Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
Останні новини
» » » » » Знаному ветерану праці Михайлу Юрійовичу Бігунцю – 80 років!

Знаному ветерану праці Михайлу Юрійовичу Бігунцю – 80 років!

08:54, 06.08.18
25
Про людей хороших
Знаному ветерану праці  Михайлу Юрійовичу Бігунцю – 80 років!Районна газета неодноразово писала про одного з кращих аграріїв Тячівщини, орденоносця, колишнього голову правління колгоспу «Радянські Карпати» та  голову районної полонинської управи – Михайла Юрійовича Бігунця з Дубового. І ось настала ще одна приємна нагода поспілкуватися зі знаменитим ветераном – на життєвому календарі Михайла Юрійовича заяскравіла славна життєва дата – 80 років! 

Тож ми завітали до знаного дубівчанина у гості та розпитали про нелегкий життєвий шлях. А розповісти Михайлу Юрійовичу є що, адже це людина-енциклопедія, що має відмінну пам’ять та насичене подіями життя. 
Михайло Юрійович радо зустрічає гостей у своїй затишній оселі. Хоч зараз похитнулося здоров’я дубівчанина: ослаб зір та переніс операцію на ноги, однак тримається наш герой бадьоро та сповнений оптимізму. 
Народився Михайло Бігунець 1 серпня 1938 року у багатодітній сім’ї. Батько Юрій Юрійович був лісорубом, а мама Марія Федорівна – домогосподаркою. Вони зростили 7 діток – двох хлопців та п’ятьох дівчаток – у невеликій сільській хатині. Сім’я жила скромно, однак дружно та у любові. Мама була глибоковіруючою жінкою. Михайло Юрійович пригадує: коли його старшого брата Івана заарештували за відмову йти до угорської армії, то саме материнська молитва й оберігала його від лиха. Ночами жінка просила у Бога прихильності до сина, й її молитви були почуті – через деякий час хлопець прийшов додому цілий та неушкоджений.
– Нас батьки завжди вчили, що потрібно любити ближнього, не відмовляти у допомозі та бути людяними. Ці принципи й пронесли через усе життя, – розповідає Михайло Юрійович.
Дитинство Михайла Юрійовича пройшло у клопотах та важкому труді. Адже, аби прогодувати велику родину, Бігунці тримали по кілька волів та корів. Чоловік пригадує, що саме у день його народження зазвичай й починали заготовляти сіно на зиму для худоби. Тож ніякого свята на свої іменини за юнацькі роки Михайло Юрійович так і не мав. 
Одним з яскравих спогадів дитинства Михайла Бігунця є момент, як він разом з батьком на возі, запряженому волами, їздили по ропу до Нересниці. Привезена солена вода служила як пійлом для худоби, так і для приготування їжі для родини. Під час однієї з таких поїздок восьмирічний Михайло Бігунець вперше у житті завітав на сеанс кінострічки, яку «крутили» у Нересницькому клубі.  
На жаль, коли Михайлу виповнилося 9 років, батько помер від туберкульозу. Тож мати самотужки змушена була виховувати 7 діток. Рятував родину від голоду город та сад. Не раз мати відвозила яблука на ринок до Мукачева, де їх обмінювала на кукурудзу. Шкільне життя сільського хлопчика минало у важкі післявоєнні роки, коли сутужно було з продуктам та одягом. Михайло Бігунець пригадує, що навіть на випускний вечір брюки йому довелося позичати від зятя, чоловіка старшої сестри, бо ні в чому було піти до школи.
З цікавими, не без природного гумору, деталями, згадає він і навчання у Тур’є-Реметівському училищі механізації та електрифікації сільського господарства, куди поступив у 1955 році. Після закінчення училища у неповні 19 років Михайло Юрійович поїхав підкорювати цілинні землі у Курганську область. Там трудився юнак на гусеничному тракторі в одному з колгоспів. 
А далі були перші кроки роботи в місцевому колгоспі в Дубовому, котрий спочатку носив назву ДТСАРМ.  Очолював тоді господарство Д.Д.Подольський. В його особі доля подарувала Михайлу Бігунцю не тільки надійного колегу, а й кращого друга. 
Працелюбність, знання, уміння працювати з людьми – всі ці риси, а також прихильність фортуни допомагали на життєвому шляху нинішньому ювіляру. Пропрацювавши 7 років заступником голови правління, за рекомендацією Дмитра Подольського, Михайло Бігунець призначений на посаду голови колгоспу. Сам же Дмитро Дмитрович очолює новостворений завод, який згодом стане ЗВВО. І з того часу чверть століття поспіль Михайло Юрійович був незмінним керівником колгоспу. Здобуває заочно освіту у сільськогосподарському інституті та закінчує вищу партійну школу. 
Михайло Бігунець був відмінним стратегом, який добре розумів, що для зміцнення економіки гірського колгоспу «Радянські Карпати» необхідно створювати підсобне виробництво. Тож один за одним Михайло Юрійович відкриває цех з виготовлення конденсаторів, де працювало понад 350 осіб. Згодом зафункціонували тарний, столярний, килимарний цехи та цех з виготовлення металевої сітки. Таким чином підсобні господарства допомагали виживати та розвивати тваринництво. Адже через малоземелля у гірській місцевості, кормову базу доводилося, як каже співрозмовник, привозити з іншого кінця СРСР. Не зважаючи на це, у колгоспі утримували 6500 овець, 450 голів ВРХ, у тому числі 150 корів. Продавали державі 2 тис. центнерів м’яса, 4700 молока, 150 кг вовни. До речі, розводити овець колгосп розпочав саме з ініціативи Михайла Юрійовича, адже до того часу у господарстві були тільки корови.  
Діяльність Михайла Юрійовича на посаді голови колгоспу важко переоцінити. Адже за час його керування колгосп розбудував й інфраструктуру: було зведено конденсаторний, два корівники, 16 вівчарників, 4-квартирний будинок для спеціалістів, дитячий садок на 180 місць – ДНЗ №3. Важливим є й те, що «Радянські Карпати» також проклали ґрунтовий шлях протяжністю 9 км через Яблуницю-Свиду та заасфальтували дорогу (7 км) на гору Апецька. 
Колгосп був у авангарді соціалістичного змагання Тячівщини та здобуває Перехідний Червоний Прапор, котрий і зараз зберігає ювіляр. За трудову діяльність Михайло Юрійович неодноразово був відзначений, він має чимало нагород: медаль «За трудову доблесть», орден «Дружба народів» та інші.
Коли колгосп був, як кажуть, на піку своїх перемог, коли вже й до мільйона прибутків досягнули – гроші, здані у колишній банк «Україна», пройшовши численні індексації, повернулися в колгоспну касу 230 гривнями. 
За стажем роботи пану Бігунцю немає рівних на Тячівщині. Адже вже після того, як пішов на пенсію, Михайлу Юрійовичу, як досвідченому твариннику, доручають очолити новостворену районну полонинську управу – єдину на всю Україну. І на цій посаді Михайло Бігунець проявив свою професійність та товариську натуру. Особисто знав кожного вівчаря, що випасав худобу на високогір’ях району. Він повсякчас контролював, у якому стані полонини, чи всім необхідним забезпечені вівчарі та як проходить їх літування. І поважали його тваринники за людяність та простоту у спілкуванні. Адже не раз на підписання угод для випасу отар у горах приходив до вівчарів сам. Часто за рекомендації Михайла Юрійовича і з’являлися на сторінках районки матеріали про славних вівчарів та їх роботу, популяризуючи таким чином важку, але таку потрібну вівчарську справу. Саме з ініціативи Михайла Юрійовича й було започатковано районне свято «Весняний полонинський хід», яке вже кілька років поспіль проходить у Дубовому. За свою трудову діяльність, активну громадську позицію та розвиток тваринництва Михайло Юрійович був неодноразово нагороджений подяками та грамотами від районної та обласної влади. 
Життя М.Ю.Бігунця було насичене та сповнене різними подіями. Попри постійну зайнятість на роботі, він ніколи не забував про рідних та близьких. Толерантний він був й до колег та підлеглих, завжди з розумінням та добротою ставився до них. За чуйне серце Бог і нагородив його довголіттям. До речі, старші брат та сестра Михайла Бігунця теж довгожителі. 
На жаль, через хворобу, а Михайло Юрійович переніс складну операцію та втратив зір, не так легко нині пересуватися самотужки. Тож дружина завжди поруч. Однак зір ще можна повернути, для цього потрібна дороговартісна операція. Чоловік сподівався, що міг би виручити хоч якісь кошти за службове авто, яке районна влада обіцяла передати у власність Михайлу Юрійовичу. Однак досі автівка так і не переоформлена. 
Та попри проблеми зі здоров’ям, Михайло Юрійович не думає здаватися: цікавиться життям, вболіває за подальшу долю рідних доньок, онуків, правнуків. А нещодавно він зі своєю половиною Ганною Василівною, святкували 55-річчя подружнього життя. Діти, онуки, друзі та знайомі їх щиро вітали. 
Скромний, людяний, позбавлений амбітності, цікавий і дотепний,  зразковий глава сімейства – таким є Михайло Юрійович, таким залишайтесь і надалі! З роси й води Вам, ювіляре! Здоров’я, життєвого оптимізму на многії і благії літа! 
Л.БІЛАК.

