
Однією з головних ланок життєдіяльності населеного пункту, тим паче, села є медицина. Дуже актуальним наразі це питання є для жителів віддалених сіл, зокрема тих, хто звертається по допомогу до медиків Углянської дільничної лікарні. Гірська місцевість, немала відстань від райцентру (понад 35 км) змушує жителів сусідніх сіл часто навідуватись саме сюди. Для мешканців Углі, М.Угольки, В.Угольки, Груників, Росошів, Бобового, Колодного та інших прилеглих сіл цей заклад має неабияке значення. До всього, місцевість часто піддається паводкам, зсувним процесам та іншим непередбачуваним катаклізмам, отже отримати невідкладну медичну допомогу без діяльності лікарні часом практично неможливо. Попри те, що медицина на селі має вкрай важливі завдання, у цієї галузі є ще й відповідні потреби. Про все це й говоримо з головним лікарем Углянської ДЛ ЗПСМ Ніною Іванівною СТАН. Перш за все, вона робить невеликий екскурс в цікаву історію лікарні.

– Цю будову по праву, можна вважати історичною, – каже Ніна Іванівна, –
адже зведена ще в незапам’ятному 1890 р., про що є архівний запис.
Оскільки поблизу звели сільський храм, то будували її для церковної
фари. В 1950 р. добудовано другий, дерев’яний поверх. І тільки в 1957 р.
відкрито лікарню, яку очолив головний лікар-терапевт А.А.Вольцер. На
той час це було приміщення на 35 ліжко-місць, 20 з яких – терапевтичні,
7 – дитячих та пологове відділення, яке вміщало 8 ліжок. За свою
історію заклад був під керівництвом багатьох досвідчених лікарів, немалі
зусилля та клопітку працю, яких ми не маємо права забувати. Це,
зокрема, П.П.Гайналій, А.І.Бора, А.А.Селеші, С.Ю.Сокол, Г.Ф.Осадчій,
Г.П.Баняс, яка, до речі, займала цю відповідальну посаду найдовший
період (1965–1996 рр.), М.М.Роман, Х.В.Стойка. Згодом зміну перейняли
мої теперішні колеги – О.І.Стан, Ф.Ф.Химинець, від якого в 2009 р. і
прийняла керівництво Углянською лікарнею. Загалом, в цих стінах багато
лікарів району розпочали свою професійну діяльність.
В 1979 р., після
землетрусу, приміщення визнали аварійним (хоча насправді лікарня на той
момент такою не була), внаслідок чого стаціонарні ліжко-місця були
ліквідовані, і з того року починає функціонувати вже лікарська
амбулаторія. У 2003 р. заклад отримав статус ЗПСМ. Більше 20 років
медперсонал, небайдужі мешканці Углі та сусідніх сіл зверталися до
відповідних інстанцій різних рівнів з проханням про дозвіл на поновлення
роботи стаціонару ліжко-місць. Наполегливі зусилля не минули даремно, і
в 2005 р. відкрито терапевтичне відділення на 15 ліжко-місць.
Безперечно, покращились показники здоров’я населення, адже завдяки
кваліфікованому медперсоналу навіть у вихідні дні більшість селян
отримують належну медичну допомогу в невідкладних екстрених випадках,
таких як гіпертонічний криз, ниркові коліки і т. д. У сфері
обслуговування лікарями Углянської ДЛ великим досягненням є покращення
демографічних показників: протягом багатьох років смертність серед людей
працездатного та літнього віку зменшилась, а смертність малюків
практично відсутня. Як педіатр, знаю, яка це насамперед відповідальна й
клопітка праця. Та, незважаючи на наші, не дуже зручні, географічні
умови місцевості, завжди стараємось чітко проводити патронаж
новонароджених. Звісно, є значна частина населення, яка проживає у
найвіддаленіших глибинках (15-18 км від дільничної лікарні) і за 20 хв.
надати екстрену медичну допомогу або транспортувати хворого у лікарню
просто неможливо. Та попри всі проблеми і транспортні перешкоди,
медперсонал докладає максимум зусиль для виконання основної мети –
збереження здоров’я населення.
– Працюємо не покладаючи рук, –
зауважує Ніна Іванівна, – терапевтичне відділення на протязі останніх
4-х років виконує відсоток ліжко-днів на рівні 110-120%. Адже в
осінньо-зимовий період, коли кількість звернень хворих збільшується, за
потребою використовуємо ліжко-місця денного стаціонару. Так, за 2015 рік
проліковано 520 пацієнтів, з яких 342 пенсіонери та 178 – люди
працездатного віку. З початку року стаціонарне лікування періодично
отримують четверо онкохворих. Хочеться відзначити професійність та
комунікабельність моїх колег, адже за останні роки не надходило жодних
скарг від населення на адресу медпрацівників за якість надання медичної
допомоги.
Розповідаючи, Ніна Іванівна запрошує мене до палат
стаціонарного лікування, які знаходяться на першому поверсі старого
приміщення. Там відчутна доволі комфортна атмосфера, яка для хворої
людини має неабияке значення.

