Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
» » » » Тячівчанка в Аргентині: «Українська громада Буенос-Айреса шанує традиції свого народу»

Тячівчанка в Аргентині: «Українська громада Буенос-Айреса шанує традиції свого народу»

11:15, 06.03.17
3 869
Суспільство / Заробітчанство
Тячівчанка в Аргентині: «Українська громада  Буенос-Айреса шанує традиції свого народу»Тячівчанка Олена Кирлик уже шість років мешкає з чоловіком і донькою у столиці латиноамериканської Аргентини Буенос-Айресі. Днями вона на кілька днів у справах навідалась до Тячева. Ми скористались цією нагодою, щоби познайомитись і поспілкуватись про те, як живуть українські емігранти за океаном.

– Олено, найперше, розкажіть трохи про себе.
– Я народилась, виросла і закінчила школу у селі Вільхівці. У 2004 році закінчила Івано-Франківський університет нафти і газу за спеціальністю «економіка підприємства».  Та оскільки знайти роботу за фахом не вдалося, влаштувалася продавцем тканин у тячівський універмаг.  Потім ми з сім’єю переїхали до Тячева, побудували будинок. Мама відкрила магазин, а я їй допомагала.
– А як опинилися в Аргентині?
– Мій чоловік Денис – громадянин Аргентини, але теж українець родом із донецької Горлівки. Ми познайомились із ним на залізничному вокзалі у Харкові, де обоє були по роботі. Його сім’я 20 років тому виїхала з України до південної Америки, рятуючись від кризи 90-х. Йому прийшлося сутужно, адже треба було починати з нуля, не знаючи мови. Мені в цьому сенсі було набагато легше. Звісно, годі було сподіватись на роботу в затишному офісі, тож спочатку працювала прибиральницею у відпочинкових комплексах на березі океану, де працювала адміністратором моя свекруха. Це була важка робота, часто зі сльозами на очах. Але з чогось треба було починати.  Загалом, прибиральниці там дуже потрібні, бо ж охайністю аргентинці не вирізняються. Година такої праці коштує 8-10 доларів. Цих грошей  вистачає, щоб добре прогодувати сім’ю.
– Чи важко було адаптуватись у південноамериканській країні?
– Так, перший рік сильно депресувала, бо важко переношу спеку. Уявіть: в новорічну ніч надворі було +42 градуси. 21 березня там починається осінь, а коли у нас літо – там зима.  Між нашими країнами 6 годин різниці у часі та 6 місяців – у погоді. Але зараз, адаптувавшись до тамтешніх умов, я дуже задоволена. Хоч насправді Аргентина  багатою не вважається, і щоб жити у достатку – то треба працювати.
– І чим зараз займаєтесь, де працюєте?
– Якось, коли моїй донечці Вікторії виповнилося 10 років, ми з нею пішли до українського греко-католицького собору в Буенос-Айресі. І там мене взяли на роботу кухарем при Єпархії Покрови Пресвятої Богородиці. Робота не важка і пристойно оплачувана. Працюю 4 години на добу: готую обіди для владик, зазвичай на 20 осіб. Зараз, до речі, очікуємо на візит Блаженнійшого Святослава Шевчука, Глави Української греко-католицької церкви, запланований на 17 березня. Через підготовку до цієї події довелось трохи скоротити відпустку.
– Страви якої кухні готуєте – місцевої чи української?
– По-різному буває, у мене немає меню, варю на свій розсуд. З цим нема проблем, адже готую для священиків.  Та зазвичай в Аргентині споживають м’ясо й овочі, а от макаронів чи круп майже не вживають у їжу, бо уважно стежать за власним здоров’ям, щомісяця виміряють рівень холестерину у крові. Для них це дуже важливо.
– Яку роль відіграє церква у житті українців Аргентини?
– Єпархія Покрови Пресвятої Богородиці багаточисельна. Богослужіння проводяться як українською, так і іспанською мовами, бо на жаль, багато молодих людей українського походження не знають рідної мови. До речі, серед священнослужителів є багато випускників греко-католицької духовної семінарії, що у Брюховичах на Львівщині. Натомість аргентинських духовних отців часто направляють за обміном в Україну.