скачать dle 10.5фильмы бесплатно
Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
Запрошуємо на міжнародний волейбольний турнір
Запрошуємо  на міжнародний волейбольний турнір25-26 серпня на території бази відпочинку «Слатіна» (смт Солотвино) відбудеться Міжнародний турнір з волейболу серед чоловіків та жінок з нагоди Дня незалежності України. У ньому візьмуть участь 16 команд з Румунії, Молдови та України. 
Урочисте відкриття турніру – 25 серпня о 10.00 за к.ч. Запрошуємо вболівальників на спортивне свято.
Оргкомітет.
Тячів відзначить День міста 15-16 вересня
Тячів відзначить День міста 15-16 вересняТаке рішення було прийняте на засіданні двадцять четвертої (позачергової) сесії Тячівської міської ради сьомого скликання, яке відбулося 26 липня.
Цьогоріч День Тячева та 689-у річницю від першої документальної згадки про місто святкуватимуть традиційно упродовж двох днів – 15-16 вересня. 
Вл. інф.
Розпочинається сезон полювання
Розпочинається сезон полювання4 серпня ц.р. розпочинається сезон полювання на дику птицю. Початок – о 18.00. Здійснювати полювання дозволяється за умови сплати членських внесків та наявності дозвільної і контрольної карток.
Ні пуху, ні пера!
В.Сойма, т.в.о. голови УТМР.