Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
Останні новини
» » » » » На околицях суєтного світу

На околицях суєтного світу

08:44, 02.09.19
1 264
Духовність
Чумалівський Свято-Вознесенський жіночий монастир, розташований за селом, у тихій мальовничій місцині, здаля привертає увагу золотосяйними куполами, що немов торкаються небес. Шлях до нього – це вузька  звивиста асфальтівка, що  тунелем літньої зелені збігає на гору Забереж. Тут, звідкіля в голубому мареві, мов на долоні, видніються низинні села, й усамітнилася чернеча обитель – особливий, замкнутий світ зі своїм укладом, організованістю й уже власною, майже столітньою історією.

Картина, що найперше відкривається очам, – немов зримий фрагмент з казки Андерсена: навпроти, по периметру рівнинної площини, стоять три двоповерхові споруди, увінчані блискучими купольними «маківками». Поруч – вишукана архітектурна споруда з арочними склепіннями,  своєрідним оберегом колодязного джерела зі святою водою. І вся ця велична  панорама обрамлена квітами: – грають неймовірними барвами літа пещені троянди, що вишикувались довгими рядами, кучерявляться на клумбах  виткі петунії, красується в променях сонця  пурпурова герань, притягують погляд  звисаючі  суцвіття бегоній на балконах й підвіконнях… Згодом з’ясувалося, що цей квітковий рай – насамперед, прояв матушчиної небайдужості до прекрасного.
Та за всією цією красою – догляд і праця умілих рук. Ось і на першому корпусі, в якому розташована трапезна, тривають роботи – виникла потреба перекрити дах. Тож мимоволі нам відкривається один із секретів храмового зодчества. Виявляється, в основі купольної конструкції –  дерев’яний ребристий каркас. Він ще не вкритий булатом, проте робота у майстрів посувається швидко і впевнено.
Аж ось ранкову тишу сколихнули звуки малинових дзвонів – у храмі закінчилось Богослужіння, й  до келій  мощеною доріжкою  почали спускатися з узгір’я  сестри-черниці  в строгому темному вбранні.  Окремі з них супроводжують до трапезної паломників, адже гостинність – одне з неписаних правил обителі. Більшість жінок –  середнього й літнього віку, молодих –   всього  кілька. Та на всіх обличчях – вираз благоговійного смирення, стриманості, мовчазної упокореності…
На той час крівельникам знадобилось погодження робочих  моментів з настоятелькою обителі  матушкою  Феодосією (Поп), тож  вона доручає  познайомити нас з монастирським  життям  молодій, тендітній, з тонкими рисами обличчя й зосередженим поглядом сестрі Іларії.
–    У монастирі нині проживають 35 черниць, – розповідає вона. – Загалом число їх дедалі зменшується, адже 10 років тому тут  було  70 монахинь. Молоді майже не приходять, а старші  відходять у вічність. Тому-то й більшає хрестів на монастирському цвинтарі.І справді, тут, на західному схилі гори нараховується не один десяток могил, в яких поховані схимниці, монахині, служителі храму і, навіть, дехто з мирян-благодійників. На цьому кладовищі покоїться й Марія Ребар, засновниця обителі. У 1924 році вона розповіла про свій намір створити жіночий монастир у рідному Дубовому місцевому священику о. Іоанну Бабичу. Проте він порадив заснувати його в Чумалеві, й висловив бажання віддати під нього власну ділянку. Однак її обміняли на іншу, котрою поступилися місцеві селяни, бо ще років за 30 до цього тут жив у землянці юродивий Георгій Кароль, який передрікав: на горі Осіряк стоятиме жіночий монастир. Тож він і справді з’явився тут, у 1925-му стараннями благочестивої Марії та її брата Івана, котрий став ієромонахом Іларіоном. Марія у 1938 році прийняла сан ігумені. Померла вона у 1978-му, на 80-му році життя. Похована тут і її наступниця – ігуменя Євгенія (Форкавець), яка розпочинала шлях самозреченого служіння Всевишньому у Драгівському скиті, а в 1961 р. разом з усіма іншими черницями була переведена в Чумалівську обитель. До речі, перед штурмом і натиском войовничого атеїзму встояли в радянські часи лише два жіночі монастирі Закарпаття – Мукачівський та Чумалівський.
