Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
Останні новини
19-02-2018, 09:28 Вчимося доброті
» » » » Новий фільм В’ячеслава Бігуна – про безмір любові й довічний біль материнського серця

Новий фільм В’ячеслава Бігуна – про безмір любові й довічний біль материнського серця

16:17, 29.09.17
488
Культура / Наші земляки
Новий фільм В’ячеслава Бігуна – про безмір любові  й довічний біль материнського серця16 вересня, в день вшанування пам’яті Георгія Гонгадзе та всіх загиблих журналістів у Києві презентувався фільм нашого земляка, тячівця В’ячеслава Бігуна «Серце мами Гонгадзе». Це кіносповідь Лесі Гонгадзе, в якому мати відомого журналіста відверто оповідає про різні моменти свого життя та синів.

Стрічка складається з двох частин «(Мама» і «Син»), тут показано історію її любові з чоловіком Русланом Гонгадзе, пригоди Георгія. Спогадами в дорогих їхнім серцям місцях ділиться бабця Георгія, рідні.
Стрічка допрем’єрно демонструвалася на низці кінофестивалів, а також у Парижі та Таллінні. Її відзначено нагородою «Найкращий образ у кадрі» на Міжнародному фестивалі історичного кіно.
Фільм створений за сприяння Грузинського національного кіноцентру та сотень людей, генеральний продюсер стрічки – Юрій Іванович Чижмар.
– Пане В’ячеславе, як, власне, виникла ідея створення фільму?
– Ідея фільму, а це історія великої любові непочутої жінки, народилася з життя. В її основі ― її образ, особистість, враження від пані Лесі Гонгадзе, які виникли на взаємній симпатії. Ми зустрілися вперше у 2008 році, і вона справила на мене незабутнє враження. Тоді, поряд із викладанням і наукою, я працював журналістом у юридичній газеті, висвітлював справу Гонгадзе.
 Нас знайомить мій університетський професор. І ось приходжу до пані Лесі, й вона мене так тепло приймає чомусь відразу. І розповідає, що прізвище Бігун має в неї позитивну асоціацію. Чоловік, який носив його, частенько пригощав її в дитинстві, в дворику, де вони жили, смачними сирниками. Так і вона пригощає мене сирниками. Ми спілкуємося кілька годин, і вона залишає в моєму серці те, з чим хочеться поділитися – розповісти про неї.
Відтак проходять ще близько 4 років. Я опиняюся в Ірландії. А на той час працюю в Євросуді, їду у відпустку на літній курс до кіношколи. Там треба представити умовний кінопроект. А.Тарковський, якого читаю, каже, що фільм – це моральний вчинок, тому це і є мірило ідеї чи то задуму фільму. Й відтак і згадується пані Леся, те, що вона пережила. Так і сформувалася ідея зробити про неї фільм. Тобто, таким шляхом пані Леся і привела мене у велике кіно.
– Чому раптом кінематографія заполонила людину з грунтовною юридичною освітою, котра вже зуміла досягти немалих професійних висот?
– Чи так і раптом? Нас цікавить кіно, чи не так? У Тячеві пан Я.Малєкін, був би живий, то підтвердив би, як частенько й багатенько брав у нього ще наприкінці 1980-тих і на початку 1990-их фільмів на перегляд у прокаті. Нотував. Й, зрештою, і сам написав книжки про фільми, про право та юристів. Це трапилося, коли працював над докторською дисертацією про філософію правосуддя. Але одна справа – писати, інша – робити кіно.
Додам, що кіно, як і право, в ідеалі – мистецтво. Можливо, тому такі відомі режисери, як Федеріко Фелліні, Тодорос Ангелопулос, Йилмаз Гюней, Міклош Янчо, Біллі Вайлдер, Фредерік Вайсман, Кен Лоуч та інші – юристи за освітою.
Ми говоримо про якісь висоти. Для закарпатця і не лише, для людини, яка виросла з видом на гори, важлива не лише висота. Що з висоти без глибини? Мій шлях у кіно і є, можливо, стежкою до суті цих глибин.
– Як сприйняла Леся Гонгадзе вашу пропозицію зніматися у кінострічці?
– Дружньо. Коли у 2012 році зателефонував їй, а вона тоді була в Грузії, й запропонував почати працювати над фільмом, то вона сказала: «Приїжджайте. Я вас чекаю». Хоча один із її братів, коли поновлював контакт із пані Лесею, не підтримав ідею. Видно, хвилювався за неї. Відтак пройшли роки, й ось уже після перегляду фільму, він підійшов до мене, перепросив і щиро подякував за фільм. «Фільм – це все правда», він ще тоді сказав публічно. Вийшов такий собі подарунок братові від сестри.
– Чи легко Вам було з нею співпрацювати?
– Не те слово. Пані Леся приймала нас у себе вдома, ми подружилися й мені складно бажати було більшого. Вона, як кажуть, розкрилася нам. А ми, в свою чергу, хотіли б поділитися цим із вами, запросити вас на кінозустріч із нею.
– Що найсильніше Вас вразило у цій людині?
– Багато що. Це – справді цілісна Людина, у якій все було прекрасне: краса, характер, жертовність. Знаєте, є люди, які існують для себе, а є такі, які – для інших. І мені завжди здавалося, що останнє – про неї. І це не лише моє враження. Багато разів люди признавалися, що вважали її другою мамою для себе.
– У ваших характеристиках фільму промайнуло висловлювання про його аполітичність. Однак, здається, це не зовсім так, адже він змушує замислитись над речами, значно глобальнішими, аніж особиста драма матері, яка втратила сина. Це випадковість чи задум?
