Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
» » » » Заробітчанське щастя теж буває різним

Заробітчанське щастя теж буває різним

09:31, 09.09.19
99
Суспільство
Добровільне ув’язнення
Ніна, інженер доволі успішної фірми, ніколи не думала-не гадала, що колись, як і багатьом її знайомим, теж доведеться пакувати валізи і їхати на заробітки в чужу, незнайому країну. Проте справи їхнього ПП пішли геть погано, і, врешті, її посаду скоротили, а донечці-студентці платного відділення медфаку до закінчення навчання залишалося ще два роки. Це при тому, що ростила її сама, без чоловіка, з яким вони давно розлучилися. Тоді, після болісних, довгих роздумувань, вона й наважилася на цей крок, бо саме зателефонувала з Німеччини подруга, у якої закінчувався контракт з роботодавцем, й запропонувала змінити її на посту доглядальниці. Оформивши документи, з думкою  «другі можуть, і я не пропаду», вона вирушила в дорогу і невдовзі прибула в розпорядження сімейства, котре потребувало  догляду за 97-літньою господинею.

Особливих фізичних навантажень від неї не вимагалося, проте це ще нічого не означало. Бо на Ніну було покладено відповідальність, яка лякала: її підопічна виявилась практично некерованою, вередливою і скандальною бабусею, з періодичними загостреннями шизофренії. Й коли вона, уявивши себе  юною модницею, починала спускатися з другого поверху у старомодних туфлях на височенних підборах і в темних сонцезахисних окулярах, в жилах у Ніни холонула кров. Вона прекрасно розуміла: якщо, не дай Бог, зі старенькою щось станеться, в цьому буде винна вона. Тож врешті-решт попросила роботодавця підшукати їй іншу родину.
Але й тут грошей дарма не платили. Фрау Грета, що знемагала від старечого безсилля й усіляких болячок, до всього страждала й нервовим розладом та  деменцією. З уст довгожительки безконечним потоком лилися скарги, слізні прохання і надокучливі перепитування, що чергувалися зі стогонами й невдоволеним   буркотінням. Ситуація ускладнювалася й тим, що запас іноземних слів випускниці технічного вузу часом доводив співрозмовницю до вираженої агресії. Вона буквально шаленіла, вдесяте перепитуючи по німецьки: «Що ти кажеш? Що, що?». Тож Ніні не залишалось нічого іншого, як з усією серйозністю взятися за студіювання німецької. 
Заспокійливі препарати допомагали фрау слабо, і врешті-решт, після десятка безсонних ночей, круглодобового перебування у замкнутому просторі й спілкування з напівбожевільною господинею, щось трапилося з самою Ніною – вочевидь, її нервова система здала. І коли вона все-таки вирішила на хвилинку вирватися до сусідньої крамниці за печивом, чомусь не взявши з собою  телефон, відійшовши метрів за 200, збагнула, що вона… заблудилася. Мало того, з голови начисто вискочила адреса і прізвище хазяйки. Мов у темному лісі, блукала провулками, та вкотре поверталася на одне й те ж місце …Знеможена, розгублена й налякана, вона не наважувалась просити в когось допомоги, бо неодмінно опинилася б у поліції. Стояла біля обклеєного оголошеннями стовпа, не знаючи, як бути далі. Аж раптом біля неї зупинилася автівка, з якої вийшли дві жінки, які розмовляли українською! Вони, виявляється, десь її бачили, впізнали і вирішили погомоніти із землячкою. Це було  спасіння! Від несподіваного щастя у Ніни раптом прояснилося в голові,  вона згадала адресу свого тимчасового проживання і все стало на свої місця. 
Зараз вона рахує дні, мріючи про той щасливий, коли  закінчаться ці нестерпні випробування. За вікном – видніються неозорі поля, налиті соковитою зеленню, стада фермерських корів, яких бачила хіба десь у рекламному ролику. Та все це – чуже її серцю, і ніщо не тішить і не радує її тут, у дальній стороні,  в тузі за батьківщиною.

