Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
» » » » Пережила пекло війни

Пережила пекло війни

09:16, 11.05.20
103
Суспільство / Пам'ять
Сьогодні – 75-та річниця перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Поруч з нами живуть очевидці тих далеких буремних подій. З кожним роком їх усе менше. У Тячеві в живих залишилася лише одна Ветеранка – 92-річна Лідія Василівна Гайналій.  
Війна відібрала в неї дитинство та юність. Спогади про воєнне лихоліття вкотре ятрять душу, а на очі навертаються сльози. 


«У мене не було дитинства»
Лідія Василівна народилася 29 серпня 1927 року в селі Нерубайське неподалік Одеси, в сім’ї розкуркулених селян. 
Коли почалася війна, дівчині-школярці було 14 років. Ось її розповідь про ті часи:
«Було страшно: зграями низько літали фашистські літаки, скидали бомби. Німцям треба було взяти портове місто. У школі нам сказали, що почалася війна, після того ми вже на уроки не ходили.  Урожай того року був дуже щедрий, гарні поля...  І люди кинулись його збирати, щоб якось прогодувати сім’ї. Тягнули додому все підряд – моркву, буряк... Ми зі старшим 17-річним братом теж ходили. У нас була тачка, і під нею ми ховались від бомб. А ще у нас в селі стояла військова частина, то військові звідти поїхали, все залишивши, а ми, діти, ходили, дивились. Дехто і звідти тягнув, що залишилось, – розповідає співрозмовниця. – А потім зайшли румунські війська (вони воювали на боці Гітлера), брали все, що бачили: квашені овочі з бочок, ловили курей. Вони були голодні, бідно одягнуті. Ішли на Одесу. Там вони підірвали дамбу, щоб вода залила Одесу. З міста все вивозили, особливо  вечорами. 
У нас в селі, у катакомбах, був партизанський загін. Ми теж туди ходили, тихенько носили їжу, передавали записки, а нам давали завдання. Два з половиною роки були в окупації – вважай, як у полоні». 
Згадувати ці роки Лідії Василівні по-особливому болісно, бо довелось пройти через нелюдські випробування: «Працювали на румун, нас арештовували, били. А вдома були мама, бабуся, брат, двоюрідна сестра з чоловіком-євреєм та двома дітьми. Вони у нас переховувалися, бо їх хотіли розстріляти. Я була маленька, але сильна. Було, наберу голок, ниток і йду в село. Заходжу у кожну хату, прошу їсти, а потім пропоную, кому треба голки чи нитки. У мене їх купували або обмінювали на яйця. Щоб не розбити, складала їх у мішок із половою. На празники просила милостиню, на кладовище ходила у Проводи – і що дадуть: чи кусень хліба, чи мамалиги – я в мішок. В день проходила по 60-80 кілометрів. До когось попрошуся – переночую. А потім іду на базар до Одеси,  дещо продам, накуплю голок і ниток, і знову по селах. Отаке і дитинство – не було його. Треба було терпіти.
Якось назустріч ішов румунський вояк. Каже мені: «Домнішора, ундє мержец? («Дівчино, куди йдеш?») Я йому: «Дутє ла каса» («Йду додому»). А він тоді: «А де живеш?» – Я показала на перший будинок. Вояк: «Домнішора, я ввечері прийду». – «Добре», – кажу. Аж тут гарба їхала з соломою. Я попросилась, дід узяв і питає: «Дитино, а ти можеш віжками правити?» Хоч і не знала, та відповіла, мовляв, так. Візник навчив і, коли той спав, я гнала коней. Більше тим шляхом не ходила.  
Ще був випадок: ішли з мамою на базар в Одесу, продати якусь одежину, щоб купити харчів – румуни нас арештували. З нами було багато людей з села – і всіх посадили до в’язниці. Щоб якось мене нагодувати, мама виміняла у знайомої спідницю на курку, віддала зварити на кухню. М’яса мені не дали, лише бульйон. Але і то було добре. Викликали на допити: звинувачували в тому, що ми  партизани. Зрештою, коли нас залишилося у камері двоє, випустили: «Ідіть додому, ви не партизани». Вояк направив на нас пушку, й ми ще довго ішли обличчям до нього. На базарі мама виміняла спідницю та татові брюки на фунт кукурудзяного борошна. Вдома зварили його з розсолом, наїлися…» 
10 квітня 1944 року Одесу звільнили. Невдовзі Лідія Василівна з чотирма подругами пішли добровільно на фронт. Воювали у Бесарабії. А якось потрапили під бомбардування, і Лідія отримала важке осколкове поранення. Лікувалася у госпіталі. Після того її демобілізували. 
Про 9 травня 1945 року жінка згадує з усміхом на вустах:
«Все село кричало: війна скінчилася! Ми дуже раділи».
І нелегка праця, 
і громадська робота
Після війни Лідія Василівна вийшла заміж, кілька років жила з чоловіком у Запоріжжі, працювали на відновленні Дніпрогесу. А згодом молоді фахівці переїхали на Закарпаття за направленням – будувати Теребле-Ріцьку ГЕС на Хустщині, де молода жінка працювала завскладом. Але доля не була прихильною: чоловік Лідії, колишній офіцер, часто випивав, і його звільнили з роботи. Сама вона тоді була в лікарні. Коли вийшла – опинилась без роботи і без сім’ї. 
Нова сторінка життя Лідії Василівни розпочалася у Тячеві. Спочатку пропонували працювати у Тячівській міськраді, лісокомбінаті, але, зрештою 25 років пропрацювала начальником секретної частини у райвійськкоматі. Водночас була відповідальним секретарем у Раді ветеранів  району, яку очолював на той час Крижевський. Роботи вистачало, бо у Тячеві було 68 ветеранів війни. Для того, щоб вийти на заслужений відпочинок із більш-менш достойною пенсією,  довелося кардинально змінити роботу: Лідія Василівна влаштувалася у хімічну лабораторію на завод «Зеніт». Для цього закінчила спеціальні курси у Львові. Але оскільки вентиляція була поганою, на роботі жінка втратила здоров’я – виникли проблеми зі шлунком. 
«Але там у мене хоч була гарна зарплата – 500-600 рублів, великі гроші на той час. Коли їх отримала, то плакала», – згадує пані Лідія.
На пенсію вийшла у 1985 році як ветеран праці. Але роботу в Раді ветеранів не полишала і працювала там буквально до минулого року – вже як голова Товариства інвалідів району з 2005 року. Незважаючи на вік, сповна віддавалася обов’язку: їздила у відрядження, на семінари, співпрацювала з Червоним Хрестом.
«Я обслуговувала Тячів, знала кожну сім’ю, де є інвалід, що їм потрібно. З кожного села мені надавали дані, які передавала в область», – пояснює вона.
Працювали безкоштовно, не очікуючи грошей. А зараз, каже, усі думають лише про це, тому й працювати нікому.
Пишається зустріччю з Президентом України Віктором Ющенком на зустрічі з ветеранами у Києві, де керівник держави вручив їй, активістці Закарпатської обласної організації інвалідів війни та Збройних Сил, Орден княгині Ольги ІІІ ступеню (на фото). Це було у 2005 році, з нагоди 60-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років. Ця відзнака разом з багатьма іншими ювілейними медалями красуються на кітелі Лідії Василівни. 
Тепло згадує урочисті заходи минулих років до 9 Травня у міському парку, численні грамоти, подарунки і вітання, показує фотознімки з сімейного архіву…
Зараз Лідія Василівна живе з молодшою донькою Іриною та її сім’єю. Скаржиться на здоров’я: дається взнаки давнє поранення в нозі, що дало ускладнення на хребет, слабшає зір, підводить серце. Тому будні не надто різноманітні: телевізор, домашні справи. Найбільше радіє, коли здалеку телефонують  онуки, правнуки, розповідають про життєві будні, радяться з нею.
Непокоїться старенька через карантин, адже весь час доводиться бути вдома. Напередодні 9 травня, як завжди очікує вітань і, бодай, дещицю уваги, на яку, безперечно, заслуговує. Хочеться побажати поважній тячівчанці ще багато років у гарному настрої, здоров’я, тепла, затишку і мирного неба. 
Наталія Маджара.  
Фото авторки та з архіву Лідії Гайналій.

Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
Спалювання сухостою та сміття завдає величезної шкоди довкіллю
Спалювання сухої рослинності та сміття завдає величезної шкоди довкіллю, створює загрозу для життя рослинного і тваринного світу, а нерідко і людей, та може призвести до некерованих надзвичайних ситуацій, особливо у пожежно-небезпечний період.

Продається насіння кукурудзи
Терміново продається 11 пос. одиниць насіння кукурудзи (гібрид «Солонянський 298 - 9 шт. та гібрид «ДБ Хотин»- 2 шт.), які знаходяться  на Новій Почті в Буштино. Вартість - 6оо грн. за пос. одиницю. Інші гібриди кукурудзи по «Новій почті». 
Звертатись за тел.: 097 00 47 112.


Звернення до мешканців Тячівщини, які повернулися з-за кордону
У зв’язку з ситуацією, що склалася навколо небезпеки поширення коронавірусної інфекції COVID-19, переконливо просимо  дотримуватися карантинних заходів та  самоізоляції.

Увага, важливе оголошення!
В зв'язку з карантинними заходами, оголошення, вітання, співчуття та інші матеріали для публікації можна надсилати
на електронну пошту «Дружби» 
mail@druzhba.uz.ua. Оплата здійснюватиметься через Приват24.
З повагою, колектив редакції "Дружба".
ЗАВТРА В ОДА ПРАЦЮВАТИМЕ «ПРЯМА» ТЕЛЕФОННА ЛІНІЯ
У зв’язку із уведенням карантинних заходів та призупинення особистого прийому громадян, йдучи на зустріч населенню області, вирішено у вівторок, 24 березня 2020 року, в облдержадміністрації провести пряму телефонну лінію «Запитай у влади», під час якої громадяни зможуть звернутися до в.о. голови обласної державної адміністрації Олексія Гетманенко з особистих питань.