінанти особистості, формується світ уподобань і схильностей, а ще, звичайно, характер. І, можливо, саме ця впертість, з якою Василь долав крізь лісові нетрі неблизьку дорогу до школи й назад, допомогла згодом, у процесі творчого, часом болісного становлення митця, коли йому не надто сприяли зорі. Зокрема, тоді, коли через прикру випадковість не був зарахований до Ужгородського училища прикладного мистецтва, і коли, вступивши, змушений був перервати навчання й зодягнути військову форму, а після армії – знову входити у напружений ритм студентського життя. Безгрошів’я, підзаробітки в художній майстерні, вимушене перебування на нестерпній для художника адміністративній роботі – ніщо не змусило Василя Гангура здатися на милість обставин – він продовжував працювати, вчитися, творити і вірити в себе. І недаремно – дипломну роботу – панно на тему ядерної фізики, площею 25 кв. метрів захистив на «відмінно». Згодом було накопичено певний «виставковий» досвід, що порадував схвальними відгуками глядача, немало важила й підтримка народних художників України Федора Манайла та Антона Кашшая… Та жага нових знань й внутрішній поклик до самовдосконалення не дозволяли заспокоїтись досягнутим, і Василь Гангур подає документи на художньо-графічний факультет Одеського педагогічного інтитуту. Через ускладнення сімейних обставин змушений був перевестись на заочне відділення. Та, попри все, цей період виявився для художника продуктивним. На організовану з його ж ініціативи виставку творів молодих художників облспоживспілки представив сім полотен «Життя продовжується», «Весна на околиці села», «Натюрморт», «Моє рідне місто», «Пізня осінь», «Сінокісна пора», «У казковій країні»…
«Рік у рік його голос усе дужче звучить на виставках… він рішуче звільняється від скутості манери, від псевдореалістичної правдоподібності, помітної у ранніх творах», – зазначає автор. І якщо на полотнах Василя Гангура міниться-грає відтінками багата палітра кольорів, то Іван Хланта, розповідаючи про художника, не шкодує соковитих словесних барв, відтворюючи світлу енергетику художніх робіт, гаму асоціативних вражень, які вони навіюють. Водночас ліричні відступи чергуються з грунтовним, кваліфікованим аналізом творчої манери талановитого земляка. Це вже рівень мистецтвознавця, який знається на глибинній сутності творчого процесу й прагне донести її до читача.
У 1988 році Василя Гангура було прийнято у Спілку художників України. Це дозволило вийти на новий рівень виставкової діяльності: його твори з’являються на республіканських виставках «Людина і світ» (1989 р.), «Мальовнича Україна», «Екологія» (1996 р.). А в 1992-му його робота «Архітектурна композиція» експонувалася на виставці українського мистецтва у США. У 1991 році полотна Василя Гангура «Сніг іде» та «Хутір Становець» виставлялися у Франції, у Німеччині – «Пейзаж із старим деревом» (1993 р.).
З любов’ю оспівує Василь Гангур древній і вічно молодий Ужгород, де промайнули студентські роки і де проживав до своїх останніх  днів («Місто над Ужем», «Моє місто, «Ужгород. Площа Героїв космосу»)… Його приваблюють древні архітектурні пам’ятки міста, яке потопає в зелені лип і каштанів.
В останні роки життя художник відходить від реалізму й втілює творчі задуми в абстрагованно-формалістичному напрямку («Єднання», «Взаємозв’язок», «Свято», «У парку», «Легенда» тощо). Ці твори  розраховані на підготовленого глядача, бо вимагають сприйняття на рівні асоціацій, символів, образотворчих метафор.
У 2000-му році В.Гангур взяв участь у VІІІ інтернаціональному пленері  живопису, який проходив у м. Бая-Маре (Румунія). Його творчий доробок був представлений тут десятьма полотнами, виконаними олійними фарбами. Чотири з них він залишив для Сігетського музею.
Та 24 березня 2005 року несподівано перестало битися серце талановитого художника. Вочевидь, далася взнаки робота до загрозливого знесилля, напруга переживань, «невтомне творче палахкотіння, в якому художник спалює себе»...
Та він назавжди залишиться в яскравому сузір’ї закарпатських майстрів пензля, в історії образотворчого мистецтва краю і житиме в своїх творах.
Книга розповідає про цю нерядову особистість й промовистими світлинами та ілюстраціями різножанрових полотен. Тут же – теплі відгуки про В.Гангура людей з його оточення, колег по творчому цеху, Василя Вовчка, Сергія Глущука, архітектора Петра Гайовича,
Чудовим доповненням є пісенний розділ, де вміщено покладені на музику вірші Івана Хланти «Є немало сіл на світі», «В Копашневі є присілок Поляна», які немов переносять читача у те «прадивне село, де В.Гангур, вперше відчув гарячий дотик рідної землі, де розквітала його любов до праці й малювання».
Ганна Макаренко.
На знімку вгорі: Іван Хланта (зліва) з В.Гангуром. Фото з архіву.Один із зіркової плеяди художниківОдин із зіркової плеяди художниківскачать dle 10.5фильмы бесплатно
Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
Приходьте на музичну виставу «Наталка-Полтавка»
Приходьте на музичну виставу  «Наталка-Полтавка»18 квітня на сцені районного будинку культури актори Закарпатського обласного театру драми та комедії покажуть музичне дійство (без антракту) «Наталка-Полтавка».

На Тячівщині презентують «Пласт»
На Тячівщині презентують «Пласт» З ініціативи ГО «Єдність» та підтримки районної влади 29 березня, о 14.00 год. у залі Тячівського районного ЦДЮТ відбудеться  презентація Національної скаутської організації України «Пласт».
Запрошуємо зацікавлених осіб взяти участь у заході.
ГО «Єдність».