15:12, 25.11.19

123
Суспільство / Сільське життя

Живе у Новоселиці ще одна знана у свій час майстриня – 78-річна Василина Дмитрівна Томишинець. Навідуємось до неї разом із завклубом Галиною Кошілкою. Жінка охоче ділиться спогадами про улюблену справу і показує головне своє багатство – раритетну прядильну машину для виробництва вовни 1859 року випуску. На агрегаті напис виробника – «Theodor und Ernst Wiede sonst Götze u. Co in Chemnitz. 1859». Як потім з’ясовую, це виріб машинобудівної фабрики у м.Хемніц (Саксонія, Німеччина), яка діє до цього часу. Прядильний агрегат вже дев’ять років не використовується.
На обійсті Томишинців машина «прописалася», наскільки господиня пам’ятає, з 1991 року. До того часу жінка працювала на ньому у ткацькому цеху – з 1978-го. Коли у 90-х цех закрився, верстат віддали майстрині, і вона працювала на ньому вдома до 2010 року. Машина слугувала не тільки жителям Новоселиці, а й сусідніх сіл та навіть районів – Хустського, Рахівського, Міжгірського, звідки привозили обробляти вовну. Проходячи крізь вали та барабани верстата, зі стриженої овечої вовни виходила оброблена тоненька пряжа, з якої вже виготовляли вовняні нитки або «валяли» джерги. Господиня залюбки показує, як колись чесали джерги, щоби були м’якшими.
У сільському клубі збереглися світлини з тих часів, коли верстат іще був на ходу.
«Станок ніколи не був прибутковим, бо багатим вовни не треба було, лише бідним, тому я багато від людей не брала. Але для нас, пенсіонерів, і це було вигідно», – каже пані Василина.
З часом попит на ці послуги згас.
– А не просили у Вас цей апарат для якихось музеїв? – цікавлюсь у господині.
– Просили-просили – на металолом, – відповідає старенька. – Але ми з дідом не дали.
Залишається сподіватись, що все ж 160-річним верстатом пані Василини зацікавляться етнографічні музеї, і він іще розповість про давній промисел наступним поколінням.
Наталія Маджара.



