Майстрині ще й досі чаклують над кроснами

Однією з таких берегинь є 64-річна Марія Іванівна Проданець з Новоселиці. З юних літ майстриня тче килимові доріжки-верети. У невеличкій кімнаті жінка облаштувала майстерню, де на дозвіллі чаклує над сторічними кроснами.
Цей апарат жінці дістався у спадок від бабусі і мами, які теж любили ткати і передали це захоплення молодшому поколінню по жіночій лінії. Матеріалом для верет слугує непотрібний одяг чи полотно, який у такий спосіб отримує друге життя.
«Колись кожна друга жінка в Новоселиці ткала – як тримали вівці і не було багато одягу, то ткали теплі ковдри-джерги. А зараз – шмаття повно, то нема проблем з матеріалом для верет», – каже Марія Іванівна.
Бердо, ничельниці, кросна, набивки, воротила, «баба», «дідо», «човник», «флудець», «лапки» – так називаються деталі верстату.   
Ремесло здається нехитрим: спочатку снують нитки основи – навивають на спеціальний вал. Відтак – на кроснах між ниток наче вплітають кольорові смужки тканини – «цівки», що ріжуть з одягу. Та коли вперше сідаєш за кросна, розумієш: не все так просто, як здається на перший погляд.
Тим часом учасниці фольклорного колективу новоселицького сільського клубу, до складу якого входить і ткаля Марія Проданець, наче переносять у минуле, душевно виспівуючи місцеві мотиви. Пані Марія працює за верстатом і теж співає. Саме так колись новоселицькі газдині проводили дозвілля. 
Зараз майстриня тче верети, в основному, для дітей та знайомих. Її роботи експонуються на різних виставках народної творчості – як районних, так і обласних. 
«Іноді односельчанки просять виткати доріжки з їх матеріалу», – каже жінка.
«Шкода, що молодь не хоче переймати цю науку, – нарікають новоселицькі господині. – Хоча сельчанка часто проводить майстер-класи для школярок». 
Є у пані Марії ще одне захоплення, за яке її у фольклорному колективі називають костюмеркою. Жінка віднайшла, відбілила і дбайливо доглядає за старовинним народним жіночим вбранням, що було заховане на поді, в яке замолоду одягалися бабусі нинішніх газдинь. Сорочки і бунди стали колоритними сценічними костюмами ансамблю.
«Таких давніх нарядів, як у нас, вже у жодному селі не знайдете. Мотиви на  одязі схожі чимось на румунські. Можливо, тому, що бунди купували ще у Сиготі на базарі. Пісні теж співаємо лише наші, новоселицькі, виступаємо на районних та обласних конкурсах, фестивалях, відтворюємо народні обрядові дійства місцевою говіркою, сценарії для яких пише наша односельчанка Наталія Драгун… Наприклад, недавно виступали на «Етнофесті» у Тячеві. Наші жінки мають багато талантів», – каже завклубом с.Новоселиця Галина Кошілка.
Наталія Маджара.