Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
» » » » » Штрихи до портрета духовного праведника

Штрихи до портрета духовного праведника

13:01, 19.08.19
218
Духовність
Ще про одну непересічну людину повідав світу тереблянський краєзнавець Степан Чопик-Микунда – про свого славного земляка, отця Іоанна (Цьоку) у нещодавно виданій книзі.

А починався шлях до неї тихої, сонячної осені 2014 року, коли  вони з дружиною подалися в присілок Нижній Росул, щоб запастися на зиму сливами («довговками») в рясних тутешніх  садах. Дорога вела повз стару, полишену господарями  хату о. Іоанна, що потопала у густих заростях некошеної трави й бадилля. Та на зворотньому шляху щось змусило їх увійти всередину, де серед повного безладу (тут уже добре хтось похазяйнував) на них чекали цікаві знахідки – фото й рукописи з родинного архіву о. Іоанна. Згодом до Чопиків навідалися односельці, з паперами, котрі теж належали священику. Цей збіг обставин Степан Іванович розцінив як знак: про о.Іоанна потрібно розповісти людям.
...Відтворюючи основні біографічні віхи прот. о. Іоанна, автор зазначає, що виростав він у багатодітній родині, котра спромоглася звести хату на присілку Н.Росул, де були кращі умови для господарювання на землях й утримання худоби. Іван відзначався гарними здібностями до навчання, добре знав Святе письмо, яке викладав у семирічній сільській  школі ігумен місцевого монастиря, архімандрит Веніамін (Керечанин). Наприкінці 1943 року був мобілізований до угорського війська. Влітку 1945-го повернувся додому. Трудився в Буштинській лісосплавній конторі, а у вихідні та свята відвідував Свято-Вознесенську церкву, де серед півчих дяків на крилосі допомагав читати Псалми та «Часи», молитви.
У 1954 р. одружився з місцевою дівчиною Февронією Коршинською. Маючи навики з будівництва й столярування, Іван Цьока за короткий час звів у Нижньому Росулі власний будинок, куди молоді й  переїхали жити з села, з батьківської оселі дружини.
Майже щоліта він  їздив на сезонні роботи в Росію,  у далекий Алтайський край, Казахстан.
У 1965 році селяни обрали його до складу церковної двадцятки, згодом він стає заступником голови  церковного комітету. Стараннями двадцятки було капітально відремонтовано дзвінницю і збудовано теплу хрестільницю з пічним опаленням.
...З кожним роком в Івана міцніло бажання стати церковним служителем, прийняти духовний сан, й архімандрит Веніамін його в цьому підтримував.
– Його старання і здібності не зостались непоміченими. У 1977-му році до Івана Цьоки приїхали духовні особи і порадили стати дияконом. Не вагаючись,  він дав згоду, й був рукоположений у  диякона, а згодом – у ієреєя з ім’ям  Іоанн митрополитом Філаретом Київським і Галицьким, – розповідає автор. – Прийнявши духовний сан, був направлений у село Шамріївку Сквирського району Черкаської області, де прослужив чотири роки. 
З перших днів душпастирства до о. Іоанна потягнулися люди – за порадою, добрим словом, з проханнями охрестити, повінчати, причому, не лишень мешканці Шамріївки, а й ближніх сіл.
На новій, духовній стезі згодилися батюшці о.Іоанну й будівничі навики. Адже, коли керуючий єпархією дізнався, що він очолював будівельні бригади, споруджував вівчарники, корівники та адмінспоруди по всій Україні, став  направляти його у новостворені й занедбані приходи – Стебне, Стеблів, Нечаївку, Танське, Кординці, Сичівку... 
Скрізь виростали добротні церковні новобудови, а люди отримували від настоятеля  життєво необхідну підтримку у вирішенні особистих проблем. Дехто з його благословення став священиком, хтось прийняв чернечий постриг, усіх о. Іоанн спрямовував на  дорогу до Господа. 
Таким чином, С.І.Чопик-Микунда поступово підводить нас до найцікавішого і найзагадковішого життєвого етапу ієрея о. Іоанна. Адже на цей час, вочевидь, під магічним впливом сильної віри й жертовного служіння Вседержителю, у священика викристалізувався дар ясновидця й духовного цілителя. Його молитва набула дивовижної сили, котра загоювала рани, піднімала на ноги прикутих до ліжка.
При підготовці розділу С.І.Чопик-Микунда скористався книжечкою З.М.Сороки «Батюшка з очима неба», в основу якої лягли спогади парафіян села Сичівка на Черкащині та багатьох інших, які зверталися за допомогою до о. Іоанна.
Так, раба Божа Тетяна згадує: маса людей товпилася біля церкви. Вона звернулася до нього з проханням благословити її шлюб з чоловіком, який мав намір з нею одружитися. Проте він чомусь... відмовився. Ображена жінка знайшла іншу церкву й іншого батюшку, який повінчав молодят. Проте подружнє життя у пари не склалося, й Тетяна почала хворіти. Згадавши цілющі молитви отця Іоанна, вона знову кинулася його шукати, вже на Закарпатті, куди він повернувся. 
А під час свого першого візиту вона стала свідком вражаючого видовища, коли батюшка попросив трьох чолоіків потримати одну із присутніх жінок, що, наче, нічим не відрізнялася від інших, а сам почав кропити її святою водою. Жінка зняла неймовірний крик і в страшних конвульсіях забилася  в руках чоловіків. Так о.Іоанн своїми молитвами визволяв прихожанку з полону злих сил.
Костянтин Онишко поділився своєю історією. Його сестра після автомобільної аварії довго лежала в комі. Проте батюшка  ствердив: молода жінка буде жити. Він помолився над одежею. Через місяць вона одужала.
Наступний епізод, про який розповідає Костянтин, і взагалі схожий на фантастику:
«У Києво-Печерську Лавру я приїхав ще до початку служби. Але батюшку знайти не зміг. Людей зібралось дуже багато. Десь під кінець служби всі люди сколихнулись і ринули в одне місце. Як потім виявилось, там стояв батюшка, і біля нього проходила жінка зі своєю сліпою дочкою. Вона підійшла до батюшки і попросила в нього благословення. Він поклав руку на голову сліпій дівчинці і помолився, після чого мала закричала: «Мамо, я бачу!». 
Своє дивовижне зцілення описує в цій книзі і Тамара Рудько. Л.Онишко із згаданим вище чоловіком Костянтином відвезли її до о. Іоанна в Тереблю.
«При зустрічі з цією чудо-людиною мене збентежила його доброта і якесь тепло. Дуже довго о. Іоанн читав наді мною молитви, помирував, окропив святою водою і сказав, що через сім днів я піду. 
...Якось вранці я відчула, що швидко і вільно повертаюся на ліжку, встала, легко зробила декілька кроків  без болю. І лише тоді згадала слова батюшки – це, дійсно, був сьомий день...».
Характерний портрет о. Іоанна доповнюють спогади матушки Марії з Умані: «Ми з батюшкою Анатолієм їздили на прихід в с. Сичівку. Побачили в церкві, що гроші лежали всюди – на вікнах, лавицях... він не брав грошей за вичитки, і люди лишали, де бачили. Він до них не доторкався – використовувались на ремонт церкви».
...Постійно у своїх проповідях о. Іоанн звертався до парафіян з настановою: потрібно жити духовним життям, любити свою православну віру, в якій хрестився, додержуватись заповідей Божих.
Прослужив о. Іоанн на різних приходах 23 роки. У 1988-му, у 77 років, вийшов на пенсію і вирішив повернутися у своє село. Хоч сільський голова душевно просив залишитися, навіть обіцяв, що куплять йому хату.
Доживав він на  Старій вулиці в Тереблі, у батьківському домі дружини. Проте в Сичівці про нього не забули – й через три роки отцеві прийшов звідти лист із проханням селян повернутися, бо їм «без нього – важко».
Майже щодня до обійстя Цьоків під’їжджали на автівках віруючі і невіруючі, котрі просили допомоги у різних негараздах. Він нікому не відмовляв – допомагав.
В ніч на 14 вересня 2001 року серце о.Іоанна зупинилося. Відхідні молитви прочитав батюшка Сергій, який постійно перебував біля нього. Похований о. Іоанн на цвинтарі Спасо-Преображенського чоловічого монастиря в с.Теребля.
Матушка Февронія померла 13 січня 2013 року. За могилами доглядає Мирослава Степанівна Божа, на них завжди живі квіти, горять лампадки і поминальні свічки. Проте й до могили тереблянського ієрея паломники пам’ятають дорогу. У тихі вересневі дні вони цілими групами й поодинці приїздять у Тереблю, аби вклонитися його світлій пам’яті, подякувати за диво духовного і тілесного зцілення, помолитись за упокій душі великого праведника, чиє життя було справжнім духовним подвигом в ім’я людей, во славу Всевишнього.
Ганна Макаренко.

Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
128 бригада запрошує на екскурсію
128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада запрошує усіх бажаючих відвідати захід «День відкритих дверей», який відбудеться 20 серпня 2019 року о 10 годині за адресою: м. Мукачево, вул. Зріні Ілони, 153. Під час заходу будуть показані нові зразки озброєння, повсякденна діяльність військової частини. Також буде проведена екскурсія в музеї бойової слави бригади, де відвідувачі ознайомляться з цікавою історією створення та бойовим шляхом славетної бригади.
Тячівський РВК.

Продається будинок
Продається приватизований будинок в с. Нересниця, є земельна ділянка 15 сотин. Тел: 098 771 5588. Міша.


Графік роботи віддалених робочих місць працівників Тячівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області в сільській раді с. Вільхівці і с. Нижня Апша у 2019 році
Працівники відділу обслуговування громадян управління Фонду прийматимуть громадян з різних питань пенсійного законодавства у створених віддалених робочих місцях: 
- сільської ради с. Вільхівці другого та третього вівторка щомісяця з 10.00 до 12.00 год. к.ч.
- сільської ради с. Нижня Апша першого та третього четверга щомісяця з 10.00 до 12.00 год. к.ч.
Адміністрація управління.

1 квітня стартує місячник добровільної здачі зброї
Поліція проводить профілактичні заходи з вилучення із незаконного обігу зброї. Черговий місячник стартує 1 квітня і триватиме 30 днів.
Повідомляємо: краяни, у яких є незареєстрована зброя, мають змогу здати її до відділків поліції, уникнувши при цьому кримінальної відповідальності. Згодом зброю можна легалізувати, зареєструвавши на власне ім’я, або ж видати для її знищення.