Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
» » » » А вінок той грає самоцвітами...

А вінок той грає самоцвітами...

08:57, 31.07.17
2894
Культура
А вінок той грає самоцвітами...Взявшись за перо, Юлія Юріївна Драгун, напевно, й не сподівалася, як різко зміниться після цього увесь плин її життя – зі спокійного й розміреного потоку днів, виповненого звичними сільськими турботами, на мінливий калейдоскоп незабутніх подій – зустрічей, презентацій, свят, де вона незмінно  опинятиметься в полі, а то й у центрі шанобливої уваги.

Ось і нині вона живе приємними спогадами про великий празничний фест «Коломийкарі Закарпаття», який відбувся 23 липня у Волівці. Адже одним із пунктів програми цього заходу була презентація її нової, 15-ої (!)  книги «Ой віночку з барвіночку» (Ужгород, «Патент», 2017 р, упорядник І.В.Хланта). Оскільки, окрім сценаріїв народних звичаїв та цікавих оповідок, тут вміщено й різнотемний «коломийковий» розділ.
Загалом же цей новодрук є своєрідним відлунням минувшини, що вже десь почало стихати й призабуватися. Проте, на щастя, знайшлася людина, яка зберегла  його в своїй пам’яті та в почуттях і донесла до наших днів у всій первісній принадності.
– Комусь може здатися, що це дуже просто: почув, записав, зберіг. Та насправді, робота з фольклорним матеріалом – це багаторічна збиральницька праця, що вимагає терпіння, скрупульозності і, звичайно, великої любові до свого, рідного, неповторного – слова, звичаю, пісні, легенди… Можна сказати, що для мене вона розпочалася ще в дитинстві, коли малим дівчам ходила з братами й сестрами по малину й, зачувши десь поряд коломийкові наспіви, завмирала, зачудувана жартівливими та щемно-тужливими рядками, й намагалася запам’ятати все до слова. З тієї благословенної пори у моїй пам’яті назбирався солідний пласт матеріалу, який готувався до друку також нешвидко – цілих два роки. Та, напевно, сама б я не впоралася, і вважаю за щастя, що на цьому шляху мені поталанило на чудового наставника – Івана Васильовича Хланту, доктора мистецтвознавства, який одразу повірив у мене…
Відкривши цю книгу, ніби потрапляєш у часовий портал, що переносить у милу серцю давнину з її традицями, колоритними обрядами, колядками, фіглями.
Народні звичаї авторка відтворює у форматі рольового дійства. Тож «Стародавні новоселицькі вечорниці», «Колядки села Новоселиці», «Пастушки з вертепом (бетлегемом)» – за всіма жанровими ознаками є повноцінними п’єсами. Мова дійових осіб, позначена діалектними особливостями місцевості, ллється легко й невимушено, у ній бринить простосердечність й велика  людська щирість. Відчувається, що сільське буття – це те, органічне середовище, в якому формувалася авторка як особистість. «Мова дійових осіб учасників народних звичаїв, наче підслухана з  розмов, під час їхніх пригод і веселощів», – зазначає Іван Хланта.
Та все ж, ці звичаєві сюжети були б для нас не настільки цінними, якби не були пересипані ряснотою  співанок, коломийок, в’язанок, віршованих «пришт» («А пропав би тот котище», «Співанки тети Фіці», «Їхали вози і’дгорі», «Дівоцька та легінська в’язанки»), що доносять до сучасника красу і багатство народної творчості.
Чимало з них стараннями вірної помічниці Юлії Драгун – педагога Галини Василівни Гордійчук, покладено на музику. Тож зацікавленому читачеві стануть в нагоді й ноти пісень, вміщені в прикінцевому розділі книги.
З особливою любов’ю, в красномовних деталях, виписаний авторкою весільний обряд («Новоселицька свальба»). Адже, як сама  вона  зазначає в підрозділі «Знайомство і залицяння», «з діда-прадіда на Закарпатті шанували всесілля. Воно залишалось на все життя незабутньою подією для молодих людей і батьків».
