Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
» » » » Афганські дороги волонтера

Афганські дороги волонтера

09:31, 20.02.17
195
Суспільство
Афганські дороги волонтераБогдана Колодницького знають на Тячівщині, передусім, як безстрашного волонтера, який від початку бойових дій на сході держави присвятив своє життя допомозі українській армії. На фронті його називають не інакше, як «Горган» – від назви благодійного фонду, що опікується потребами бійців на сході.

Та це не перша війна у житті Богдана Івановича. Спочатку був Афган, що залишив по собі невигойні рани, але й подарував братів по духу на все життя. Втім, ветеран стверджує: з початком війни на сході спогади про афганську війну стали не такими вагомими і відійшли на задній план. Бо ця війна набагато страшніша.
В Афганістан веселий та компанійський юнак родом з Підгаєць, що на Тернопільщині, Богдан Колодницький потрапив з м.Овруч на Житомирщині, навіть не підозрюючи, що поїде на війну. З розвідувального батальйону їх, одинадцятьох, відібрали, як повідомили офіцери, для важливого навчального відрядження. Разом із бойовою технікою потягом прибули в Термез – невеличке місто на кордоні з Демократичною Республікою Афганістан. Батьки солдатів теж про це нічого не знали, адже їм не дозволяли писати додому: мовляв, це лише тримісячне навчання. Аж коли збіг утричі довший термін, політрук зібрав уже обстріляних у боях бійців, роздав конверти й папір і сказав, що вони, нарешті, можуть написати рідним про свою службу, але всі листи мають здати йому незапечатаними, – на перегляд. У Союз відправляться лише ті солдатські послання, де не буде нічого забороненого.
Тим часом за дев’ять місяців синового перебування в Афганістані й повного мовчання мати тричі писала до міністра оборони, але щоразу отримувала казенну відписку: «Ваш син Колодницький Б.І. перебуває у відрядженні». Та, врешті, син сам повідомив батькам.
Під час воєнних дій Богдан довго не міг наважитися стріляти в ціль бойовими патронами, адже здавалося, що це відбувається всього лише навчальна операція.
Кільканадцять разів Богдан Колодницький супроводжував своєю БМП вантажі через 2,6-кілометровий тунель Саланг у горах Гіндукуш.
На долю солдата випали направду страшні випробування. Якось екіпаж, до якого належав Колодницький, призначили супроводжувати царандой – афганську міліцію. Її бійці сиділи у двох передніх машинах. Богдан згадує, як вони намагалися не випустити його з поля зору, хоч це було складно: в пустелі пісок і пил вище колін, слідів у такій пилюці не залишається навіть від найважчої техніки, адже за нею встає стовп куряви. До того ж, афганці між собою воювали досить своєрідно: ще вчора – вороги, а сьогодні уже й порозумілися і разом борються проти «шураві», як називали радянських бійців. Саме так і вийшло з конвоєм. Машини, які Богданова БМП супроводжувала, вибравши слушну мить, зумисно десь зачаїлися, підставивши радянський екіпаж під смертельну небезпеку. Опинившись у пастці, хлопці наглухо закрили люки і спробували розвернути машину. У БМП їх було троє. Збагнувши, що треба якнайшвидше тікати зі злощасного місця, яке «душмани» вже взяли на приціл, бійці вирішили повним ходом повертатися до своїх. Та несподівано машина здригнулася від потужного вибуху і, перекинувшись кілька разів, опинилася у канаві. Бруднюща жовта стояча вода почала наповнювати салон. Побиті від ударів при падінні, ледве видні з води, Микола, Валерій та Богдан були живі, але становище їхнє було незавидне. А «душмани» вже грюкали в броню, намагаючись відчинити люк. Вороги були переконані, що екіпаж мертвий, інакше зірвали б машину вибухівкою. Та й кожен з бійців уже готувався смикнути за кільце гранати, якщо «душманам» вдасться розкупорити машину: потрапити живим у полон було гірше смерті.
Дві доби під майже сорокаградусною спекою хлопці просиділи в майже повністю затопленій машині. А нападники досі стерегли свій трофей. У таких екстремальних умовах організм виснажується дуже швидко. Коли душмани несподівано облишили перевернуту БМП й почувся далекий гуркіт, Богдан зрозумів, що це наближаються радянські боємашини. З неймовірними труднощами хлопці відчинили аварійний люк і ледве вибралися на поверхню. Це був єдиний шанс на порятунок. Богдана повело в «зелену зону», – ту саму «зеленку», з якої радянські бійці уже не поверталися, адже був ризик отримати ножа у спину.
