Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
» » » » Відомий письменник, педагог Олександр Маркуш на Тячівщині

Відомий письменник, педагог Олександр Маркуш на Тячівщині

10:30, 05.03.16
1 938
Суспільство
Відомий письменник, педагог  Олександр Маркуш на ТячівщиніВ житті Олександра Івановича Маркуша – відомого закарпатського письменника, педагога склалося так, що майже тридцять років віддав він Тячівщині, де залишив глибокий слід в освіті, поєднуючи шкільницьку та плідну письменницьку і культурну діяльність.
Народився О.Маркуш в Хусті, 2 листопада 1891 р. в сім’ї залізничника і домогосподарки. Рід Маркушів угорського походження, католицької віри, бере початок з Трансильванії. Маленький Шоніко виявився старанною дитиною, добре навчався у місцевій угорській початковій, а згодом у горожанській школах. Навчання продовжив у Марамороській вчительській семінарії у Сигеті, яку закінчив у 1910 р. Будучи семінаристом, брав активну участь у літературному гуртку, багато читав і робив перші спроби у написанні статей на різну тематику.
Направлення одержав у окружний центр – Тячів, а саме в угорську початкову школу, яка була розміщена на місці сучасної угорської гімназії.
Директор закладу Шандор Кубіні люб’язно прийняв молодого спеціаліста, поселивши його у своїй оселі, як квартиранта. Ця мудра людина, чудовий педагог зіграла роль не лише тестя, але й доброго порадника в житті Олександра. Молодий вчитель з головою поринув у педагогічну справу, і результати швидко дали про себе знати. Зростав його авторитет серед місцевого населення. В канікулярний період Олександр з донькою Ганною Кубіні полюбляли прогулюватися на природі, під горою Нересен, де відомий художник Шімон Голлоші працював над своїми полотнами-шедеврами.
 Восени 1911 р. зіграли весілля. Впродовж 60-річного спільного життя Ганна Кубіні була добрим порадником у сім’ї, дбайливою матір’ю трьох дітей, вірною супутницею життя. Окрім педагогічної роботи, яку дуже любив Олександр, він пише багато  статей різної тематики у газети і журнали місцевого і центрального відомств. Так, 13 грудня 1913 р. у будапештському журналі «Нові часи» і в газеті «Пештські вісті» Маркуш опублікував гостро-соціальну за змістом статтю «Як поводиться уряд з рутенським народом». Це був соціальний протест проти засилля влади і несправедливості до жителів колонії, яким було Закарпаття.
Почалася Перша світова війна, і Олександра Маркуша забрали в армію. Не допомогло ніщо: ні зв’язки тестя в Тячеві, ні авторитет дідуся Кубіні, який був відомим банкіром, бажаною людиною в окрузі, ані те, що зростало троє дітей в сімі’ї педагога. (Додам від себе: бо тоді не було корупції, а закони були для всіх однакові і не лише на папері). Службу проходив в м. Ніредьхаза, при штабі, адже Олександр володів п’ятьма мовами, а таких людей цінували в армії.
У 1917 році повертається зі служби в рідну школу, в якій успішно працює. Окрім цього,  пише багато статей, збирає матеріали для майбутньої видавничої справи. На нього звертають увагу, і директор горожанської школи Ярослав Венецький пропонує йому працювати   вчителем української мови, географії, історії та природознавства. Пройшовши курси в Хусті, витримав атестацію і почав працювати на новій посаді.
Будучи патріотом свого краю, Олександр Іванович  ще у 1919 р. був делегатом з’їзду представників трудящих краю, на якому приймали ухвалу про возз’єднання Закарпаття з Україною. Педагогічна праця в горожанці надавала йому снаги у журналістській роботі, вечорами, іноді аж до ранку сидів над статтями, гуморесками, фейлетонами, в яких висміював угорських і чеських шовіністів, реакційних русофілів. Часто задумовувався над виданням читанок, букварів, граматик для шкіл, планував випустити журнал для молоді під назвою «Наш рідний край». Він був надрукований 1 жовтня 1922 р. у Тячеві, у приватній друкарні Ліпота Сабова, і обійшовся замовнику у 2500 крон. Редколегія складалася з освітян Севлюша, Хуста, Рахова, Тересви в особах І.Мигалка, М.Гулянича, І.Крижа, Е.Егрецького з Тересви, а координувати роботу доручили Маркушу і Егрецькому. Редколегія працювала у літній кухні будинку №73, що по вулиці Кошута в Тячеві.
Журнал поштою відправляли в кожне село Тячівського, Рахівського, Севлюшського і Хустського округів, не вимагаючи від педколективів ніякої оплати. Але вчителі розуміли ситуацію з виданням, надрукованим на пожертви членів редколегії, і висилали в Тячів гроші. До цього слід додати, що, починаючи з 1922 по 1939 рр., тобто за 17 років, вийшло 174 номери журналу «Наш рідний край». На сторінках часопису знайшли місце понад 500 народних казок, 250 легенд і переказів, понад 300 етнографічних записів і 230 народних пісень.
Вихід лише кількох номерів сприяв тому, що ім’я О.Маркуша стало відомим на весь Карпатський край, громадськість уже знала, що  в Тячеві працює і творить не лише здібний педагог, але й журналіст, редактор часопису. А невгамовний до праці, в пошуках нового для учнівської молоді, Маркуш пише «Подкарпатський буквар» і видає його вже в Ужгороді, в друкарні «Школьная помощь». Слід додати, що майже кожен учень Тячівського і Хустського округів на 1 вересня 1923 р. одержав буквар. Ідучи назустріч потребам педагогіки, Олександр Іванович у співавторстві з Ю.Реваєм, надрукували словник «Русько-мадярська термінологія», в якому містився переклад та терміни з усіх предметів шкільної освіти, і став у пригоді вчителям і учням.
Авторитет О.Маркуша зростав на очах у влади, численних друзів і прихильників. Вже 1 жовтня 1923 р. його призначають інспектором освіти Тячівського округу, тобто особою, відповідальною за стан освіти в найбільшому окрузі краю. З педколективами знайомився на місцях, приїжджаючи до них потягом або на старенькому велосипеді, який надав йому тесть Кубіні. Побував у Буштині, Руському Полі, Бедевлі, Тересві, Грушові, принципово перевіряв підручники, їх наявність, явку учнів, давав методичні поради, знайомився з матеріальним становищем учителів. Висока інтелігентність, педагогічний такт, розуміння ситуації в роботі, створили інспектору Маркушу неабиякий авторитет у освітян краю. Не забував він і про маленьких учнів, і, починачи з лютого 1924 р., разом з журналом «Наш рідний край» з’являється додаток з малюночком під заголовком «Віночок для подкарпатських діточок». А ще, окрім цього, Олександр Іванович написав новий буквар замість старого і назвав його «Зорниця». Перша книжечка до читання руських дітей», який на крайовому конкурсі відзначили першою премією. Маркуш створив учительські хори на мікрорайонах. Неодноразово приїжджав на велосипеді у Нересницю на репетицію хору вчителів Тячівщини, в кількості 45 осіб, яким керував вчитель з Буштина Андрій Буркацький, а потім цей здібний музкерівник організував духовий оркестр у Нересниці, при активному сприянні О.Маркуша.
