Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
» » » » » Незгасаючий вогник віри та надії

Незгасаючий вогник віри та надії

10:31, 05.03.18
207
Духовність / Про людей хороших
 Незгасаючий вогник віри та надії«Справжній священик – це воїн, який несе службу протягом усього земного життя, оберігаючи свою паству від ворогів роду людського», – пишуть святі отці Православної Церкви.  

Не менш важливим для священика є самому не піддатись спокусам цього світу, щоб не зрадити себе, а крізь все життя пронести в серці тверду віру та любов, даючи приклад народу…
Протоієрей Іоанн Цімбота народився 27 лютого 1958 року в с. Синевир Міжгірського району в багатодітній сім’ї православних селян. У родині виховувалось п’ятеро дітей, тому жити доводилось нелегко. Батько Іван працював кочегаром у сільській школі. Коли опалювальний сезон закінчувався, як і більшість селян, їздив на заробітки, а мама Олена вела вдома господарство і займалась вихованням дітей. Своїм прикладом батьки прищеплювали їм любов до православної віри і змалечку навчали ходити до храму.
У 1965 р. малий Іван пішов до першого класу Синевирської середньої школи. Як навчився читати, не раз ходив з місцевими дяками на псалтир. Керівництво школи, довідавшись про те, як учень проводить своє дозвілля, поставило перед дев’ятикласником вибір: або школа або церква. Та віра молодого юнака ні на мить не похитнулась, і, не роздумуючи, перестав відвідувати школу. Через рік поновив навчання у вечірній середній школі, де провчився два роки. За цей час не раз вислуховував докори  і образи за дружбу з сільськими дяками і священиками. Та час минав, розставляючи все на свої місця...
По закінченню середньої школи служив у лавах Радянської армії. Після дворічної військової служби повернувся додому на рідне Закарпаття, де одружився з дівчиною Євфимією з с. Осій, що на Іршавщині. Молода сім’я проживала в рідному селі дружини, а чоловік влаштувався працювати на меблеву фабрику в Іршаві. Однак потяг до духовного життя ні на мить не згасав у серці майбутнього священика. Пропрацювавши два роки, він все-таки бере відпустку і їде вступати в Московську духовну семінарію, що в Загорську. Довідавшись про такі наміри та дії, керівництво меблевої фабрики, а також голова Осійської сільської ради різко розкритикували його, навіть виписку і документи не хотіли повертати. Та після вступу Іван все-таки звільняється з роботи і їде на навчання в Загорськ. Архімандрит Пахомій, який тоді служив у селі Осій, усіляко підтримував наміри молодого чоловіка.
На той час радянська влада масово закривала монастирі, храми, духовні навчальні заклади. Тому на території колишнього Союзу залишилося тільки три семінарії – в Ленінграді, Загорську і Одесі. Професія священика на той час вважалася непрестижною, адже правляча влада виступала проти релігії, тому в духовні семінарії  вступали практично одиниці. Майбутнє молодих семінаристів тоді було непередбачуваним. Ніхто не знав, чим завтра можуть обернутися релігійні переконання юнаків. Духовна підтримка мудрих наставників, тверда віра і сильний дух перемагали страх перед владою, яка, в свою чергу, при першому ж зручному випадку усіляко намагалась ставити перед православними людьми непростий вибір.
Так склалося і в матушки Євфимії. Коли ще дівчиною вступила до бухгалтерської школи в м. Хуст, дехто з дівчат розповів викладачам про наміри дівчини вийти заміж за майбутнього священика. Керівництво закладу одразу ж попередило молоду студентку: або навчання, або одруження зі священиком, про сумісність двох бажань не може бути й мови. Дівчина, не роздумуючи, забрала документи і повернулась додому.
Після двох років навчання, молодого семінариста екстерном переводять на четвертий курс. У стінах Загорської лаври, митрополитом Володимиром (Сабодан), на той час він був ректором Московської духовної академії, семінарист Іоанн 29 березня 1982 р. рукоположений у сан диякона.
Незабутні спогади про роки навчання та перші відслужені літургії частенько оживають у пам’яті о. Іоанна. Коли восени 1982 року архімандрита Олександра (Тимофеєва) возводили в сан єпископа, йому пощастило не тільки бути присутнім на хіротонії, але й співслужити з чотирма митрополитами святкову літургію в Покровському академічному храмі. Для молодого диякона це була непересічна подія у житті.
Тієї ж осені, 28 жовтня, тим же єпископом Олександром (Тимофеєвим), який уже був ректором Московської духовної академії, молодий диякон Іоанн рукоположений у сан священика.
Після закінчення Московської семінарії, у 1983 році правлячим архієреєм Мукачівської єпархії Савом (Бабинцем) призначений настоятелем храму Різдва Богородиці в с. Угля. Молодий священик тоді навіть і не думав, що прослужить на цьому приході такий період.  Адже влітку виповнюєть 35 років, відколи о. Іоанн вперше переступив поріг храму Різдва Богородиці, настоятелем. 31 липня молодий ієрей відслужив першу літургію у приходському храмі. Радянська антирелігійна пропаганда ще тривала, майже всі монастирі, окрім декількох, були закриті. Недіючим був і Углянський монастир. Тому свята, які колись святкувалися в Углянській обителі, відзначалися в приходському храмі. 2 серпня – в день пам’яті пророка Іллі (в монастирі капличка на честь святого) того ж року о. Іоанн співслужив святкову літургію з преподобним Іовом Угольським (Кундрею). Архімандрит Іов не раз наставляв та підтримував молодого священика добрим словом.
Відлига антирелігійного режиму розпочалася на початку 90-х років минулого століття, з розпадом СРСР. Тоді в Углі почав відроджуватись і Свято-Успенський жіночий монастир. Не стояв осторонь і о. Іоанн, всіляко допомагав вже немолодим черницям у вирішенні організаційних та побутових питань. І першу літургію, на фундаменті тоді ще майбутнього Успенського храму, в Углянській обителі відправив саме приходський священик.  
Немало потрудився о. Іоанн для благоустрою приходського храму. У 90-х роках за підтримки прихожан провели реконструкцію церкви. Тоді здійснили настінний розпис, настелили нову підлогу, зробили новий фасад. У 2000-их роках біля храму побудували нову дзвіницю, велику трапезну залу, встановили нові хрести.
Та попри побутові та організаційні питання, о. Іоанн ніколи не забуває про своє основне призначення – служіння Богу. Він став прикладом для багатьох юнаків, які вступали до духовних семінарій та наразі служать в різних куточках України. До речі, в порівнянні з іншими селами району, за останні двадцять років з Углі вийшла найбільша кількість священнослужителів.  
За своє ревносте служіння о. Іоанн нагороджений всіма церковними нагородами. Остання велика нагорода припала на 2013 р. – владика Марк благословив служити священику з відкритими Царськими Вратами.  
Звісно, не завжди легко було йти по життєвій дорозі, та протоієрей Іоанн ніколи не жалівся на труднощі, беручи приклад зі своїх православних предків. Адже він добре пам’ятає маминого стрия – ченця Феодосія (Горвата), який був настоятелем Синевирського приходського храму. Його ім’я та труди значаться в книзі «Сповідники та подвижники Православної Церкви на Закарпатті в ХХ ст.». Гучний передзвін величавих дзвонів, з вигравіюваним ім’ям ігумена Феодосія (чернець купив їх в Чехословаччині і привіз у село) і досьогодні збирає жителів Синевира на богослужіння. На жаль, за православну віру його арештували жандарми, після чого він так і не повернувся додому і наразі вважається безвісти зниклим. П’ять років тому у с. Синевир відкрили пам’ятну меморіальну дошку, і о. Іоанн, разом зі священиками, з благословення владики Марка відслужили заочний похорон. Місце його поховання не відоме й до сьогодні.  
Важливу підтримку та тепло рідних сердець знаходить о. Іоанн у колі своїх найрідніших людей. Дружина Євфимія завжди і в усьому підтримувала чоловіка, адже сама з віруючої православної родини. До речі, її дядько по маминій лінії ігумен Іриней, теж був ченцем і багато років прослужив в сусідньому с. Дулові. Разом вони виховали двох донечок – Мирославу і Євгенію. Обидві здобули вищу освіту і працюють за фахом. Не натішиться о. Іоанн і своїми онучками – Іванкою і Софійкою, яким змалечку, як і колись його батьки, прищеплює любов до Бога...
 Прихожани храму Різдва Богородиці с. Угля.
Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
Приходьте на музичну виставу «Наталка-Полтавка»
Приходьте на музичну виставу  «Наталка-Полтавка»18 квітня на сцені районного будинку культури актори Закарпатського обласного театру драми та комедії покажуть музичне дійство (без антракту) «Наталка-Полтавка».

