Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
» » » » В лісових нетрях губляться сліди…

В лісових нетрях губляться сліди…

08:35, 04.02.19
467
Довкілля
Василь Васильович Химинець, інспектор лісу Угольського відділення №1 Карпатського біосферного заповідника, віддав природоохоронній справі 41 рік трудового неспокою. Й розповідати про ліс, його втаємничене від людського ока життя, може годинами. Тим більше, що й виростав він тут, на Малій Угольці, що, немов принишкла в долонях гір. Ще хлоп’ям, мандруючи заповітними лісовими стежками за грибами та ягодами, прикипів серцем до смарагдових краєвидів, гірських схилів з прадавніми буковими хащами, пронизаних сонцем дібров й шафранових галявин.


Тому вважає, що життя пішло йому назустріч, після всіх перипетій уготувавши професійну долю, в якій нерозривно переплітаються його справжня і щира любов до лісу та охорона цього незбагненного скарбу природи.
Територія, якою опікується Василь Химинець, – чималенька – це 420 лісових гектарів. Й починається вона не за порогом КПП «Мала Уголька» – слід подолати три кілометри до обходу, а вже його протяжність – це 7 км, що пролягають через урочище з характерною назвою – Дідів Звір. Саме сюди збігає із величавого Менчула жвавий потічок Малий Бучмовський Звір і впадає у центральну річку – Малу Угольку біля Малого Припіра.
…Нині тут, на висоті 1200-1300 м над рівнем моря, панує безгоміння. Великі сніги, в яких дерева «вгрузли по пояс», здається, повністю паралізували життя в зачарованому царстві природи. Насправді ж воно триває, та пливе дещо по-іншому, в складній і жорстокій боротьбі лісової фауни за виживання й терплячому очікуванні першого весняного тепла.
– На жаль, сніговий покрив, що сягнув 1,30-1,40 метра, і нам, працівникам відділення,  дозволяє наповнювати годівнички сіном, хмизом, стеблами кукурудзи, соломою, тощо лишень у небагатьох доступних місцях, – ділиться Василь Химинець. – Ставимо їх поблизу потоків, якими олені й козулі спускаються вниз, де снігу менше. Основний корм для них – молоді гілки, бруньки з явора, граба, бука, оскільки добратися до опалого листя, жолудів копитним зараз не вдається. Тримаються вони групами, по 4-5 особин. Коли від дощу й морозу утворюється заледеніла снігова кірка, самки-козулі – найменші серед оленів, чия вага сягає 20-30 кг, пересуваються по насту, – розповідає Василь Васильович. 
– Лисиця ж, як відомо, хижак, тому взимку спускається за здобичю ще нижче, аж у село. Це відбувається майже щовечора, та, як правило, до куриного кошика її не підпускають собаки. А ще вона – відмінний мисливець за гризунами, зокрема, за мишами. Чудовий слух дозволяє їй чути писк миші за 250 метрів. Проте жертва теж не дрімає, й, зачувши присутність ворога, втікає подалі підземними ходами. Спостерігати за рудою в мить полювання – одне задоволення. Адже, після довгого вичікування, вона злітає вгору у високому стрибку, а потім вертикально падає вниз, зариваючись мордочкою в сніг. Залюбки ласує лисиця й зайчатиною, переважно молодою, бо малі, ще не зміцнілі пунахстики, легко стають її здобиччю. Тому-то біляків у наших лісах водиться небагато, – констатує інспектор, – на моїй ділянці налічується лише 3-4. Не пропустить лісова злодійка і свого шансу спіймати птаха, часто нишпорить вздовж доріг і в пошуку недоїдків. Зараз лиса не має постійного місця проживання. Територія її перебування – це 10-20 кілометрів у діаметрі, та інколи сліди тягнуться й куди далі.
Водяться в Угольсько-Широколузькому масиві й ведмеді. Як відомо, пережити довгу зиму їм допомагає звичка залягати на кілька місяців у сплячку, використовуючи для підтримки організму накопичений до цього підшкірний жир. Тому слідів клишоногого зараз не побачиш ніде. Тож В.В.Химинець ділиться спогадами про літні зустрічі з ведмедем. 
– Якось, поновлюючи нумерацію кварталів, зачув позаду себе шурхіт. Озирнувся, а метрів за 3-4 – на мене пильно дивиться насуплений волохань. Рушницю з собою, звичайно, мав, та цілитись не спішив – бурий велетень не виявляв ознак агресії, тобто стояв на всіх чотирьох, а не на двох задніх лапах.
– Ну, що ти хочеш, чого тобі треба? – звернувся до нього. Не знати чому, але незваний гість вирішив за краще ретируватись. Причому, не звивистою стежиною, що збігала на скелю, а прямим, найкоротшим шляхом, ламаючи з тріском кущі. 
– Траплялося бачити наяву й результати кмітливої ведмежої діяльності.
Якось навесні вирушили з напарником пошукати під Менчулом оленячі роги, скинуті самцями у лютому-квітні. Аж раптом колега застеріг чиюсь постать метрів за 300, і цікавість повела туди. Проте застати нікого не вдалося, виявили лишень недоїдену дику свиню, щільно вкриту лісовим мохом та галуззям, вочевидь, від стороннього ока та мух. Зрозуміли: це почерк ведмедя, котрий уже встиг шаснути у свою схованку. Через кілька днів вирішили знову навідатись у ці місця, та від кабанячої туші не зосталося й сліду. Вочевидь, звір кинув її на плече і поніс у надійніше місце, бо наш візит не зостався для нього непоміченим завдяки тонкому нюхові й спостережливості.
