Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
» » » » Пам’ять про них буде жити вічно

Пам’ять про них буде жити вічно

10:15, 19.10.20
301
Суспільство / Пам'ять / Наші земляки
У цьому році український народ відмічав 75-ту річницю Перемоги над фашизмом у Другій Світовій війні, яка закінчилась у 1945 р. Тих, для кого це свято було особливо пам’ятне, –  наших ветеранів, на жаль, у с. Угля вже не залишилося в живих. Відомо, якою людиноненависницькою була ідеологія Гітлера та його поплічників. Але цим планам не судилося збутись, і велика вдячність, низький уклін та вічна пам’ять всім тим, які жертвували собою заради того, щоб їхні нащадки жили під мирним небом.
                                


З 1939 і по 1944 рр. Закарпаття було окуповане та поневолене профашистською Угорщиною на чолі з Горті. Також у Європі у 1939 р. розпочалась Друга Світова війна. «Одно лихо война несе», – писав наш односельчанин Богдан Степан, який воював ще на полях Першої Світової війни. У коломийці наші люди співали: 
«Буде хлопці во́йна, буде хлопці во́йна, 
буде нами молодими, сира зимля повна». 
Але настав довгоочікуваний час визволення Закарпаття. Населення краю з радістю зустрічало воїнів-визволителів Червоної Армії. «В момент входження наших підрозділів у населені пункти, - зазначено у донесенні начальника політвідділу 351-ї дивізії 18-ї армії, – вулиці відразу оживають, населення збирається великими групами, оточує бійців і командирів, радісно висловлює своє задоволення приходом своїх слов’янських солдат замість угорців» (Книга Пам’яті України. Закарпатська область. Том-І. – Ужгород: Карпати, 1995 – 664 с. С. 77).
Після звільнення Углі від окупантів 23 жовтня 1944 р., 179 жителів села стали воїнами-добровольцями Радянської Армії та 1-го Чехословацького армійського корпусу Л. Свободи, 73 із них загинули («История городов и сел. Том Закарпатье, Угля»). Прізвища та імена загиблих викарбувані на обеліску в центрі Углі. В Хусті у воєнкоматі добровольцям давали вибір – вступати у Червону Армію або у Чехословацький корпус Л. Свободи. Їх  відправляли на   підготовку у Сваляву, яка  тривала  кілька тижнів, і потім – одразу на фронт.
Донедавна фотографії воїнів були розміщені в будинку сільради  Углі, а також у сільському клубі. 
Найбільше воїнів-добровольців із Закарпаття воювало у лавах Червоної Армії – понад двадцяти тисяч осіб. Одним із таких був Негря Іван Іванович (1924 - 1986 рр.). Нелегким було фронтове життя воїна-артилериста. Довгими вечорами він згадував про фронтові дороги, труднощі та жахи війни. Іван Іванович розповідав, як одного разу під час обстрілу вночі, він, разом з іншими солдатами, ховався за колодами, які лежали на землі. А ранком побачив, що це були не дерева, а замерзлі тіла людей. 
До 25-річчя Великої Перемоги в газеті «Закарпатська Правда» у 1970 році було надруковано статтю «Слава тих днів вічна». Зокрема, в ній йшлося:
«Напередодні великого свята радянського народу – 25-річчя перемоги над гітлерівською Німеччиною – в редакцію надходить багато листів, автори яких діляться спогадами про свої бойові шляхи, розповідають про подвиги друзів-однополчан у боях з фашизмом.
Не можна без хвилювання читати рядки листів тих, хто був свідком або учасником найжорстокішої битви в історії людства…
«Кожний селянин, кожен мій земляк прагнув допомогти Червоній Армії в справедливій визвольній боротьбі», – пише учасник Великої Вітчизняної війни житель с. Угля на Тячівщині Іван Негря.
Він називає багатьох своїх односельчан, які вже в перші дні після визволення села пішли добровольцями на фронт. Серед них В. Гоберович, П. Голубка, І. Угляй, С. Регуш, колишня батрачка Г. Апшай, яка стала відмінною медсестрою.
У лавах Радянської Армії пройшли вони з боями через Польщу, брали участь у форсуванні Вісли, Одера і через Судети прийшли на допомогу чехам і словакам. Автор згадує, з якою радістю зустрічали словаки й чехи воїнів-визволителів. Тут же, в братній країні, углянці й зустріли славний День Перемоги…».
Війна назавжди залишила в душі Івана Івановича незагоєні рани, а також тугу за полегими товаришами.
«У кімнаті бойової слави – стенд. Тут зустріла учасників Великої Вітчизняної війни. Розповідали: …Багато літ розшукує своїх полеглих побратимів Іван Іванович Негря, колишній солдат 4-го Українського фронту. Й тепер, по стількох роках, не може повірити: не вернеться додому Петро Бокоч, не вернуться інші углянці», - писалося в газеті «Закарпатська Правда» за 18 червня 1978 р. у статті Ю. Зейкан під назвою «Розквіття». 
