Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
» » » » Людмила Тегза: «Кожен окремий музей – це оберіг нашого спільного багатства»

Людмила Тегза: «Кожен окремий музей – це оберіг нашого спільного багатства»

16:55, 29.09.17
219
Культура
Людмила Тегза: «Кожен окремий музей –  це оберіг нашого спільного багатства»Для директора грушівського приватного музею «Сріберна Земля» Людмили Тегзи цьогорічне 9 вересня, без перебільшення, стало знаковим. Адже саме в цей день у селі Велятино, Хустського району відбулося урочисте відкриття філії грушівського музею, яка отримала назву «Пинтьова оселя». Про передісторію події, мистецтво виживання музейної справи в умовах сьогодення загалом, свої  нові сподівання Людмила Миколаївна поділилася в розмові з кореспондентом.

– п. Людмило, насамперед, вітаємо з нагородою – Почесною Грамотою ОДА за внесок у розвиток туризму на Закарпатті.
Та, напевно, все-таки нелегко було «прописати» філію «Сріберної Землі» на території сусіднього району, де ваш музей менш знаний, аніж на Тячівщині?
– Вочевидь, це доля. Й так повинно було статися, що частина раритетів, зібраних покійним чоловіком Василем, дещо з особистих речей – мольберт, автопортрет, присвячені йому вірші, мали повернутися на його малу батьківщину – на Хустщину, де в с. Березові він народився.
До речі, музей «Сріберна Земля», відкритий при Великобичківській школі-інтернаті, теж пов’язаний з його іменем. Адже саме тут минуло шкільне дитинство Василя – напівсироти, вихідця з багатодітної родини.
– Якою, на ваш погляд, має бути сучасна концепція музею?
– Якщо колись музей асоціювався з «мертвими» експонатами й монотонною оповіддю гіда, то зараз для людей, поглинутих серйозними матеріальними проблемами, це «не формат».Тут належить проявляти неабияку винахідливість й креативність, аби музей міг справити враження своєю неординарністю. У ньому має вирувати життя, тут має щось відбуватися – зустрічі, спілкування, презентації, святкування…
Шкода, що на цьому шляху музейники часто зостаються сам-на-сам зі своїми проблемами, тоді, як усім їм потрібна підтримка – і моральна, й матеріальна. Бо справа ця не настільки прибуткова, аби могла обернутися цілковитою самодостатністю їхніх господарів.
– І все ж, знайшлися люди, які пішли Вам назустріч, і – одним музеєм на Закарпатті стало більше?
– Так, після кількох невдалих спроб доля послала мені в спільники Жанну Миколаївну Микитюк, сільського голову Велятина, педагога за фахом, навдивовиж енергійну, ініціативну людину, котра, здається, саме чекала, аби я звернулася до неї з подібною пропозицією. Адже про грушівську «Сріберну Землю» вона багато чула й читала, дивилась передачі по Інтеру, тож вирішила, що подібна садиба лишень прикрасить рідне село.
Її було вирішено розмістити в старій хатині при в’їзді у Велятино, де колись мешкала чоловікова бабуся. Тож після завершення ремонтних робіт ми з сином Василем почали звозити сюди музейні експонати й створювати атмосферу давнього закарпатського побуту. Для цього згодилися і ткані покрівці, й джерги, і вишивані скатертини, рушники. З’явилася  можливість, нарешті, вийняти із запасників фонду зразки народного одягу, для експонування яких не вистачало місця у моїй грушівській оселі.
– Чи багато гостей прийшло на відкриття музею?
– На урочисту подію завітали велятинці, гості з різних куточків нашого краю та сусідньої Румунії: директор повітового музею Сату Маре Фелічіан Поп, голова повітової філії союзу українців у Румунії Любов Горват, член Спілки письменників України Олександр Гаврош, директор Мукачівського драматичного театру Юрій Глеба, кандидат мистецтвознавства,театрознавець Василь Андрійцьо, письменниця і драматург Олеся Чепелюк, відомий художник та скульптор Іван Дем’ян. Учасниками цієї хвилюючої події були й колишній начальник управління культури ОДА Ю.Ф.Глеба, і Денис Ман, начальник  департаменту економічного розвитку та торгівлі ОДА.
Гостей щиро привітали піснями та хлібом-сіллю учасниці творчого колективу «Берегиня» (кер. Вікторія Дьорді). Відомий письменник Олександр Гаврош презентував свої власні художні твори про Григора Пинтю. А румунські гості переповіли історичні відомості про свого земляка з повіту Бая-Маре – хороброго Пинтю. Іван Дем’ян, автор двох скульптур Пинті, подарував музею свою нову картину «Циганка та опришок».
Гості з лівого берега Тиси були, зокрема, зворушені тим, що з’явився перший у світі музей Григора Пинті – національного героя Румунії та України. Тож, звичайно, нам із Жанною Миколаївною було приємно усвідомлювати, що зробили і свій внесок у зміцнення дружби двох сусідніх народів. Загальну увагу мимоволі привернув румунський гість, зодягнутий у колоритний національний одяг. Виявляється, уже не перший рік він добровільно доглядає за могилою Пинті в Румунії. І коли його питають, чи, бува, Пинтя, йому не родич, завжди каже одне й те ж: «Пинтя – родич для всіх румунів».