Рік, який покращив самооцінку
Як не дивно, своє заробітчанство, в серці Ізраїлю – Єрусалимі,  Софія згадує з легкою ностальгією і навіть вдячна долі, що  їй випала така нагода. Адже то був дуже непростий період, коли на тлі  суспільних негараздів в родині почалося безгрошів’я та ще й проблеми зі здоров’ям  молодшого сина,  котрі  вимагали серйозного медичного втручання. Тому пропозицію  материних знайомих, які свого часу виїхали до Ізраїлю, глядіти їхню стареньку матір розцінила як рятівний шанс. Це було вигідно і тамтешньому сімейству,   яке  вирішило скористатися можливостями  державної програми з підтримки  репатріантів.
Та, напевно, не лишень через це її прийняли дуже гостинно. Тактовне, ввічливе ставлення до кожної людини, незалежно від її статусу, соціального становища і т.п. для її хазяїв було органічним. Тож Софія скоріше почувалася членом сім’ї, аніж прислугою – її садовили за стіл разом з усіма,  з нею Голда, молода господиня, готувала в «чотири руки» салати й інші наїдки, і саме тут, на чужій землі,  Софія впродовж року почула набагато більше вдячних, захопливих слів, аніж за все своє життя на Україні. 
…Зі старенькою особливого клопоту не було.  Софію запросили швидше, щоб скласти їй компанію, бо поки подружжя було на роботі, а двоє синів – у коледжі, вона   змушена була нудитись  у чотирьох стінах. У  Софії ж цілком вистачало терпіння, аби вести з нею довготривалі бесіди, тим більше, що пані Сара із  задоволенням поринала в спогади про своє життя на Україні, в тих місцях, де промайнуло  Софіїне дитинство. А ще  закарпатка любила побалувати стареньку  голубцями чи дерунами, заздалегідь продумавши цікавий маршрут, охоче супроводжувала її на ранкових  променадах. Завдяки спільним візитам до лікаря вона  отримала й певне уявлення про  ізраїльську медицину, точніше, про довірливі  стосунки лікаря й пацієнта. Адже, коли  пані Сару записували на прийом, запитали й про те, як  вона розмовляє –  на ідиш чи івриті,  котрий є на сьогодні мовою держави. Коли ж довідалися, що їй зручніше спілкуватися  на  ідиш, підшукали для неї  саме такого лікаря, котрий міг бути для неї гарним співрозмовником. Бо в діалозі й лікуванні поза увагою пацієнта не повинна зостатися жодна деталь.
Приємний шок на грунті міжлюдських стосунків пережила  Софія, й особисто зіткувшись з ситуацією «на побутовому рівні», що набула зовсім несподіваної розв’язки. 
 – Якось помітила, що син господарів «заблокував» усі російські телеканали, які я переглядала в кімнаті на другому поверсі, де був встановлений  плазмовий телевізор. Однак зізнатися в цьому  вперто не хотів. Та якогось дня Зелман, батько, повернувся додому з великою картонною коробкою і почав встановлювати в кімнаті, відведеній для  мене, нову, велику «плазму». Так він вирішив покласти фінальну «крапку» у  наших з  сином-підлітком дещо напружених стосунках.
– Моя ж підопічна не зоставалася й поза увагою відповідної соціальної служби, представники якої час від часу  навідувалися до нас  й цікавилися, як виконується «державна програма». Тобто, як почувається старенька, як харчується,  чи є в її раціоні м’ясо, овочі, фрукти, – розповідає  Софія.
– А на Новий рік, коли в єврейських родинах прийнято всім дарувати подарунки, Зелман взагалі ошелешив мене презентом, вручивши велику пухову ковдру, знаючи, що цей товар був на Україні у великому дефіциті.  Голда теж підготувала  мені сюрприз – парфуми, до яких встигла помітити мою небайдужість під час нашого спільного прибирання у  кімнаті. Коли ж Зелман застеріг, що мені не надто зручно розмовляти з рідними зі стаціонарного телефона, придбав для мене картку для розмов з «автомату». Й таких зворушливих проявів уваги було багато.
…Єрусалим – особливе місто, розташоване на схилах з кам’яними терасами, оточене долинами  й сухими руслами річок, – розповідає  Софія. – Літо гаряче, опадів мало. Проте там я стала свідком справжнього дива, коли після затяжної посухи, в день релігійного, до речі, «пересувного» свята, рясно задощило й на ранок мертва, без ознак рослинності, долина  вкрилася смарагдовим килимом,  а пересохле річне русло до країв наповнилося водою. І так буває щороку!
Сама ж спека особливо не діймає: скрізь – кондиціонери, і в помешканнях, і в транспорті, в установах та крамницях. У повітрі постійно відчувається повів вітру з характерним, ледь вловимим  гулом. Пам’ятаю наші святкові суботні вечори, «чаюваня» на літній, заквітчаній терасі, під перистими віялами декоративних пальм, що погойдувалися на хвилях теплих вітрів, задушевні розмови, жарти, спогади. В такі хвилини, немов, відкривала для себе інший зріз життя, з такими простими й, водночас, дуже бережними людськими стосунками.  Тож для мого світогляду й усвідомлення себе особливою, потрібною людиною, вартою поцінування та уваги,  цей рік, проведений у Ізраїлі, значив дуже багато, – каже  співрозмовниця. – Єдине, що засмучувало, – це розлука з рідними, особливо тужила за дітьми, котрих так хотілося, нарешті, побачити і  пригорнути до серця…

Ганна Макаренко.

Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
128 бригада запрошує на екскурсію
128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада запрошує усіх бажаючих відвідати захід «День відкритих дверей», який відбудеться 20 серпня 2019 року о 10 годині за адресою: м. Мукачево, вул. Зріні Ілони, 153. Під час заходу будуть показані нові зразки озброєння, повсякденна діяльність військової частини. Також буде проведена екскурсія в музеї бойової слави бригади, де відвідувачі ознайомляться з цікавою історією створення та бойовим шляхом славетної бригади.
Тячівський РВК.

Продається будинок
Продається приватизований будинок в с. Нересниця, є земельна ділянка 15 сотин. Тел: 098 771 5588. Міша.


Графік роботи віддалених робочих місць працівників Тячівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області в сільській раді с. Вільхівці і с. Нижня Апша у 2019 році
Працівники відділу обслуговування громадян управління Фонду прийматимуть громадян з різних питань пенсійного законодавства у створених віддалених робочих місцях: 
- сільської ради с. Вільхівці другого та третього вівторка щомісяця з 10.00 до 12.00 год. к.ч.
- сільської ради с. Нижня Апша першого та третього четверга щомісяця з 10.00 до 12.00 год. к.ч.
Адміністрація управління.

1 квітня стартує місячник добровільної здачі зброї
Поліція проводить профілактичні заходи з вилучення із незаконного обігу зброї. Черговий місячник стартує 1 квітня і триватиме 30 днів.
Повідомляємо: краяни, у яких є незареєстрована зброя, мають змогу здати її до відділків поліції, уникнувши при цьому кримінальної відповідальності. Згодом зброю можна легалізувати, зареєструвавши на власне ім’я, або ж видати для її знищення.