Церква бере активну участь у суспільному житті й неабияк підтримує прихожан. До прикладу, у 2007-2008 роках на території храму знайшли притулок понад 60 сімей українських емігрантів.  Дехто живе там і по сьогодні. На парафії я познайомилася з багатьма земляками-українцями. Багатьох із них називають староприбулими, адже серед них є нащадки емігрантів, які масово виїжджали до Аргентини на початку минулого століття. Зараз вони займають  високе становище, адже з давніх часів працювали на необроблених землях і власними мозолями заробили великі статки. Новітніх емігрантів, які оселились у цій країні в 90-х, називають новоприбулими.
– А як ваша донька призвичаїлася на іншому континенті?
– Вікторія відвідує місцеву безкоштовну школу.  А є ще церковні, де треба сплачувати половину вартості, та платні школи. Можливостей для того, щоб навчатись, – безліч. Є багато університетів, в яких вища освіта безкоштовна, вечірні коледжі, річні безоплатні курси, які після закінчення дають можливість працевлаштуватись за виробничими спеціальностями. Я такі теж проходила, і за рік опанувала ремесло випічки, премудрощі аргентинської та дієтичної кухні. Слухачі таких шкіл – як правило, люди середнього віку, а от місцева молодь не хоче вчитися, – лінується.
– Яким чином функціонує медицина в Аргентині?
– В Аргентині  є як безкоштовні, так і приватні клініки. Наприклад, за мене страховку сплачує роботодавець, як і внески до Пенсійного фонду. Тому я відвідую платні медустанови. Єдине, що на прийом до лікаря треба записатись заздалегідь по телефону. А от дитину воджу у безкоштовну  лікарню, бо у такому разі медикаменти за рецептом лікаря видають безплатно. Причому антибіотики призначають у крайніх випадках. Лікарняні листи на перші три дні лікування непотрібні. Для того, щоб полікуватись удома, достатньо показати на роботі рецепт лікаря. МРТ, пластична хірургія теж безкоштовні. Платна лише стоматологія. Можливо, через високий рівень медицини аргентинці довго живуть і молодо виглядають.
– Олено, а чи є у Вас можливість зустрічатись із земляками-українцями?
– Так. У Буенос-Айресі є багато українських організацій. Наприклад, осередок Пласту, де діти вихідців з України щонеділі проводять дозвілля. Як і в інших країнах з численною діаспорою, діє філія Українського культурного товариства «Просвіта». Є український балет, дуже відомий і популярний. Наших танцюристів часто запрошують виступати на місцевих урочистих подіях.
Українська громада відзначає всі українські державні свята та вшановує пам’ятні дати, як, наприклад, День пам’яті жертв Голодомору. Збираються зазвичай у парку третього лютого, де встановлений пам’ятник Тарасу Шевченку.  Такі заходи заздалегідь анонсуються по ТБ, щоб зійшлося якомога більше людей.
А ще  в Буенос-Айресі є традиція  раз на рік влаштовувати фестиваль української культури «Buenos Aires celebra Ucrania» («Буенос-Айрес славить Україну»), яке залюбки відвідують як місцеві мешканці, так і гості міста. Українці збираються разом, одягають національний одяг, вишиванки, танцюють українські народні танці, співають, пригощають усіх національними стравами.  Наша парафія теж бере участь у цьому дійстві: печемо хліб, медівники, кривляники, ліпимо вареники, крутимо голубці. Місцевим це до вподоби, бо українська кухня смачніша, ніж аргентинська. Хоча є й подібні страви: аргентинські вареники називаються равіоліс,  а голубці – «ніньйо вольто».
Відзначали й 25-річчя Незалежності України. До цієї дати я навіть спекла торт з елементами державної  символіки для Посольства України в Аргентинській Республіці.
Загалом, українська діаспора вирізняється унікальністю, яскравістю, згуртованістю і шанує національні традиції. В тих же аргентинців такого немає.  
– Чи знаєте відомих українців, які живуть в Аргентині?
– Дуже відомим та авторитетним в Аргентині є знаний у світі нейрохірург українського походження Петро Лилик, який багато зусиль приділяє збереженню української ідентичності, спонсорує багато заходів задля об’єднання вихідців з України. Він дуже допомагає співвітчизникам, лікуючи їх безкоштовно.