Четве́ртий Украї́нський фронт під командуванням генерал-полковника І. Ю. Петрова брав участь у Східно-Карпатській 1944 р. і Західно-Карпатській, Моравсько-Остравській операціях 1945 р. Бойові дії закінчив Празькою операцією 1945 р.
Під час одного із боїв, вже перед закінченням війни, Негря Іван Іванович був важко поранений в голову та отримав контузію. 
9-го травня, на День Перемоги, біля пам’ятника загиблим воїнам у центрі Углі, Іван Іванович з орденами на грудях  завжди виступав на мітингу перед ветеранами та всіма присутніми, що зафіксовано і на фотографіях, а вдома співав воєнні пісні. Він був хорошим оратором і завжди до виступу старанно готувався. А ще при житті любив доглядати за садом та бджолами. У післявоєнний час його неодноразово обирали депутатом Углянської сільської ради, працював у колгоспі, лісництві, а перед виходом на пенсію – завклубом. Війна загартувала його характер на все життя, він був принциповим, але при цьому й справедливим.
Добровольцем був і Немеш Іван Петрович (Митрув, 1923-1985 рр.) з Груників. Служив у мотострілецьких військах, підбив багато танків. Коли його питали про війну, то нічого не хотів розповідати і починав плакати. Казав тільки, що не один раз лежав на землі між мертвими. Він теж був поранений в голову на території Словакії, у місті Кошице та отримав контузію. Офіцер, який народився в селі Бедевля, виніс його на руках з поля бою. Івана Петровича відправили в госпіталь на лікування, яке проходило досить довго. Вдома родичі  вважали його загиблим і відслужили за ним панахиду... І якою великою була їхня радість, коли восени 1945 р. він повернувся додому живим!
Не можна не сказати теплих слів про добровольців жінок-закарпаток. Про їхні подвиги писали фронтові газети. За час фронтового життя вони стали досвідченими бійцями, старанно вивчали зброю та опановували військові спеціальності. Однією з таких була Апшай Анна Іванівна (1926 - 2013 рр.), яка проживала у Груниках. Після того, як радянські війська визволили Углю, ще зовсім юною вона теж вступила у ряди добровольців і стала медсестрою. Крім того, у військовому квитку зазначено, що вона опанувала ще й спеціальність телефоністки. Анні Іванівні довелося бачити та пережити всі жахи війни. Зі сльозами на очах згадувала потім, як перев’язувала поранених солдат, рятуючи їм життя. 
Після закінчення війни  жінка брала активну участь у громадському житті села. Вона стала культпрацівницею. З метою підняття рівня освіченості жителів Груників, в її будинку було розміщено сільську бібліотеку. 
Добровольцями, але вже 1-го Чехословацького армійського корпусу Людвіка Свободи, який було створено на території Радянського Союзу у 1943 р., і який, до речі, теж входив до складу 4-го Українського фронту, став Апшай Іван Іванович (Ферінцькув, 1917-1975 рр.) разом з трьома братами: Федором, Степаном і Василем. Іван пішов на війну маючи вже дружину та трьох дітей. Степан участі у бойових діях не брав. Ветераном війни, але ще Першої Світової, був і їхній батько. У одному з боїв він втратив ногу. 
Дочка ветерана Апшай (Рохман) Марія Іванівна згадує розповіді батька про  кровопролитні бої за Дукельський перевал. Перед початком Карпато-Дукельської операції чисельність корпусу Людвіка Свободи становила 17 тис. чоловік, з них 7.2 тис. закарпатців. У Карпато-Дукельській операції у підрозділах Чехословацького корпусу загинуло близько 800 закарпатців. 
«Смертю хоробрих на підступах до Лейпцігу загинув брат Федір. Іван і Василь перенесли його останки на братське кладовище» («Трударі зеленого моря». Видавництво «Карпати». Ужгород. 1968 р. с. 49).
Після закінчення війни  Іванові Апшаю давали будинок для проживання у Чехії, але він вiдмовився вiд подарунку i повернувся у рідний край, а ось його брат Василь одружився на чешці та залишився проживати у цій країні. 
Ще про одного ветерана, Шафара Івана Івановича (1916-2007 рр.), згадує його дочка Марія (1955 р. н.). Він теж був добровольцем Чехословацького корпусу, до якого вступив  на території Радянського Союзу, разом зі своїми односельчанами та товаришами Немешем Федором Федоровичем (Котрусюкув, 1919-2005 рр.) та Мотрею Василем Івановичем. Зі збереженого документу-автобіографії дізнаємось, що він брав  участь у боях за Харків,  Соколово, Білу Церкву. Був переведений у Чесько-Словенську десантну бригаду. Разом з іншими товаришами штурмував Дуклю, був скинутий десантом у Банську-Бистрицю у Словакії та брав участь у партизанському русі. 