– Наша стрічка – це як текст, просто емоційний. І кожен вправі інтерпретувати його. Чому не бачу тут політики? Бо політика в ідеалі для мене (наскільки мене вчив в Академії наук мій науковий вчитель проф. В. Д. Бабкін) – це суспільний інструмент вирішення людських проблем. Політика в реальності – це боротьба за владу. Тому наш фільм – поза політикою. Він про маму, тому він так і називається – «Серце мами Гонгадзе». Оскільки життя пані Лесі проходило як у радянську епоху, так і в період новітньої України, то фільм є радше  історичним. Так і назвали його кінокритики – історичним документом від першої особи.
– Як Ви вважаєте, слова Лесі Гонгадзе про те, що насправді вона не бачила тіло вбитого Георгія, це свого роду захисна реакція, яка дозволяє легше пережити горе, чи вони й справді відповідають дійсності?
– Як режисер фільму, лише скажу, що, переглянувши фільм, кожен може сам вирішити, чи вірити пані Лесі. В плані режисерського задуму ми представили раціональний та емоційний (чи ірраціональний) аспекти цієї дилеми.
– Як вдалося «виходити» на потрібних людей і сформувати творчий колектив?
– Люди допомагали. Хоча, коли ми починали, то це були інші часи в Україні. Цю ідею підтримав громадський активіст Юрій Іванович Чижмар. Композитор кіностудії Довженка В. Гронський безкоштовно погодився написати музику. Борис Ухов став одним із наших операторів і монтажерів, він, на жаль, відійшов у засвіти. Святослав Вакарчук надав свою пісню «Така, як ти», яка, як пишуть кінокритики та кажуть глядачі, по-новому зазвучала в фільмі. Народний бард Володимир Самайда – «Пісню про Львів». Нам поталанило. Ми вдячні всім і кожному за внесок, який ми подякою записали в історію цього фільму в міжнародній кінобазі та титрах. Сподіваюся, вони пишатимуться тим, що ми спільно створили.
– Пане В’ячеславе, чи були труднощі в роботі з героями стрічки?
– Хіба що творчі. Нам довелося не включати чимало матеріалу до фільму, оскільки ми надали перевагу пані Лесі.
– Де проводилися зйомки? Можливо, були моменти, які Вам особливо запам’яталися?
– Ми фільмували в Грузії, Україні, Естонії та Франції. Найбільш пам’ятним був для мене час, проведений у Грузії, де ми трохи подорожували з пані Лесею. У Франції ми фільмували «Сухішвілі», а також низку інтерв’ю, як-от із головою Європейського суду Жаном-Полем Коста чи тогочасним керівником «Репортерів без кордонів» Робером Менаром. Кілька кадрів Естонії потрапило до стрічки, бо пані Леся бувала в Прибалтиці, коли її чоловік Руслан займався там архітектурними справами.
– Чому так довго фільм ішов до глядача?
– У фільму така доля. «Серце мами Гонгадзе» ― це моя перша стрічка, над якою почав працювати, але за цей час вже зробив більше 15-ти. Є об’єктивні та суб’єктивні пояснення. Але результат один ― наш фільм, рано чи пізно, доходить до сердець глядачів.
– Як були сприйняті перші кінопокази за рубежем?
– Ми показували фільм у Парижі та Таллінні. Переважно його дивилися місцеві українці. Для них цей фільм став емоційним відкриттям, про що і писала преса.
– Чи виправдала ваші сподівання столична презентація кінострічки?
– Щиро вражений тим, як тепло глядачі прийняли фільм. І критики – схвально. Але мене стурбувало, що українські журналісти майже проігнорували його, зокрема, з так званих провідних, ЗМІ. Нас запевняли, що в провідних комерційних ЗМІ існує ледь не табу на цю тему. Якщо це правда, то це ганьба України для 2017 року. Але мені не хотілося б спекулювати на цю тему. Головне – аби звичайний глядач побачив стрічку.
– Які задуми прагнете реалізувати в майбутньому?
– Задумів багато. Хоча, можливо, мені доведеться покинути кіно. Якщо ж вдасться залишитися, то хотілося б дещо зробити ще про Закарпаття. В мене вже є кілька невеликих фільмів, як от «Я і є вона» про партизанку, «Маруся» – про закарпатську долю жінки, «Місто ангела» – про Тячів і рідний край. Невдовзі вийде стрічка «Останній солдат», над якою ми спільно працюємо з Олександром Гаврошем, є новелка «Криниця Чендея» про світоча наших предків. У роботі ще одна стрічка про закарпатського розвідника на нинішній війні. Закарпаття в кіно заслуговує більшого.
– Спасибі за розмову. Успіхів Вам!
Розмовляла Ганна Макаренко.

Довідка: В’ячеслав Бігун – кінематографіст і вчений-юрист, родом із Тячева. Навчався й працював у провідних університетах і установах світу (Львівський університет ім. І.Франка, Інститут держави і права НАНУ, Гейдельберг, Сорбонна та ін.), юристом – в Європейському суді з прав людини. Кандидат юридичних наук, магістр кіномистецтва (випускник Балтійської кіношколи). Автор понад 500 публікацій, близько 20 фільмів (частина – у вільному доступі), які удостоєні близько 30 нагород. Найпродуктивніший український кінорежисер за даними каталогів «Українські фільми», виданих Держкіно у 2016 та 2015рр., та Міжнародної кінобази (IMDb). Чи не перший український кінорежисер – мільйонер за кількістю онлайн-переглядів (близько 3,5 млн). Неодноразово відзначався і за активну популяризацію українського кіно.
Новий фільм В’ячеслава Бігуна – про безмір любові  й довічний біль материнського серцяНовий фільм В’ячеслава Бігуна – про безмір любові  й довічний біль материнського серцяНовий фільм В’ячеслава Бігуна – про безмір любові  й довічний біль материнського серця
скачать dle 10.5фильмы бесплатно
Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення