Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
Останні новини
» » » » » Ведуть паломників з усіх-усюд дороги до обителі...

Ведуть паломників з усіх-усюд дороги до обителі...

13:58, 22.10.18
1 552
Духовність
Ведуть паломників з усіх-усюд дороги до обителі...Вже дорогою до Углянського жіночого монастиря кожного огортають особливі відчуття. Адже цій чернечій обителі на пагорбі судилося вціліти на жорнах століть, що несли з собою руйнування, заборони, переслідування, й щоразу, мов Фенікс із попелу, відроджуватись  до нового життя, залишаючись незборимою твердинею православ’я…

Акуратна, рівненька асфальтівка, всіяна золотими блискітками опалого листя, збігає на узвишшя. Тут, здається, в самому повітрі, що дихає осінньою прохолодою, розлиті тиша й умиротвореність. Біля монастирської брами з трьома арками, увінчаними куполами, мов вартові спокою, застигли старі, крислаті ялини. А крізь поріділе віття берізок на узбіччі там, внизу, очам відкривається запаморочлива панорама – в оточенні мальовничих синьо-зелених пагорбів біліють на оксамитовому тлі ще не вицвілої долини, порізаної квадратами городів та сінокосів, нижні села – Колодно, Кричево, Дулово… Звідти не долітає сюди відгомін суєтного людського світу, й думки самі-собою снуються довкола «вічних тем» – про духовне і матеріальне, швидкоплинне і вічне, неминуще.
Особлива енергетика цієї землі, освяченої молитвами й людськими сподіваннями, відчутна на кожному кроці.
Своя історія, зокрема, у старого монастирського цвинтаря, що виблискує хрестами навпроти сонця. Є тут і могила останнього православного єпископа Мараморощини Досифея Феодоровича, який, незважаючи на заборони, керував з монастиря православним Мараморошем, за що у 1734 році був кинутий до тюрми Хустського замку, де осліп і помер…
…Була передобідня пора. Утренні молитви давно завершилися, тож врата трьох мовчазних білостінних храмів були зачиненими. Довкіл панувало безгоміння і непотривожена ідилія осені. Ніжачись у лагідних променях сонця, ще по-літньому буйно цвіли чорнобривці, тішили око ніжні троянди на тлі густозелених кипарисів, що вишикувались вздовж ступінчатого спуску до келійного корпусу. Він виявився відчиненим – ніде ніякої охорони й пропускних бар’єрів. Вочевидь, з лихими намірами сюди не приходить ніхто. Аж ось східцями піднімається молода, в скромному, темному вбранні ігуменя. Заклопотаність на її обличчі швидко змінюється привітністю, в очах – прагнення зрозуміти кожного, хто приходить до святої обителі.
Про життя в монастирі матушка Сергія розповідає, не називаючи імен, зважуючи слова, не кваплячись з відповідями. Воно й зрозуміло – чернецтво – це особливий, самозаглиблений світ, який не надто прагне публічності. Та за цією лаконічністю – вагома значимість слова. З’ясовується, нині тут самозречено служать Всевишньому 12 сестер. Наймолодшій 35, найстаршій – 91 рік. Переважна більшість жінок – наші краянки, хоча є серед них й уродженки Івано-Франківщини. Монастирський устав базується на «двох китах» – це молитва і праця (послушаніє). Тож кожен день рано-ранісінько – о 5.00 – починається з 3-годинної церковної служби, що об’єднує в собі «полунощницю», «акафіст», «часи»і літургію. Після ранкової трапези всі розходяться по справах – одні на кухню, готувати обід, інші – на хазяйський двір, де утримується птиця, дві корівки та дві телички, хтось береться за прибирання чи вишивання, викладання бісером ікон, плетіння чоток, випікання просфор...
– Є ще й спільні для всіх, т.зв. «общі послушанія», що вписуються в розпорядок календарними сезонами. Тоді всі дружно виходять на сінокоси, щоб просушити чи згребти сіно, в сад – на збір урожаю, весною – на  посадку городини. А нині сестри-черниці клопочуються біля винограду: на часі – виготовлення вина для причащання вірян.
– Хоч цьогорічна осінь загалом щедра на урожай винограду, у нас його небагато, – ділиться матушка. – Зашкодив смерч, який пронісся влітку територією й понівечив винницю.
О 12-ій годині черниці сідають за трапезний стіл, а о 16-ій знову прямують до храму Господнього на вечірню молитву. До речі, службу при монастирі несуть два священики – отець Роман і отець Варнава.
Коли ж мова зайшла про феномен монашества як такий, матушка Сергія засвідчила непохитність переконання:
– Це покликання, – каже вона. – Лишень істинне, глибоко усвідомлене бажання служити Богові, бути справжнім, праведним християнином може спонукати людину до обрання чернечого способу життя. І було б помилково вважати, що до цього може підштовхнути якась особиста трагедія, розчарування в людях тощо. Такі речі минають, душевні рани загоюються, а внутрішньому поклику тісніше з’єднатися з Господом, відчувати радість спілкування з ним й слідувати його волі ніщо не може перешкодити.  Наскільки ж готова людина до духовного аскетизму й суворих обітниць монастирського життя, доводить час. Тому кожному, хто намірився вдосконалитись у духовній свободі через чернецтво, дається своєрідний «іспитовий термін», що протікає в кілька етапів.
Перший – це послушництво, – розповідає матушка, – він триває протягом року. Другий, що, по суті, є першим ступенем чернечої ієрархії, – настає після одягання підрясника. Далі відбувається постриг у іночество, по якомусь часі – постриг у монашество і, нарешті, –  удостоєння титулу схимонахині, повноправної насельниці святої обителі.
Відчувається, для матушки Сергії неабияка честь бути настоятелькою монастиря зі славною, багатовіковою історією.
– Углянський монастир був заснований ще в дохристиянську епоху, – підкреслює вона, – учнями святих Кирила і Мефодія.
І справді, історичні джерела свідчать, що київський князь Володимир під час хрещення Руси у 988 році запросив проповідників з Греції та Закарпаття. Дослідники припускають, що серед них були й монахи  з Углянського монастиря. 
Добра слава про цю обитель веде сюди паломників з усіх-усюд. Особливо велелюдними бувають храмові празники. А тутешні церкви поіменовані на честь Успіння Пресвятої Богородиці, Різдва Іоанна Предтечі й святого пророка Іллі. Чимало прочан торують сюди стежину зі сподіваннями позбутися життєвого тягаря, відвести лихо, загрозу здоров’ю, здійснити задумане. Моляться сестри й за мир в Україні, щасливе повернення воїнів, благополуччя в родинах. До речі, у кожній келії є куточок зі святими образами, де постійно жевріє вогник лампадки. Тут і звершується таїнство молитви при потребі сам-на-сам поговорити з Богом, донести до нього людські просьби і чаяння.
...Увіходимо до Свято-Успенської церкви з пишним храмовим убранством всередині й розписом у візантійському стилі, що відтворює фрагменти священної історії. Виблискує позолотою ажурна оздоба дерев’яного іконостасу, царських воріт, підсвічників, ікон… Одна з них – Боголюбська, особлива.
– Вважається, що вона здійснює людські бажання, – каже матушка Сергія. – Багато хто у цьому переконався особисто – ось бачите, ці ювелірні коштовності полишені   прихожанами  на знак вдячності за  допомогу й спасіння, даровані іконою.
Посли Івана Грозного, які у 1552 (1558) році вертали з Константинополя до Москви й побували на території Углянського (Заневського) монастиря, в Грамоті до московського царя задокументували промовисті факти: чисельність монастирської братії, що сягала 300 чоловік, великі земельні наділи, господарство, зокрема, 1000 овець, що випасалися на полонині Менчул, поклади солі, які копали ченці для обміну на інші товари. А ще – мінеральні й термальні джерела місцевості, змальовані доволі емоційними барвами: «В горах полонинних є колодязь, а вода в ньому така солодка, як грушевий квас. Та є інші колодязі, але вода в них, як оцет, а в інших – як кислиці, але є і гаряча. І в ті води чимало людей приходять хворими, із різними болячками, і кладуться в ті води, і всім приходящим настає зцілення».
– Одне із описаних джерел дотепер збереглося на території монастиря. У цьому була переконана ігуменя Єкатерина (Стан), яка померла у 2015 р., на 91-му році життя, – розповідає матушка Сергія дорогою до затишної альтанки, оточенної смарагдовими туями. 
Всередині – мурований колодязь, де кожен може набрати чистої, як кришталь, студениці. Неспроста джерело поіменовано на честь ікони Богоматері «Неупиваємою чашею», адже ось уже котре століття воно пульсує з глибинних забережанських надр, даруючи відраду, надію і зцілення спраглим та всім, хто причащається нею на Водохреща. Німими свідками цього дійства – мозаїчні лики святих – пророка Іллі, св. Богородиці та Ісуса Христа. У світоносних німбах, кольорових переливах смальти, подібних до мерехтіння коштовного каміння, відображається сонячне світло дня, який займається і поволі згасає над цим святим місцем, на перехресті минувшини і сьогодення…

Ганна Макаренко.
Ведуть паломників з усіх-усюд дороги до обителі...Ведуть паломників з усіх-усюд дороги до обителі...Ведуть паломників з усіх-усюд дороги до обителі...Ведуть паломників з усіх-усюд дороги до обителі...Ведуть паломників з усіх-усюд дороги до обителі...Ведуть паломників з усіх-усюд дороги до обителі...

Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
Відтепер передплатити "Дружбу" можна і онлайн
Шановні читачі! 
Раді повідомити, що з'явилася можливість передплатити "Дружбу" онлайн - на сайті "Укрпошти". Більше не треба стояти в черзі у поштовому відділенні! Оформляйте передплату в будь-який зручний для вас час за посиланням: https://peredplata.ukrposhta.ua/index.php?route=product/product&code=500000006&product_id=94540
Передплатний індекс "Дружби" - 61823.
У Дубовому та Ужгороді відзначать 100-ліття з дня народження Івана Чендея
20 травня на ужгородській садибі знаного українського письменника Івана Чендея відзначать 100-річчя від дня народження першого закарпатського Шевченківського лауреата-прозаїка. 

Шановні читачі!
«Укрпошта» розпочала передплатну кампанію на 2022 рік. Тож віднині можна оформити передплату на тячівську районну газету «Дружба» у всіх стаціонарних і пересувних поштових відділеннях.


Фільм «Закарпаття» Шона Вільямса показуватимуть в Тячеві 25 серпня
Повнометражний фільм «Zakarpattia» (США/Україна 2018, 85 хв) від Q&A, режисером якого є Шон Вільямс, презентуватимуть у м. Тячів в картинній галереї ім. Ш.Голлоші, 25 серпня 2021 року о 16.00. (Вхід вільний, захід проводитиметься з дотриманням карантинних норм.)
Він знімався у 2013-2016 роках. Прем’єра відбулася у Бухаресті у 2018 році. Був показаний у США, Румунії та Німеччині. У 2021 році відзначений як «один з найкращих музичних документальних фільмів про традиційну музику в Україні сьогодні».

Центральна вулиця с. Добрянське перекрита
На офіційній сторінці Вільховецької ТГ поміщено повідомлення, яке зацікавить усіх водіїв. А саме: у зв’язку з асфальтуванням центральної вулиці у с. Добрянське, проїзд вантажного транспорту на цій ділянці, починаючи з суботи 21 серпня і на період робіт, заборонений.
Об’їзд – через Нересницю і Тересву.
Рух легкових автомобілів також буде обмежений. Радимо користуватись об’їздом через вулиці Жовтнева і Миру. Дякуємо за розуміння!
Вл.інф.