Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
Останні новини
19-02-2018, 09:28 Вчимося доброті
» » » » » У Сибіру народжений, «гарячим» льодом Даманського загартований

У Сибіру народжений, «гарячим» льодом Даманського загартований

16:05, 02.01.18
83
Пам'ять
У Сибіру народжений, «гарячим» льодом  Даманського загартованийСеред охоронців кордону, людей цікавих доль, тих, з ким зводила мене спільна службова доля, виділялася яскрава особистість – комендант прикордонної комендатури «Тячів» підполковник Валерій Іванович Івашкевич – білорус, який народився у 1949 році в Новосибірській області й пройшов перші загартування справжніми боями на далекосхідному острові Даманському.

Його рідні – вихідці з Білорусії, з Могилевської області. Мати і батько, бабусі і дідусі Валерія в середині 30-х років минулого століття, в період сталінських репресій, з сім’ями інших заможних селян після конфіскації майна, зерна, домашньої худоби та усіх цінностей опинилися на сибірській землі. Там вони і повинні були проти власної волі будувати соціалізм. А для початку їх зрівняли матеріально з іншою біднотою, неробами, які становили рушійну силу нового ладу, заснованого на марксистсько-ленінській теорії побудови комунізму ...
Ці роки були особливі, важкі для молодої радянської республіки. Репресії Генріха Ягоди ще у жорстокіших формах продовжили Микола Єжов і Лаврентій Берія. Спочатку знищили найрозумніших, найталановитіших й інакомислячих, які не сприймали належним чином післяреволюційні реалії або взагалі не вірили у світле комуністичне майбутнє.
У контексті цих страшних подій, жорстокої загальної обстановки в країні й опинилася сім’я в Новосибірському краї, де у 1949 році й народився Валерій…
Його батьки, як й інші переселенці, відновлювали народне господарство, народжували і виховували дітей. Валерій після закінчення середньої школи, вже у роки потепління і деяких проявів демократії з батьками відвідав Могильовщину. У рідному селі завітали у колишню власну домівку, в якій проживали зовсім інші люди.
Валерій Івашкевич підростав, вчився, займався спортом, допомагав батькам по господарству. Минали роки – після середньої школи закінчив училище, освоював спеціальність. Коли пішов працювати, почав заробляти на сім’ю, матері і батькові стало легше. Адже зарплати були дуже низькі.
У Прикордонні війська КДБ СРСР відбирали кращих з кращих, відповідно фізично і розумово підготовлених. Валерію випав Червонопрапорний Тихоокеанський прикордонний округ, штаб якого дислокувався у Владивостоці.
На навчальному пункті Валерій зазнайомився із багатьма цікавими хлопцями. Знаковою для нього була зустріч з Юрієм Бабанським. Згодом – генерал-лейтенант Прикордонних військ КДБ СРСР, Герой Радянського Союзу. Звання героя отримав у 1969 році за героїзм і мужність, проявлені при відбитті китайських агресорів на острові Даманському.
Ю.Бабанський – начальник політвідділу Червонопрапорного Західного прикордонного загону, у 1990 році обраний депутатом Верховної Ради УРСР.
Після підготовки в навчальному пункті Валерій і Юрій були спрямовані для проходження служби на прикордонну заставу в Іманський Червонопрапорний прикордонний загін. Це дуже цікава ділянка – 17 км кордону з КНДР.
На прибулих до прикордонного загону солдатів Бабанського та Івашкевича звернули увагу начальники застав і згодом  скерували їх у школу сержантського складу. У ті часи в прикордонних військах дуже відповідально готували сержантів. Упродовж дев’яти місяців у школі молоді курсанти проходили тактичну, вогневу, кавалерійську підготовку.
Події на острові Даманському. Перша державна нагорода Івашкевича
2 березня 1969 року на далекосхідній річці Уссурі відбувалися найбільші після Великої Вітчизняної війни бойові дії на державному кордоні Радянського Союзу. Після сутичок за клаптик острівної землі відзначено десять Героїв: четверо наших і шестеро – китайських.