Звичайно, представники румунської національності виявили особливий інтерес до газети «Мараморошани» (1934 р.), гаптованих шовком свит та сорочок, вигадливо оздоблених лайбиків і кептариків, у яких ходили їхні предки. Масу позитивних емоцій подарували пісні, танці самодіяльних колективів і, звичайно, щедре пригощання, яке засвідчило не лише кулінарні здібності місцевих газдинь, а й їх естетичний смак: окремі страви нагадували вишукані композиції.
– Людмило Миколаївно, село Велятино видається непоганим географічним варіантом для музейної скарбниці, оскільки сюди з’їжджається чимало люду, що прагне оздоровитися в тутешніх термальних водах. А наскільки оточена увагою поціновувачів старовини грушівська «Сріберна Земля»?
– Скажу відверто: екскурсантів значно поменшало. Вочевидь, ми не вміємо цінувати своє, нам здається, що чуже й далеке – значно краще і вартісніше, ніж те, що під боком. Напевно, тому автобуси з відпочивальниками беруть курс із солотвинських озер кудись на Буковель чи Говерлу, а приїхати в Грушево… не вистачає бензину. А між тим, кожен музей – це оберіг нашої, спільної культурної спадщини, тому його популяризацію не  можна покладати виключно на плечі музейників.
– Напевно, день відкриття музею Григора Пинті був для Вас одним із найрадісніших за останній період. А чи траплялися прикрі курйози у вашій практиці?
– Такою видалася серпнева днина, коли приймала в себе групу екскурсантів з Дніпра. Несподівано почалася аномальна злива, і вода крізь стелю почала просочуватися в помешкання, на стоси з одежею, картини, рушники… Довелося перервати розповідь й прибирати музейні експонати якпонайдалі від «холодного душу».
На моє щастя, мене почули й підтримали голова РДА В.Ю.Дем’янчук, і його перший заступник М.М.Полажинець, і активіст Іван Габор, який порушив питання ремонту на одній з нарад. Тож є сподівання, що в скорому часі, за підтримки влади, воно буде знято з порядку денного.
Загалом, у моїй ситуації прислів’я «один у полі не воїн» набирає особливої актуальності. Адже, щоб втримати музей на плаву, доводиться вдаватися до екстраординарних заходів. Я особисто, навіть, збиралася виїжджати за кордон. А пробиваючи ідею музейної філії, де лишень не побувала, – і в Мукачівському «Паланку», і в Чинадіївському замку... Та зрозуміла: без підтримки громадськості, влади, меценатів тут не обійтися.
Тож, користуючись нагодою, хочу адресувати вдячне слово представнику української діаспори в США Міхаелу Лемку, поетам Михайлу Носі, Василю Густі, всім, кому виявились близькими негаразди «Сріберної Землі».
– Чим збираєтесь особливо подивувати відвідувачів велятинської світлиці?
– Окрім двох експозиційних кімнат, тут, за задумом, буде облаштовано дегустаційну залу, де можна буде спробувати традиційні страви закарпатської кухні та вина. Поповнюватиметься й музейний фонд, зокрема, незабаром тут з’явиться вівчарська трембіта, яку обіцяє передати в дар музеєві Іван Тегза – брат покійного Василя Васильовича.
Увазі відвідувачів буде запропоновано цілий ряд унікальних раритетів – римські монети, першодрук «Піснеслова» – одну із перших спроб зафіксувати в друкованому слові твори духовного змісту, малознані закарпатські рушники, диво природи – хрест на зрізі дерева… А ще хочеться, аби кожен, хто завітає до музейної  садиби, мимоволі занурився в атмосферу милої давнини, з її простотою, скромністю і привітністю, і перейнявся повагою до наших предків, навдивовиж працелюбних і майстровитих, багатих життєвою мудрістю, залюблених у красу.
– Що ж, хай щастить!
Ганна Макаренко.
Людмила Тегза: «Кожен окремий музей –  це оберіг нашого спільного багатства»Людмила Тегза: «Кожен окремий музей –  це оберіг нашого спільного багатства»Людмила Тегза: «Кожен окремий музей –  це оберіг нашого спільного багатства»Людмила Тегза: «Кожен окремий музей –  це оберіг нашого спільного багатства»Людмила Тегза: «Кожен окремий музей –  це оберіг нашого спільного багатства»Людмила Тегза: «Кожен окремий музей –  це оберіг нашого спільного багатства»Людмила Тегза: «Кожен окремий музей –  це оберіг нашого спільного багатства»Людмила Тегза: «Кожен окремий музей –  це оберіг нашого спільного багатства»Людмила Тегза: «Кожен окремий музей –  це оберіг нашого спільного багатства»
скачать dle 10.5фильмы бесплатно
Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
Продається будинок

Продається будинокПродається будинок в с.Нересниця по вул.Крички. Тел.: 0987715588.