Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
» » » » Пам’ятає і угорських військових, і радянську армію

Пам’ятає і угорських військових, і радянську армію

09:33, 01.06.20
110
Суспільство / Сільське життя / Про людей хороших
Один з найстаріших мешканців Дубового – Іван Дмитрович Магей – 27 травня відсвяткував 90-літній ювілей. З цієї нагоди ми завітали до іменинника та розпитали про його довгий та нелегкий життєвий шлях.



Гостей зустрічає Іван Дмитрович у крисані та з усмішкою на обличчі. І хоч опирається дідусь на палицю, однак меткий та енергійний. Щиро тішиться, що до нього приїхали гості, та запрошує до оселі.
Народився Іван Магей 27 травня 1930 року, він був шостою дитиною в селянській родині Дмитра Магея, де зростало 8 дітей.
Іван Дмитрович розповідає, що змалку багато працював разом з братами та сестрами. Діти мали дозирати худобу, а тримали Магеї по 2-3 корівки, поросята та з десяток овець. В обов’язки дітей також входило й допомагати батькам обробляти землю та вирощувати городину. Пригадує, що в основному на нивах дубівчан росли тільки цибулі, кукурудза, редиска та огірки, у той час селяни могли тільки мріяти про помідори та картоплю на своїх городах. А відповідно і раціон селян був скромний: токан та корж з кукурудзяної муки, кислий кукурудзяний хліб, молоко та молочні продукти. Сутужно було не тільки з харчами, одяг теж був дефіцитом. Дубівчани одягались у домоткані конопляні сорочки, а за взуття служили їм постоли. Так, для Іванка та його сестер і братів таке взуття зі шкіри майструвала рідна мати.
До місцевої школи, де навчання вели русинською мовою, хлопець пішов у 6 років. Не встиг закінчити третій клас, як Закарпаття окупувала Угорщина та почалась Друга світова війна. Через ці події навчання було припинено. 
Окупація Закарпаття Угорщиною надовго закарбувалася у пам’яті дідуся. Згадує, коли  був ще дев’ятилітнім хлопчиком, то бачив, як вузькоколійкою, частина якої пролягала через їхнє подвір’я, через Дубове проїжджав поїзд  із угорськими військовими.
Після встановлення угорської влади на Закарпатті тільки через рік, у 1940 році, заклади освіти у селі відновили свою роботу. До школи повернувся й Іван. Однак на цей раз учням треба було студіювати предмети угорською.
«У нас, окрім основних предметів, які вели вчителі, були ще й уроки релігії, їх вів священник. На цих заняттях викладали Святе письмо, а також ми мали вчити напам’ять угорською мовою молитви. Досі пам’ятаю «Вірую» угорською, ще знаю деякі  угорські пісні», – розповідає старожил.
До Слова Божого Іванка привчала вдома і мати. Каже, що вони, діти, не засинали, допоки не промовлять молитву.
Пригадує старожил і те, як важко було його родині у роки Другої світової війни: «Дуже хотілося білого хліба скуштувати, але то була велика розкіш. Батько зрідка купував нам кіфлики (рогалики – ред. автор), але тих ласощів було дуже мало на таку велику сім’ю».
А вже у жовтні 1944 року Іван Магей був свідком того, як радянські війська визволяли Дубове від окупантів, а фашисти, відступаючи, заміновували населений пункт. Так, було підірвано один з мостів через річку Тересву.
«У момент підриву моста я був в урочищі Гарайки, де ми пасли корови, це поруч нашої хати, — згадує дідусь. – Коли почув вибух, то захотів дізнатися, що то відбувається, тож вийшов на центральну вулицю». Хоч Іван добре знав, що мама не схвалить такого вчинку, та цікавість взяла гору.
Дорогою хлопець побачив транспортний міст, який був обкладений вибухівкою. І як згодом з’ясувалось, фашисти хотіли підірвати й цей об’єкт, однак дубівчанин Михайло Канюка домовився з воєнними, давши їм хабаря, аби міст не підривали.
Також Іван Магей пригадує, що тоді на вулиці зустрів кінний батальйон угорського війська, який саме зробив у Дубовому зупинку. Один з солдатів покликав хлопця та дав вказівку купити вина.
«Військовий говорив русинською. Він дав мені 100 пенге та пляшку, наказав принести вина. Я миттю побіг до крамниці, що була поблизу, але вона виявилась зачиненою. Тоді побіг до іншої, там і купив вино. Повернувся на місце, де стояли військові, а їх вже нема. Питаю людей: де поділися мадяри? А ті кажуть, що військо подалося у гори. Нічого не лишалося, як вино понести додому. А ще і решта з покупки залишилася. Те все віддав батькові», – згадує цікавий трафунок дідусь.
Після визволення Дубового радянською армією, а згодом – закінчення Другої світової війни, почався другий етап життя Івана Магея.
Пригадує, що у 1949 році отримав повістку, за якою його, молодого хлопця, відправили разом з іншими односельцями працювати до Горлівки, на шахту. У промисловому містечку дубівчанин пробув більше року, після чого йому дали відпустку, і він поїхав додому.
Однак після відпустки на Донбас Іван Магей вже не повернувся. За порадою старшого брата пішов служити до радянської армії.
Військовий вишкіл проходив аж у Владивостоці, куди їхав поїздом цілих 5 тижнів.  
Іван Дмитрович пригадує, що всюди, де б його доля не закинула, завжди відчував підтримку та опіку Бога. Так було й у армії. Відразу по приїзду до військової частини, юнаки мали пройти так званий двотижневий вишкіл на полігоні. Однак дубівчанин у перші дні перебування на полігоні пошкодив ногу, тож  його було відправлено до військового госпіталю. Це і врятувало хлопця від виснажливих тренувань. Іван Дмитрович вважає, що поталанило йому і тоді, коли за рішенням майора його було відправлено на службу до розвідувального підрозділу армії. Служити в такому війську хлопцеві було не тільки цікаво, а й престижно. Після 3 років та 9 місяців армійського вишколу Іван Дмитрович повертається додому. Спершу працював сезонним робітником у Алтаї, Архангельську, Кірові, а згодом – влаштувався працювати лісорубом в Усть-Чорнянському лісокомбінаті. За сумлінність та працелюбність дубівчанин був нагороджений відзнаками. 
У рідному селі Іван Магей знаходить свою другу половинку – дубівчанку Ганну, з якою у 1956 році створили міцну сім’ю,  виховали 6 дітей – двох синів та чотирьох доньок. Зараз дід Іван має 13 внуків та 15 правнуків.
На жаль, три роки тому вісімдесятидворічна Ганна відійшла у вічність – дід Іван став вдівцем. Старожил пригадує, що зі своєю Ганною вони жили душа в душу, ніколи не сварились, у їхній оселі завжди панували любов та взаєморозуміння.
Наразі Іван Дмитрович живе сам у будиночку, який колись слугував його родині дачею. А неподалік живуть син Михайло з невісткою Марією, вони й доглядають дідуся, а також приносять старенькому їжу та речі першої потреби. Нерідко він навідується й сам до дітей, опираючись на палицю, легко долає півкілометрову відстань.
Дідусь каже, що на здоров’я не звик скаржитись, ось тільки все частіше турбує біль у правій нозі, а ще почав недочувати. Майже півтора року тому Іван Магей ще тримав корівку.
«Діти помагали заготовляти сіно на зиму, а я сам дозирав та доїв корову. Можливо, і нині би тримав худобину, аби не біль у нозі», – додає співрозмовник.
Нині Іван Дмитрович багато часу проводить за читанням релігійної літератури, дивиться новини, телепередачі,  а також слідкує за періодикою. 
Що ж до секрету свого довголіття, то дід Іван переконує, що це йому винагорода за щиру та чисту віру в Бога.
«Господь мені дарував стільки літ прожити. Віра у Господа – то велика сила», – каже Іван Дмитрович. А ще переконує, що треба любити ближнього та ніколи не бажати лиха іншому.
З нагоди славного ювілею зичимо Івану Магею ще довгих років життя у здоров’ї та доброму настрої.

Лідія БІЛАК.

Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
Розробляється детальний план
Розробляється детальний план території для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, част. вулиці Молодіжна в с.Біловарці, Тячівського району, Закарпатської
області. Громадські слухання відбудуться 27.07. 2020 року о 10.00 в приміщенні Біловарської сільської ради.