Незабаром будь-яке згадування про події на Даманському заборонили, а у травні 1991 року острів, за який віддали життя десятки молодих прикордонників, радянське керівництво нової формації погодилося передати китайській стороні.
Прикордонники завжди виступали за мирне вирішення спірних питань, тобто шляхом переговорів.
Уже в січні – лютому 1969 року відбулися зіткнення на ділянці застави «Нижньо-Михайлівка». Були погрози китайців на адресу начальника застави Стрельникова: «Чорний Іван, ми тебе вб’ємо!». Це за те, що він рішуче діяв при їх видворенні з Даманського. До цих подій причетне відділення сержанта Івашкевича.
До Даманського з поста спостереження було 800 метрів, приладів нічного бачення не було і спочатку прикордонники не помітили скупчення китайців. З першого на друге березня йшов сніг, цілий підрозділ китайської армії розташувався біля Даманського.
Вранці прикордонний загін на чолі з сержантом Івашкевичем, який пройшов місцевістю на лижах, нічого не помітив. Цього ж дня  прикордонна авіація не літала.
Підрозділи агресивних зарубіжних сусідів отримали завдання розгорнути широкомасштабний конфлікт і ліквідувати радянських офіцерів. З автоматів і кулеметів підло відкрили вогонь по прикордонниках.
Бабанський знайшов групу Стрельникова. До квітня обстановка стабілізувалася, і острів знову передали прикордонникам.
Народ сердечно, з величезною любов’ю поставився до героїв Даманського. У загін прислали півтора десятка акордеонів, гармошок, сотні приймачів, магнітофонів. Надсилали пральні машини, холодильники. Було й близько півтонни шоколаду, кілька бочок меду, великих ящиків копченої риби, ікри. З Болгарії надійшло п’ятнадцять мішків светрів, рукавичок, шкарпеток.
Юрію Бабанському присвоїли звання Героя Радянського Союзу і на запрошення ЦК ВЛКСМ він приїхав у Москву для зустрічей з молоддю.
Валерій Івашкевич отримав медаль «За відвагу», срібну, з номером і був скерований на навчання в Алма-Атинське вище прикордонне командне училище імені Ф.Е. Дзержинського.
Алма-Ата – столиця Казахської РСР, вересень 1969 року
Курсанта В.Івашкевича викликав командир 3-ї дивізії полковник Віктор Калінін, який запропонував йому посаду заступника командира взводу курсантів. Це – важлива посада, адже, крім навчання, треба відповідати за дисципліну в підрозділі, проводити призначення в наряд і в караул для охорони об’єктів військового училища. Курсант – старший сержант Івашкевич сумлінно, на належному рівні виконував ці обов’язки.
Чотири роки навчання, два стажування – після першого курсу в Червонопрапорному Закавказькому прикордонному окрузі, а після третього курсу – знову на китайському кордоні у Червонопрапорному Східному прикордонному окрузі.
У 1973 році відбувся випуск курсантів 3-ї дивізії. Офіцерські погони і дипломи вручав начальник Алма-Атинського вищого прикордонного командного училища генерал-майор Григорій Заболотний – українець.
Після закінчення училища і отримання повного комплекту офіцерської форми Валерій Івашкевич відбув у першу офіцерську відпустку додому в Новосибірську область, де його очікували рідні.
А потім почалася служба в Червонопрапорному Середньоазіатському прикордонному окрузі.
Округ опікувався кордоном з Іраном і Афганістаном.
Найскладніші умови були на території Туркменії. Молоді офіцери прибули в штаб округу після відпустки, де проходив розподіл у прикордонні загони. Валерій Івашкевич отримав призначення заступника начальника застави в Бахарденський прикордонний загін на рубежі з Іраном. Тут він якось облаштував свій побут, оселився у виділеній, згідно із займаною посадою, квартирі ...
Більшість особового складу – солдати і сержанти строкової служби.
Більше половини з них – призовники з України. Старшина застави – теж прикордонник строкової служби.
До подій в Афганістані залишалося ще сім років. Вони для Валерія Івашкевича означені успішним оволодінням досвідом старших військовослужбовців у справі охорони кордону. Незабаром його призначили начальником застави, і треба було організувати відповідну службу свого підрозділу на дорученій ділянці.