Про війну Іван Іванович розповідав, що було дуже важко. Щоби вижити та не замерзнути, взимку інколи лягали спати не на холодну мокру землю, а на тіла вбитих. Він завжди покладався на волю Божу й ніколи не відмовлявся йти в атаку у першій шерензі, після якої часто залишалось у живих тільки по 2-3 солдати. За кілька днів до Перемоги, 5 травня 1945 р. у боях за Моравську Остраву отримав наскрізне поранення  в голову. Іван Іванович напівживий лежав між мертвими. Коли до нього підійшли санітари, то сказали: це мертвий. Але він вже прийшов до себе, а оскільки говорити не міг, то помахав головою, давши знак, що живий. Проходив лікування на протязі 40 днів. Після війни одружився ще раз, тому що перша дружина його не дочекалась та вийшла заміж за іншого. Іван Іванович мав семеро дітей, та біль війни не вщухав у його серці на протязі всього життя.
Немеш Іван Федорович (Котрусюкув, брат Федора, про якого згадувалось вище) з урочища Рускови, теж пішов на війну і став добровольцем Чехословацького корпусу. В одному з боїв Іван отримав важке поранення. Востаннє односельчани  бачили його живим у госпіталі. Брат Федір повернувся додому живим, а Івана так і не дочекались дружина та діти, – він загинув. Родичі переповідають, що похований в одній із братських могил.
В корпусі Людвіка Свободи служив також преподобний Іов Угольський (Кундря). Цікавий випадок розповідає настоятель православного храму села Вонігове отець Димитрій Бадюк. Одного разу під час війни був великий обстріл, і потрібно було стояти на варті біля одного зі складів. Перед тим на цьому місці вибухом снаряду вбило вартових. Солдат, який мав заступати на варту, почав молитися, щоб Господь зберіг його життя. Це почув преп. Іов і сказав йому: ти залишайся у бліндажі, тому що в тебе вдома жінка та діти, а я піду охороняти. Цілу ніч лунали постріли та рвались снаряди. Ранком, коли преп. Іов зайшов у бліндаж, то шинель і весь одяг на ньому були порвані осколками, але сам він був цiлий. Таку розповідь чув о. Димитрій із вуст дочки врятованого бійця з села Іза  Хустського району – Сомош Степана (1902 р. н.). Ось таку жертовну любов до ближнього мав цей святий старець.
Друга Світова війна була найбільш кровопролитною з усіх воєн, що їх знає історія. Вона забрала життя десятків мільйонів людей. Хоча на долю закарпатських добровольців припало лише півроку війни, вони понесли найбільші втрати серед червоноармійців. Це тому, що, ставши воїнами, закарпатці не пройшли необхідного навчання по підготовці до бойових дій. Опинившись на передовій поруч із солдатами, що воювали вже майже 4 роки, без належних військових знань і досвіду ведення бою, добровольцям довелось особливо важко. Вони своїми грудьми проривали ворожу оборону, ходили в атаки і відбивали контратаки, вели рукопашні бої, а часом ступали на мінні поля… Після подібних боїв земля була густо вкрита тілами вбитих. «Після боїв трупів було, наче снопів», - згадував один із ветеранів. Величезні втрати понесло також цивільне населення. Нинішні і майбутні покоління повинні пишатися і пам’ятати про їхній подвиг, здійснений в ім’я Перемоги над фашизмом.
На жаль, істориками села Углі не було зібрано матеріали про ветеранів-добровольців допоки вони були ще живі. Закликаємо нащадків учасників війни ділитись спогадами, щоби пам’ять про їхній подвиг ніколи не згасла. Вічна пам’ять всім ветеранам, та всім померлим у Другій Світовій війні!       
Василь Дьордяй.   
Читайте також:
Коментарі:
Аватар
Яррі Одл 20 жовтня 2020 08:26
  • Подобається
  • 0
Лише там, де належно шанують загиблих та ветеранів, завжди є ті, хто мужньо захищає Батьківщину!
Слава Україні!!! Героям слава!!!

Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
Розробляється проект детального планування
Розробляється проект детального планування території земельної ділянки площею 0,0664 га за адресою: с.Нижній Дубівець, вул.Шевченка, б/н для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на ім’я Прокопанич Тетяна Миколаївна.
Громадські слухання відбудуться у Дубівській селищній раді.   
Розробляється Детальний план території
Розробляється Детальний план території  з метою визначення функціонального призначення земельних ділянок  для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій по вул.Зарічна с. Глибокий Потік, Тячівського району, Закарпатської області. Громадські слухання відбудуться   16.10.2020  року 0 10.00  в приміщенні Глибокопотіцької сільської ради.