«Гаряча лінія» – про призначення субсидій на опалювальний сезон
«Гаряча лінія» – про призначення субсидій на опалювальний сезонДержавна установа Закарпатський обласний контактний центр спільно з Департаментом соціального захисту населення Закарпатської ОДА 20 вересня 2018 року проведуть прийом звернень громадян у телефонному режимі.

Відбудеться виїзний прийом
Відбудеться виїзний прийомПовідомляємо, що 30.08.2018 р. спеціалісти управління проведуть виїзний прийом громадян у Нижньоапшанській сільській раді, де створено віддалене робоче місце з обслуговування громадян с.Нижня Апша та прилеглих населених пунктів. Будуть надаватись консультації щодо пенсійного забезпечення, порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, а також прийом заяв та документів майбутніх пенсіонерів, заяви про реєстрацію на веб-порталі ПФУ та СМС-інформування, замовлення довідок, заяви про надання довідки ОК-5 про нараховану заробітну плату, прийом анкет для оформлення пенсійного посвідчення.
Тячівське об’єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області.

Запрошуємо на міжнародний волейбольний турнір
Запрошуємо  на міжнародний волейбольний турнір25-26 серпня на території бази відпочинку «Слатіна» (смт Солотвино) відбудеться Міжнародний турнір з волейболу серед чоловіків та жінок з нагоди Дня незалежності України. У ньому візьмуть участь 16 команд з Румунії, Молдови та України. 
Урочисте відкриття турніру – 25 серпня о 10.00 за к.ч. Запрошуємо вболівальників на спортивне свято.
Оргкомітет.