Доволі швидко, у 1979 році капітана Івашкевича призначили начальником штабу прикордонної комендатури. У його обов’язки входило керівництво оперативно-службовою діяльністю і охороною кордону на ділянці семи прикордонних застав, які входили в штат прикордонної комендатури.
Закордонна застава – Афганістан
Аж до 90-х років вважалося, що радянські прикордонники до Афганістану жодного стосунку не мали. А ось як тоді було на невідомому для суспільства, широкого загалу, високому рівні: з 8 січня 1982 року в північні провінції Афганістану вводилися підрозділи радянських прикордонників. Генералам потрібно було визначити місця їх дислокації і форми бойового застосування. Загальна чисельність прикордонників становила лише 7 тисяч солдатів, прапорщиків і офіцерів. Але боєздатність їх оцінювалася високо – ретельно відібраний особовий склад становив моноліт. Прикордонники були зведені у прикордонні застави та мотоманеврові групи (ММГ), добре озброєні і оснащені бойовою технікою для дій в умовах дуже пересіченої місцевості: мали БМП, БТР, міномети 122 і 82 мм, СПГ-9, бойові вертольоти.
Прикордонники виставляли десятки гарнізонів, з них –  більшість постійної дислокації. Ось такий гарнізон очолив начальник мотоманеврової групи (ММГ) Валерій Івашкевич.
На радянській території були обладнані польові аеродроми і місця базування прикордонної авіації. Створено десантно-штурмові застави.
Перший бій прикордонники під керівництвом Івашкевича провели у районі Кундуза. Їх передовий дозор своєчасно виявив засідку моджахедів. І дві застави ММГ завдали удару по флангах моджахедів. Після тригодинного бою противник був знищений. Це була перша справжня перемога ММГ Валерія Івашкевича.
За два роки служби в Афганістані йому довелося багато чого пережити, переоцінити ...
Прикордонники провели важливі бойові операції, знищили багато ворожих формувань, їх ратна праця, воістину подвиги солдатів і офіцерів збагатили історію військ. Підполковник Івашкевич був нагороджений медаллю «За бойові заслуги», орденами «Бойового Червоного Прапора», «Червоної Зірки».
Комендант прикордонної комендатури «Тячів»
У грудні 1987 року підполковник Івашкевич для подальшого проходження служби був скерований у Червонопрапорний Західний прикордонний округ. Офіцер прибув до Києва, отримав призначення в Мукачівський прикордонний загін – комендантом прикордонної комендатури «Тячів».
І ось він вкотре на новій ділянці кордону, що пролягала територією з сусідньою соціалістичною Румунією. Відповідальною за його непорушність тут була П’ята прикордонна комендатура. В.Івашкевич, як годиться, познайомився з її офіцерами, прапорщиками. В комендатуру для представлення коменданта прибув начальник штабу Мукачівського загону полковник Юрій Куніцин.
Підполковник Івашкевич успішно керував комендатурою з грудня 1987-го по грудень 1994 року. Радянсько-румунська ділянка кордону була дуже складною. По-своєму впливали на загальний стан справ взаємини між румунським лідером Ніколає Чаушеску і радянськими Генеральними секретарями. Та й після перевороту в Румунії, вбивства Чаушеску обстановка не поліпшилася.
Валерію Івановичу вдалося створити хороший професійний офіцерський колектив і домогтися успіхів у зміцненні охорони державного кордону на дорученій ділянці.
Після звільнення в запас В. Івашкевич працював у приватній фірмі начальником відділу кадрів й надалі проживав на території комендатури у тому ж будинку, який за штатом займала сім’я коменданта.
На жаль, Валерій Івашкевич рано пішов від нас назавжди.... Позначилися поранення в Афганістані, хвороби. А особливу гіркоту в його життя привнесла трагічна загибель сина в автомобільній катастрофі. Після цього здав і Валерій Іванович...
Похований герой-прикордонник в Тячеві.

Володимир БУЖАН.скачать dle 10.5фильмы бесплатно
Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення