Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
» » » » Брали штурмом Берлін й тереблянці

Брали штурмом Берлін й тереблянці

09:32, 22.06.20
146
Суспільство / Пам'ять
З покоління в покоління передаються спогади між людьми про незабутні минулі роки.
…Ранкову недільну тишу 22 жовтня 1944 року сколихнула коротка автоматна черга з урочища Зафинник. У перші хвилини майже кожен житель   села Теребля сховався,  хто де зміг. Не дивлячись на осінню холоднечу, одна група солдат, не роздягаючись, перейшла бурхливу річку вбрід, а друга скористалася  кладкою (биррю). Вони стрімко зайшли в село. Втомлені радянські солдати рушили невеликою групою з присілку Вишній Росул в напрямку села. Місцеві люди радісно зустріли воїнів, запрошували до хати, пригощали, сушили військову одежу. На солдат, які  пішли до центру села, уже чекали місцеві комуністи з капітаном Селівановим, селяни запросили їх на обід. У селі червоноармійці затримались на три дні. У  мого рідного дідуся Юрія Поповича дві ночі спав офіцер із сином полка, їм тут підсушили одяг та старались підгодувати. Один із солдатів на дереві, яке росло біля центральної дороги, штик-ножем викарбував ім’я свого командира роти – «Селіванов».

З першого дня звільнення в Тереблі було створено новий уряд – Народний комітет з комуністів та довірених і впливових сельчан. Першим секретарем комітету було обрано настоятеля місцевого чоловічого монастиря, ігумена Веніаміна (Керечанина).
Було створено призовну комісію, до якої входили о. Веніамін, радянський капітан та полкова медична сестра.
До початку війни 1941 року,  при переписі  населення в Тереблі  було зафіксовано 2928 осіб. Частина молоді була мобілізована до окупаційного мадярського війська, частина втекла до Радянського Союзу. Потім ці односельчани стали солдатами Чехословацького війська Людвика Свободи.
Після визволення Підкарпатської Русі – Закарпаття, добровольці за власним бажанням вступали до лав Радянської Армії. Загалом ними стали понад 280 чоловік, майже кожен 10-ий тереблянець брав участь у війні, з них більше 80-ти полягли в боях. Поховані вже на різних цвинтарях України, Польщі, Німеччини, Чехії, Словакії, Словаччини та Угорщини.
Про один випадок хочу розповісти окремо.
Василь Федорович Чопик народився в Тереблі 27 березня 1903 року. Закінчив 6 класів народної школи, трудився на власному ґаздівстві. Найнявся на державну роботу у місцеву фірму «Нашеська», звідки разом з групою молодих людей був відряджений до Австрії навчатися збиранню і водінню плотів-бокорів по гірських річках. За два роки праці, проживаючи серед місцевих, навчився говорити швабською говіркою (по-німецьки). Влітку працював плотогоном, а коли не було роботи – виїжджав з місцевими людьми на заробітки в Бельгію.
Служив Василь Чопик у Чехословацькому війську, а коли Підкарпатська Русь опинилася у складі Угорщини, був призваний до мадярського, став гонведом, як  і більшість місцевих. Коли радянські війська фронтом підходили до Карпатських гір, Василь з другом втекли з війська і переховувалися вдома до приходу в село Радянської армії.
У середині листопада 1944 року він прийшов на призовний пункт разом з сином Степаном, 1926 р.н. обидва проходили медичну комісію. Їх було зараховано добровольцями і направлено до Сваляви на збірний пункт, для військової підготовки. Тут був невеликий полк, який потім було розформовано на території Польщі, й солдатів перекинули до різних бойових частин.  Василь з сином Степаном потрапили до 118-ої частини ім. Суворова Першого Українського фронту. З перших днів Василь проявляв у боях мужність, за що отримав звання старшого сержанта, і йому було доручено командування групою солдат.
Молоді воїни між собою називали його батьком, тому що Степан постійно так звертався до нього.  Полк, у якому вони служили, брав участь у боях за визволення Чехословаччини, потім був перекинутий у Німеччину і з боями дійшов до Берліна.  Були у Василя незначні поранення в руку та ногу, але до госпіталю він не звертався. На передовій, як старший, оберігав життя солдат. Між ними пішла чутка, що він «заговорений», тому кулі його не беруть.
Берлін було укріплено так, що до нього майже неможливо було підступитися через декілька ліній оброни. Полк на своїй дорозі зустрів Зеєловські висоти. Багато воєнних істориків згадують, що без людських втрат їх неможливо було взяти. Навколо висот протікала річка, за нею – на підвищенні було побудовано цементно-кам’яні мури і так декілька разів. Німецькі війська укріпилися на підвищенні за мурами, а радянські на рівнині, як на долоні. Будь-який  штурм німецькі війська відбивали, проте вдалося ближче підійти до річки та мостів. Проходив день за днем, а  військо стояло на місці. Ставка Головнокомандувача квапила: дала наказ командирам фронтів за будь-яку ціну захопити Берлін раніше від союзників. Тоді маршал Жуков, якому було доручено взяття Берліну, розпорядився: чия дивізія, полк, частина,  командири та солдати проявлять мужність і прорвуть німецьку оборону, тому буде присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Розпочався штурм піхоти при підтримці артилерії. Проте за цілий день оборону так і не прорвали.
Старший сержант Василь мав немалий досвід, загартувавшись на війні. Раніше він служив у мадярських військах і знав німецьку мову. Він розповів у штабі полка про одну військову хитрість, якою потрібно скористатись. Можливо, тільки так вдасться вибити німців на одній із позицій і зайняти плацдарм. Командир та політрук дали на це згоду.
Вранці, тільки-но засвітало, солдати були готові до наступу, але навкруги панувала  тиша. Старший сержант Василь наказав своєму синові Степану одягнути німецьку шинель і бігти по мосту з піднятими вгору руками, а сам пішов за ним, прикриваючи під шинеллю автомат і кричав по-німецьки, щоб не стріляли. Так було пройдено міст на каналі. Німці зі своїх окопів бачили двох перебіжчиків і стали махати руками, щоб бігли швидше. Вони не стріляли. Як тільки батько й син опинились біля ворожих окопів, стали стріляти. Фашисти в першу хвилину не зрозуміли, що коїться: по мосту ринули радянські солдати, скориставшись хвилинною передишкою. Так вони захопили важливий плацдарм, з якого почався наступ основних радянських військ.
Коли фашисти зрозуміли, що сталося, один із них «пройшовся» автоматною чергою по рядовому Степану. а Василя було поранено в ногу вище коліна. Він зрозумів, що біда, й підповз до сина, стікаючого кров’ю. Санітари на носилках винесли Степана з поля бою.  Обоє лікувались у воєнному госпіталі на території Польщі. Операції проводив знаючий хірург, який буквально витяг Степана з того світу.
Під час їхнього перебування у шпиталі командир полку надіслав нагородні листи до маршала Жукова про нагородження  старшого сержанта Василя Чопика Орденом «Червоної Зірки» за героїчний подвиг під час штурму Берліна.
У процес нагородження втрутились органи СМЕРШу, які дослідили біографію Василя, після чого  обидвом були вручені ордени «Червоної Зірки» та похвальні листи від Жукова.
Степан лікувався в різних госпіталях майже рік. Батько Василь був біля нього постійно, наймався робітником при лікарні, щоб тільки бути біля сина.
Демобілізувавшись у серпні 1946 року, з війни вони вернулися з нагородами: орденами «Червона Зірка», Вітчизняної війни ІІ ст.», «За відвагу», «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною». Проте Степан від важкого поранення (вдома не було як лікуватись) восени  цього ж року помер.
Василь займався після війни мирною справою, працював на лісосплаві в Буштинському ЛК, потім у місцевому колгоспі «Більшовик». Пенсія була мала, і, щоб вижити, тримав корову, постійно косив траву на сіно для худоби.
Помер у 1978 році. Похований на сільському цвинтарі. 
У долі цієї людини було багато життєвих негараздів. Проте він мало розповідав про них, шкодував, що не стало Степана, єдиного сина, й почувався в цьому винним, – згадувала дочка Юлина.
Степан Чопик-Микунда.
Записано в с. Теребля, 2009 р. з розповіді доньки Василя Чопика.
Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
Розробляється детальний план
Розробляється детальний план території для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, част. вулиці Молодіжна в с.Біловарці, Тячівського району, Закарпатської
області. Громадські слухання відбудуться 27.07. 2020 року о 10.00 в приміщенні Біловарської сільської ради.