Велику увагу інспектор шкіл звертав на популяризацію творів українських класиків серед місцевого населення. Під його керівництвом та за підтримкою вчителі й учні Новоселиці та Широкого Луга ставили на сценах округу п’єси «Наталка Полтавка», «Коза-дереза» для численних глядачів. Окрім цього, Олександр Іванович розробив  текст клятви молодого вчителя, який вручався молодому спеціалісту при прийнятті на роботу. В ній ішлося про те, що вчитель, обираючи цю професію, дає клятву сумлінно працювати, віддавати серце дітям, не плямувати своєї честі. Доглядаючи велику пасіку в Лазах, унаслідувану від тестя Кубіні, О.І.Маркуш мав певні доходи від продажу меду,  і так розраховувався за друковані книги. Цей чудовий педагог був сповнений великою любов'ю до дітей. Як згадує вчитель з Руського Поля Золтан Баконій, інспектор, перевіряючи техніку читання, мав звичку гладити по голівках дітей і винагороджував їх по 20 гелерів за успішну науку.
Були в житті Маркуша і пам’ятні дати. Так, у вересні 1938 р. у Тячівському міському кінотеатрі численні глядачі відзначали тридцятилітній ювілей літературної творчості земляка. Прийшло чимало друзів, які знали його, це – Олександр Сокач, Василь Машкаринець, Петро Тарканій, Андрій Бокотей, Петро Каленюк та інші. Була тут і Марія Йосипівна Чонка, якою опікувалася сім’я Маркушів через кругле її сирітство. Завдячуючи їм, вона здобула освіту і знайшла роботу в Бедевлі. Виступали вчителі, яким наставник дав дорогу у педагогічне життя. Це майбутній письменник Олександр Сливка, заслужені вчителі Золтан Баконій, Іван Сас та інші.
Звучали виступи українською і угорською мовами. Особливо вдячними йому були українці краю, бо для них інспектор Маркуш зробив чи не найбільше. Вони вважали його українцем, а угорці – угорцем. Ювіляр сидів у президії, зворушений увагою до нього, і водночас замислений над своєю долею. Він скромно подякував численним присутнім і, немовби прощаючись з Тячівщиною, трохи розчулився і заплакав. А вже через 8 місяців, тобто 16 березня 1939 р. угорська влада, яка змінила чеську, арештувала його, кинула у в’язницю, а згодом поетапно переправляли Олександра Івановича у концентраційний табір в с. Крива. Тут його поселяють у конюшню, разом Василем Гренджею-Донським, а через невеликий період – у сумнозвісну тюрму Ворюлопош, що в Угорщині.
Але згодом випустили, бо всі вчителі Тячівщини, а  це близько 480 осіб, в письмовій формі до властей Будапешта вимагали його помилування. Але власті продовжили мститися йому. Спочатку заборонили жити в Тячеві, прилюдно спаливши його велику бібліотеку в центрі міста. Щоб якось прожити, зайнявся перекладами угорських класиків Кальмана Міксата, Мора Йокаї, Гейзи Гордона та інших.
У 1942 р. він закінчує твір «Юлина», який став кращим соціально-психологічним твором прозаїків дорадянського Закарпаття. В ці непрості для нього роки О.Маркуш пише оповідання «Старі гонведи», «Сватачі», «Заробіток», «Дараба розбилася», «Іринку засватали» та інші.
Прихід радянської влади сприйняв дружелюбно, бо сподівався на краще життя. Але не так сталося. Органи КДБ не дозволяли йому ніде працювати і переслідували його.
Та знайшлися справжні друзі  в особі нашого земляка з Дубового Івана Чендея, який своїм авторитетом припинив переслідування, повернув йому добре ім’я. На прохання Чендея, міська влада Хуста надала сім’ї Маркушів  будинок для проживання. А ще наш земляк добився, щоб у 1955 р. Маркуша прийняли в члени Спілки письменників України. Іван Чендей був частим гостем у сім’ї письменника, з великою повагою ставився до нього, допомагаючи матеріально і морально-психологічно підтримуючи друга в найтяжчі часи.
В останні роки свого життя Олександр Маркуш писав  багато оповідань, брав активну участь в роботі літературного об’єднання, куди входили молоді поети і письменники, які згодом стали найвідомішими у краї літераторами. Він стає тим магнітом і водночас наставником, до якого тягнулися всі, хто його знав, бо в їхніх очах він був великим.
Восени 1971 р. Спілка письменників Закарпаття готувалася урочисто відзначити 80-річчя з дня народження Олександра Івановича. Але доля склалася не так. Він помер, не доживши до ювілею 5 днів, тобто 27 жовтня 1971 р. Поховали його в Хусті, на Замковій горі. Протягом тижня в Хуст приходили телеграми зі співчуттями родині з Києва, Москви, Чехословаччини, Угорщини, Югославії, Канади та США. Адже він мав багато друзів й самовідданою працею заслужив на визнання й добру пам’ять. У одній із своїх ранніх статей митець відзначив: «Добрий патріот є той, хто працює». І цьому девізу він був вірним до кінця життя.
Згодом в Хусті вдячні жителі та письменники краю відкрили О.Маркушу пам’ятник-погруддя, який розташований на вулиці, де жив діяч.
З рідних письменника в живих залишилася його внучка Моріка Ботош, як надала необхідні матеріали з життя свого дідуся автору цієї публікації. Сподіваюся, що і в Тячеві, окрім вулиці, названої його іменем, що поблизу овочевого ринку, залишимо згадку про цю призабуту плином часу неординарну людину з великим серцем. Він любив Тячівщину всією душею, адже тут пройшли найкращі роки його становлення, змужніння письменника, педагога, автора майже 20 підручників, читанок, посібників з різних дисциплін, великого організатора культосвітньої роботи. Доцільно було б встановити на території теперішньої угорської гімназії табличку з його іменем, адже саме тут, 106 років тому, започаткував свій трудовий шлях і формувався Маркуш, як педагог.
Такі особистості, як О.І.Маркуш, заслуговують на добру згадку. Як людина, що жила і працювала для людей.