– Чи дотримуєтесь вдома українських традицій, слідкуєте за подіями на батьківщині?
– Так, у сім’ї спілкуємось лише українською, щоб не забувати її в іншомовному середовищі. Стежимо і за новинами. Три роки тому, коли почалася війна на сході України, в Аргентині проводили акції протестів під посольством Росії. Наша єпархія не раз організовувала благодійні акції на підтримку військових АТО. Українські реалії часто обговорюються у церкві. Новини дізнаємось і з телебачення. Але при попередньому президентові Крістіні Кіршнер, яку називали подругою Путіна, по ТБ подавали спотворену російською пропагандою інформацію. Нас, українських емігрантів, теж запрошують на телебачення, знімають програми про українську культуру. Разом із земляками відзначаємо всі українські свята. Адже тут, на чужині, дуже приємно зустріти наших людей.
– Чи складно українцям потрапити до Аргентини?
– Зараз між нашими країнами діє безвізовий режим, що дає право знаходитись на території Аргентини упродовж трьох місяців. Але переліт обійдеться недешево. Мій квиток в Україну і назад зі знижкою обійшовся мені у півтори тисячі доларів.
З роботою зараз тут теж є проблеми. Адже так само, як і в Україні, в Аргентині після виборів змінилася влада, в кілька разів зросли тарифи на воду, газ, почалися скорочення. Але українці влаштовуються, бо наш народ – це трудяги, і їх радо беруть на роботу. Працьовиті люди завжди знайдуть своє місце.
– Своє майбутнє пов’язуєте з Латинською Америкою чи плануєте повернутись?
– Мабуть, залишимось в Аргентині. Все-таки за шість років ми багато досягли: купили машину, квартиру в центрі Буенос-Айреса. Наразі тут більше можливостей для самореалізації та гідного життя, ніж в Україні.
Розмовляла Наталія МаджараТячівчанка в Аргентині: «Українська громада  Буенос-Айреса шанує традиції свого народу»Тячівчанка в Аргентині: «Українська громада  Буенос-Айреса шанує традиції свого народу»Тячівчанка в Аргентині: «Українська громада  Буенос-Айреса шанує традиції свого народу»Тячівчанка в Аргентині: «Українська громада  Буенос-Айреса шанує традиції свого народу»
Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
128 бригада запрошує на екскурсію
128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада запрошує усіх бажаючих відвідати захід «День відкритих дверей», який відбудеться 20 серпня 2019 року о 10 годині за адресою: м. Мукачево, вул. Зріні Ілони, 153. Під час заходу будуть показані нові зразки озброєння, повсякденна діяльність військової частини. Також буде проведена екскурсія в музеї бойової слави бригади, де відвідувачі ознайомляться з цікавою історією створення та бойовим шляхом славетної бригади.
Тячівський РВК.

Продається будинок
Продається приватизований будинок в с. Нересниця, є земельна ділянка 15 сотин. Тел: 098 771 5588. Міша.


Графік роботи віддалених робочих місць працівників Тячівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області в сільській раді с. Вільхівці і с. Нижня Апша у 2019 році
Працівники відділу обслуговування громадян управління Фонду прийматимуть громадян з різних питань пенсійного законодавства у створених віддалених робочих місцях: 
- сільської ради с. Вільхівці другого та третього вівторка щомісяця з 10.00 до 12.00 год. к.ч.
- сільської ради с. Нижня Апша першого та третього четверга щомісяця з 10.00 до 12.00 год. к.ч.
Адміністрація управління.

1 квітня стартує місячник добровільної здачі зброї
Поліція проводить профілактичні заходи з вилучення із незаконного обігу зброї. Черговий місячник стартує 1 квітня і триватиме 30 днів.
Повідомляємо: краяни, у яких є незареєстрована зброя, мають змогу здати її до відділків поліції, уникнувши при цьому кримінальної відповідальності. Згодом зброю можна легалізувати, зареєструвавши на власне ім’я, або ж видати для її знищення.