Аж раптом почув: «Стой! Кто идет?». Юнак лише зміг вимовити: «Свой. Не стреляйте». І впав непритомний. Ці слова врятували йому життя, бо вартовий, Володимир Бялко вже готовий був натиснути на спусковий гачок. Бійці кинулися до Богдана, привели до тями, напоїли водою, почали розпитувати, з якої він частини і як тут опинився. Богдан сказав про друзів, яких треба рятувати. Негайно послали групу на пошуки двох інших членів екіпажу. На щастя, вони теж були живі. Хлопцям надали першу допомогу. Очікували велику бойову колону, в якій були медики, ліки, так потрібні для Богдана і його товаришів, що від виснаження вже знаходилися на грані смерті. Богданом опікувався той самий солдат, який мало не випустив у нього автоматну чергу. «Дай закурить», – попросив Колодницький. А затягнувшись, додав: «Ты откуда?». Незнайомець відповів: «С Украины». І тоді Богдан уже з неприхованим хвилюванням у голосі продовжив розмову своєю рідною, українською мовою:
– А область яка? – Тернопільська. – Район?! – Бережанський. – А я з Підгаєць!!! – Богдане! Бодя! Брате!
Бялко неймовірно втішився, що їх двох звела доля в цій пустелі. Хлопці обіймалися і плакали, як діти. З’ясувавши в ході розмови, що вони служать в одній частині, тільки в різних батальйонах, хлопці домовилися підтримувати зв’язок через вертольотчиків.
…Після підписання міністром оборони наказу про демобілізацію Богданового призову хлопець надіслав рідним свою дуже оригінальну фотографію: верхи на ослику, усміхнений. Ще й підписав світлину: «Виїхав. До зустрічі».
Вертоліт доставив Колодницького в Кундуз. Як раптом кількох майже демобілізованих, у тому числі й Богдана, несподівано послали з колоною на бойове завдання. Отямився у вертольоті, весь у бинтах...
Повернувшись із війни, Богдан ніяк не хотів оформляти документи на інвалідність, бо соромно було тримати в руках пенсійне посвідчення у 21 рік. Вступив у Костромський сільськогосподарський інститут, став командиром студентських будівельних загонів. Переїхавши через деякий час в Івано-Франківськ, став заступником голови обласного об’єднання ветеранів Афганістану, заклав камінь під майбутній пам’ятник полеглим...
Тим часом давня контузія все більше підточувала його здоров’я. 24 лютого 2001 року в дуже тяжкому стані Богдан потрапив у обласну лікарню. Найкращі фахівці дійшли невтішного висновку: ветеран Афгану катастрофічно сліпне. На кінець року його зір мав уже лиш п’ять відсотків, а хвороба й далі прогресувала. Врятувати зір могли лише в українсько-британській офтальмологічній клініці. Та в тяжку хвилину на допомогу приходили друзі, які підтримали ветерана.
Після надзвичайно болючої і складної багатогодинної операції раптом виникли несподівані важкі ускладнення. На кілька днів Богдан поринув у повну темряву. Та, мабуть, не дарма, колись у госпіталі Богдан Колодницький особисто познайомився з льотчиком-асом, героєм  Олексієм Маресьєвим. Віра і воля до життя й тепер спричинилися до дива: пацієнт, очі якого вже вважали занапащеними, на п’ятий день прозрів.
Найцінніше, що залишила по собі війна, – це афганське братерство – по-особливому міцне і непорушне. Саме тому, не роздумуючи, поїхав на Майдан, де у складі 8-ї Афганської сотні брав участь у Революції гідності. А зараз разом з ветеранами-афганцями їздить на фронт, де понад тисячу воїнів-афганців боронять Україну від окупанта.
В ці дні позивний «Горган» знову готується до чергової волонтерської поїздки.
З нагоди чергової річниці афганської війни бажаємо Богдану Івановичу, щоб не боліли його рани, не втомлювалось палке серце воїна, волонтера і патріота, і Бог оберігав на небезпечних шляхах.
У статті використано матеріали книги О.Слоньовської «В Афганістані, в «Чорнім тюльпані»…» (м.Івано-Франківськ, 2011).
Підготувала Наталія Маджара.
Фото: з архіву Богдана Колодницького.
Афганські дороги волонтера
скачать dle 10.5фильмы бесплатно
Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
Приходьте на музичну виставу «Наталка-Полтавка»
Приходьте на музичну виставу  «Наталка-Полтавка»18 квітня на сцені районного будинку культури актори Закарпатського обласного театру драми та комедії покажуть музичне дійство (без антракту) «Наталка-Полтавка».