– Як вам тут «живеться»? – питаю в
старшої за віком жінки Оксани Василівни Кричфалушій. «Як удома, – чую у
відповідь, – а годують, наче в ресторані. Їжа завжди свіжа і смачна, тут
і риба, і м’ясо, токан з сиром, навіть млинці з творогом готують. А
саме головне, – продовжує бабуся, – що лікарня розташована не так далеко
і при «біді» постійно можна пролікуватись. Я з сусіднього села –
Колодного, тож сюди мені ближче, ніж в райцентр». Підтримують розмову і
лікар-терапевт В.І.Бокоч та С.І.Регуш, палатна медсестра терапевтичного
стаціонару: «Ми робимо все можливе, щоб пацієнти відчували себе
комфортно. Головне наше завдання – належним чином надати медичні
послуги. А про смачненькі страви для наших «підопічних» піклуються кухар
– В.П.Бокоч та зав. господарською частиною – О.В.Спащук».
– Так,
попри накопичення побутових проблем, – додає Ніна Іванівна, – весь наш
колектив докладає максимум зусиль для покращення умов стаціонару. Навіть
є такі випадки, коли люди звертаються за консультацією в обласну та
районну лікарні, а отримуючи настанови, приїжджають до нас для
проходження курсу лікування, яке отримують під пильним наглядом
досвідчених лікарів-терапевтів вищої кваліфікаційної категорії ЗПСМ –
О.І.Стан, Ф.Ф.Химинця та І.П.Богдана. Також, у міру можливостей,
безкоштовно забезпечуємо пацієнтів на перші 3 доби частиною
медикаментів, які отримуємо з фірми «Хуст-фарм». Зважаючи на життєві
обставини людей, мають місце і випадки повного безкоштовного курсу
лікування.
Звісно, хотілося б покращити умови перебування як і для
медперсоналу, так і для відвідувачів нашого закладу. Та поки що питання
комфортабельності та зручності залишається найболючішим.
Згодом оглядаємо довгобуд.
–
Ось наша довготривала головна проблема, – продовжує головна лікарка, –
незавершена будова приміщення нової лікарні, яка почала зводитись ще в
1980 р. углянським радгоспом «Іскра» на чолі з С.В.Бокочем. На той час
було зведено цегляні стіни й зроблена покрівля, та після розпаду
радгоспу будівництво «закам’яніло» на довгі роки.
Заходимо у велике, просторе приміщення, що розташоване навпроти старого. Ніна Іванівна продовжує розповідь:
–
Тільки у 2005 р., за сприяння сільського голови та районного
керівництва, були виділені кошти з обласного та районного бюджетів на
продовження будівництва. За відносно короткий період було проведено
внутрішні і зовнішні ремонти, встановлені вікна, двері, а так, як «нова»
споруда вже не дуже нова, зроблено укріплення стін, проведено
електрифікацію та газифікацію приміщення, встановлені 2 газові котли,
зроблено систему опалення. Будівля має близько 90% готовності, але
завершити це будівництво ніяк не можемо, із-за чого може постати ще одна
неприємність – руйнування вже зробленого ремонту. Кошторис будівництва
за цінами 2009 року складав 6,8 млн. грн., але з них було засвоєно
тільки 3,8 млн. грн. Тому проблема державного фінансування є ключовою у
питанні завершення довгобуду.

Після звернень громадян віддалених
гірських сіл, депутатів місцевих рад району та особистого звернення
депутата обласної ради, начальника відділу охорони здоров’я Тячівської
РДА Ф.М.Яринича до народного депутата В.В.Петьовки з проханням вирішити
питання відновлення фінансування на завершення будівництва, нардеп
звернувся з депутатським запитом до Прем’єр-міністра України Арсенія
Яценюка про виділення бюджетних коштів у розмірі 5 млн. грн. для
введення приміщення в експлуатацію.
А поки що, чекаючи змін на
краще, працюємо в старій будівлі, в аварійних умовах. Адже в приміщенні
на другому поверсі, в кабінетах неодноразово обвалювались стелі, стара
електропроводка потребує термінової заміни, також існує проблема
недостатньої укомплектованості матеріально-технічної бази. До речі,
заклад обслуговує 16 тисяч населення.
На жаль, багато громадян,
навіть деякі мої колеги зневірились у тому, що проблема з довгобудом
вирішиться позитивно. Але я не втрачаю надії на те, що це приміщення зі
світлими, просторими кабінетами і палатами все-таки дочекається «свого
часу». Інакше просто не може бути, адже в ці стіни вкладено не тільки
значні кошти, а й чимало людських зусиль та сподівань, – з оптимістичним
настроєм на майбутнє завершує розмову Ніна Іванівна.
Ганна ЗУБАНИЧ.