Іншим разом, в період форелевого нересту, переходячи через потік в урочищі Дідів Звір, звернув увагу на зарінок: все каміння, яким він був раніше вкритий, було скинуте у воду. Волохатий додумався в такий спосіб «підняти дно» потічка і виловити рибу. Правда, наскільки йому поталанило, невідомо. Не гребує всеїдний ведмідь й горішками. В сезон урожаю можна побачити після його трапези вщент пошарпані й поламані кущі ліщини.
Ще один хижак, що становить серйозну небезпеку для мешканців заповідника (та й людини), – це рись. В угольських хащах представників цього виду – 2-3 особини. Проте Василю Васильовичу пощастило «наживо» спостерігати стратегію полювання цього граціозного представника сімейства котячих.
– Забравшись на високе дерево, вона уважно вивчає маршрут своєї жертви чи цілої групи оленів, козуль. Коли ж ті зупиняються, може годинами вичікувати в засідці. Одного зимового дня, коли з колегою-інспектором здійснювали патрулювання території, метрів за 10 від солонця, біля якого скупчилися козулі, помітили за сосновими деревами рись. Вона сиділа довго й терпляче. Аж раптом – три довжелезні стрибки – й через мить хижак вп’явся зубами й пазурами у тіло нещасної жертви. Вгамувавши апетит, відтягнув здобич убік, замаскував її під снігом і подався геть. На місці «чергування» рисі  сніг під її волохатими лапами зальодянів. Отже витримки й терпіння цьому хижому звірові не позичати. У науковців, які саме завітали у заповідник, цей факт викликав неабиякий інтерес. Обстеживши тушку козулі, прийшли до висновку: свою здобич рись «нейтралізовує», затискаючи їй горло. Так  рисячий трофей прислужився й науці. До речі, через три дні на тому ж місці спритна хижачка задерла ще одну козулю…
Не солодко зараз, коли ліс занесло снігами, живеться й зухвалим, сильним та розумним вовкам. Василь Васильович нещодавно спостерігав за «нічною вилазкою» чотирьох сіроманців, що спустилися аж до контори, вочевидь, сподіваючись загризти бродячого пса. 
На одному місці вони не сидять – постійно мігрують у пошуках наживи, однак лишень  на «своїй території», куди іншим – зась. Повертаються до місць полювання, лише якщо є за чим, – ділиться інспектор. – За один прийом вовк може з’їсти 10 кг м’яса. Ватажок їсть  першим, інші терпляче чекають, поки він вгамує апетит. Крім представників копитних, в раціон вовків входять також бобри, пернаті, гризуни. 
Мандрують зараз, спускаючись руслами потічків донизу, й зграї диких кабанів, підкріплюючись усім, що підносить їм природа, навіть падаллю, корою дерев і молодими гілками, Та все ж не всі вони переносять холодні й голодні зими, тож до весни їхня кількість скорочується.
– Мешкають в Угольському відділенні КБЗ й дикі тварини, що, з різних причин, стали  рідкісними. Це, зокрема, куниці  – лісова і кам’яна, – розповідає В.Химинець. – Цей невеликий, спритний звірок живе у густих змішаних лісах. Розрізняються види за кольором плями на грудях – білої і жовтуватої або оранжевої. До того ж, у кам’яної куниці хутро темніше, а в лісової – з фіолетовим відливом. Полюють вони за мишами і навіть білками, переслідують їх як на землі, так і в гіллі дерев. Характерно, що при нагоді вбивають більше тварин, ніж можуть з’їсти за один раз.
В урочищі Калугорське, у земляних печерах живуть борсуки, а в іншому, що має назву Перлини, зараз зимують у печерах горностаї – теж представники виду куницевих – розумні і симпатичні тваринки. Через шовковисте, з червонуватим відтінком хутро, на яке полюють підприємливі браконьєри, різко зменшилась популяція горностаїв. Харчуються вони кроликами, мишами й щурами – тож завжди цінували їх і за боротьбу з гризунами. По снігу переміщаються стрибками до 50 см. Цікаві своїми «мовними навичками» – можуть стрекотати, цвірінькати й шипіти, коли бувають у збудженому стані.
У кам’яних печерах і дуплах дерев зимують червонокнижні лісові (дикі) коти. Їх небагато – на території області налічується 260-450 особин, а в Угольському відділенні №1 – лише 5-6. Вони рідко потрапляють на очі людям, адже полюють у сутінках чи на світанні й нікого до себе не підпускають – ні людей, ані тварин. Живляться гризунами, зайцями, птахами, яйцями, чим мимоволі завдають немалої шкоди пернатій фауні. Варто, скажімо, ненадовго відлучитися чорному дрозду з гнізда, як одне чи кілька порожніх яєчок вже опиняються на землі, а лісовий кіт – у своєму затишному дуплі.
…Далекі віддалі, сніги, часом небезпечна боротьба з браконьєрами, а ще скрупульозна робота, пов’язана з сезонними фенологічними спостереженнями за життям природи на різних висотних ярусах, підгодівля лісової фауни тощо – все це складові однієї з найблагородніших, мирних, та дуже відповідальних професій, яку обрав для себе Василь Химинець. Обрав, аби на ділі довести свою любов до лісу. 
Ганна Макаренко.
Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
Графік роботи віддалених робочих місць працівників Тячівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області в сільській раді с. Вільхівці і с. Нижня Апша у 2019 році
Працівники відділу обслуговування громадян управління Фонду прийматимуть громадян з різних питань пенсійного законодавства у створених віддалених робочих місцях: 
- сільської ради с. Вільхівці другого та третього вівторка щомісяця з 10.00 до 12.00 год. к.ч.
- сільської ради с. Нижня Апша першого та третього четверга щомісяця з 10.00 до 12.00 год. к.ч.
Адміністрація управління.