М.Савчук, вчитель Рунівської ЗОШ І-ІІ ст.
Відомий письменник, педагог  Олександр Маркуш на Тячівщині
Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
Приходьте на музичну виставу «Наталка-Полтавка»
Приходьте на музичну виставу  «Наталка-Полтавка»18 квітня на сцені районного будинку культури актори Закарпатського обласного театру драми та комедії покажуть музичне дійство (без антракту) «Наталка-Полтавка».

Завітайте на свято!
У середу, 9 січня, на площі Поштовій м. Тячів відбудеться районний огляд-конкурс «Вертеп-2019». 


Коли і де відбудеться колядницький фестиваль?
З 10 січня розпочнеться традиційний районний  фестиваль колядок серед дітей «Віфлеємська зірочка», який проводиться за сприяння народного депутата України Василя Петьовки.

В’ячеслав Бігун покаже нові мотиваційні фільми
4 січня, в п’ятницю, відбудеться показ і обговорення у Тячеві нових авторських фільмів вченого-юриста і кінематографіста В’ячеслава Бігуна за участю автора та творців стрічки. Глядачі зможуть переглянути нові фільми автора. Перший – «Моро. Розвідка долі» (док., біографія, історія, війна, 15 хв.). Мирний закарпатець приймає виклик долі захистити Батьківщину в новій європейській війні. Він стає розвідником, випробовуючи себе перед обличчям смерті та ворогів, вимолюючи у Бога не лише життя, але й добру дружину. Піднятися над буденністю теми дозволить поезія, яка доповнює кіноформу автора.