З опису обряду стає зрозуміло, наскільки відповідально, розважливо, без поспіху підходили наші предки до цієї події і як щедро й майстерно, попри сірість селянського побуту, вплітали в неї красу народних традицій, фольклорних самоцвітів, глибину й силу почуттів.
Залишається по-доброму дивуватись, скільки  народнопоетичного шарму, світлого, іскристого гумору й глибинної мудрості увібрали в себе обряди «Сватання», «Голубці», «Гуски», «Вінки», «Свальба у молодої», «Вінчання», «Весільні подарунки», «Приданці», «Танець із молодою», «Колач», «Поправки»…
Характерно, що мова учасників дійства часто-густо римована, отож подекуди звучить як віршовані афоризми: «Кой-исьме прийшли з приданцю, та заграйте нам, музики, веселого танцю. Ану, музики, не дрімати, а май довго нам гусляти!».
Своєрідним авторським ексклюзивом можна вважати розділ «Базарові фіглі», представлений комедією на одну дію «Як дідо козу продавав». Любителям народного гумору він дарує неабияку читацьку насолоду. Діалогічні рядки б’ють просто в ціль, вражаючи дотепністю, образністю, життєрадісним колоритом. Скажімо, в подібних епізодах:
– Дідо. Йой, люди добрі, та се коза не бодлива, а чесна, облесна, а яка говорлива!
– Покупець. А ви що з нив, яку бесіду маєте? Бізуно, й співанки співаєте?
– Дідо. Співаю, співаю, коли дяку маю! Моя коза усе сита і нігда не бита. Бо ї не є за що бити, її треба лиш любити…
Наступний розділ «Оповідки про вечорничення» заполоняють увагу читача з перших же абзаців, й він на якийсь час занурюється в атмосферу сільського життя з його патріархальним укладом, господарськими клопотами, традиційними уявленнями. віруваннями й людськими пригодами. Проте й тут домінуюча – тема кохання, залицянь, подружньої злагоди, що також нерідко звучить на жартівливій хвилі.
Ще один сюрприз для поціновувачів фольклору  – це «Коломийки Новоселиці», записані Ю.Ю.Драгун від своєї бабусі Ганни Іванівни Драгун (Іванцюк). Коротенький епіграф до нього насправді багато про що говорить:
«Я любила свою бабку, она ми співала,
Наказала, аби-м співанки у тайстру складала».
Хтозна, можливо, цей «бабчин заповіт», зрештою, і визначив творчу долю письменниці, заронивши в душі любов до пісні й поезії?
А розсипи коломийок – це не що інше як своєрідна сповідь людського серця у особливі хвилини життя – радості, туги, сподівань, закоханості, відчаю.
Про те, що любов до народної пісні в родині Ю.Драгун – спадкова, промовляє ще один розділ – «Співанки с. Новоселиця», записані авторкою від матері – Ганни Степанівни Проданець. Ці коломийкові наспіви – також про споконвічне – про долю, кохання, сватання, розлуку, відданість, зраду й подані окремими «в’язанками» – «Ой доле моя, доле», «Та до тої білявини», «Вчора була неділиця».
А фотознімки старих новоселицьких хат, складених «в зруб», вкритих дранкою і соломою, немов переносять уяву на давній сільський куток, куди сходилася вечорами молодь й де допізна світився у віконці вогник гасової лампи.
Заключним акордом видання є пісня на слова Юлії Драгун «Моя рідна Новоселиця», де є такі слова:
Не знайти села такого у Карпатськім краю,
Де б жилося так тихо, мирно – то я певно знаю.
Хто до нас приїде в гості, будемо стрічати,
З хлібом-сіллю, рушниками, піснями вітати.
І в цих рядках вона вся – з її широкою душею, рідкісним вмінням бачити в людях тільки хороше й закосичувати світ дивним цвітом щедрого таланту.
Ганна Макаренко.скачать dle 10.5фильмы бесплатно
Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
Продається будинок

Продається будинокПродається будинок в с.Нересниця по вул.Крички. Тел.: 0987715588.