1 квітня стартує місячник добровільної здачі зброї
Поліція проводить профілактичні заходи з вилучення із незаконного обігу зброї. Черговий місячник стартує 1 квітня і триватиме 30 днів.
Повідомляємо: краяни, у яких є незареєстрована зброя, мають змогу здати її до відділків поліції, уникнувши при цьому кримінальної відповідальності. Згодом зброю можна легалізувати, зареєструвавши на власне ім’я, або ж видати для її знищення. 

Коли і де відбудеться колядницький фестиваль?
З 10 січня розпочнеться традиційний районний  фестиваль колядок серед дітей «Віфлеємська зірочка», який проводиться за сприяння народного депутата України Василя Петьовки.

В’ячеслав Бігун покаже нові мотиваційні фільми
4 січня, в п’ятницю, відбудеться показ і обговорення у Тячеві нових авторських фільмів вченого-юриста і кінематографіста В’ячеслава Бігуна за участю автора та творців стрічки. Глядачі зможуть переглянути нові фільми автора. Перший – «Моро. Розвідка долі» (док., біографія, історія, війна, 15 хв.). Мирний закарпатець приймає виклик долі захистити Батьківщину в новій європейській війні. Він стає розвідником, випробовуючи себе перед обличчям смерті та ворогів, вимолюючи у Бога не лише життя, але й добру дружину. Піднятися над буденністю теми дозволить поезія, яка доповнює кіноформу автора.