– Яка тиша навкруги…  Сестра Іларія ясніє лицем.
– Вам тут подобається? – запитую.
– Так, – чую у відповідь, – і нітрохи не шкодую, що прийшла у монастир, бо  тільки тут зрозуміла, що таке справжнє життя, пронизане християнською любов’ю.
– Як батьки  поставились до вашого вибору?
–    Спочатку не сприймали його, а  згодом змирилися. Звичайно, час від часу навідую їх у рідному Мукачеві, та завжди радо повертаюся сюди. Хоча монастирський устав – доволі суворий, і не кожен може встояти перед мирськими спокусами.Підходимо ближче до трьох храмових споруд, що стоять впритул одна до одної  на найвищій точці пагорба. У 1926 році тут було зведено  дерев’яний храм  святого Вознесіння,  а згодом капличку на честь пророка Іллі. У 1971 році на території обителі розпочалися ремонтно-будівельні  роботи, й замість саманних келійних корпусів було  споруджено три цегляні, а через чотири роки виросла на узгір’ї й нова церква. У 90-х роках було збудовано два двоповерхові корпуси, а в 1994-му – новий Свято-Вознесенський храм, який уже вільно вміщає всіх учасників святкових Богослужінь. Та на особливі празнества, коли прихожанам й тут стає затісно, усі моляться під відкритим небом, перед каплицею св. пророка Іллі, теж  перебудованою у 1988 році.
П’ятиглавий Вознесенський храм – хрестоподібної форми, споруджений у стилі барокко, проте з трикутними фронтонами, характерними  для закарпатських будівельних традицій. Коли увіходиш всередину, серце завмирає від краси. Це своєрідний музей мистецтва – іконописного, різьбярського, розписного, архітектурного. Тут краса і велич – в кожній  деталі оправленого в ажурну позолоту іконостасу, в центрі якого – Царські врата, фрагменти релігійних сюжетів застигли під талановитим пензлем художників на стінах. Крізь мозаїчні вітражі готичних віконниць до храму ллються снопи денного світла, що розсіюють морок й роззолочують фантастичну оздобу храмових реліквій – дарчих ікон, ніби обплетених  обважнілою від грон виноградною лозою. Це – «Сладкоє лобзаніє» («Солодке цілування») – копія чудотворної ікони, що знаходиться на  Святій горі Афон у Греції, в  Філодеєвському монастирі. Ця ікона – ровесниця чернечої обителі: її подарував свого часу Константинопольський патріарх архієпископу Савватію, котрий вручив її  ігумені Марії Ребар на знак благословення новозаснованої обителі. Свято цієї ікони є престольним у храмі. На горі Афон освячені й ікони «Скоропослушниця» та  «Іверська». Ікона ж «Ченстоховська» – копія чудотворного образу Божої Матері, який належав схимонаху Георгію з Москви.
Безцінний подарунок зробив для храму Митрополит Антоній (Паканич), виходець із Чумалева, який зустрів своє п’ятдесятиліття на малій батьківщині – в рідному селі й передав Свято-Вознесенському монастиреві на вічне зберігання ковчег із частиною мощей одного з найбільш шанованих серед православних святих – Миколая-Чудотворця.
… Три основні «кити», на яких тримається життя  обителі , – це віра, молитва і праця. Тому після ранкового Богослужіння сестри-черниці снідають і  розходяться по «послушаніях», адже в кожної тут – своя ділянка роботи. Одні куховарять, готують трапезні наїдки, випікають хліб, проскурки, чаклують над солодкою випічкою напередодні свят, коли  в храмі буває особливо багато гостей.
До розмови приєднується ігуменя Феодосія: 
– На кухні тритижневу «вахту» почергово несуть усі черниці. Меню в нас вегетаріанське – всі страви готуються без м’яса. Інші сестри трудяться  в полі та на ділянці з усілякою городиною.
Вирощуємо не лишень овочі, а й сіємо пшеницю, кукурудзу, а цьогоріч відвели площі й під соняшник, щоб мати власне борошно та олію. Технікою забезпечені – є свій трактор, комбайн, подаровані благодійниками, і водій – земляк Михайло Стойка чудово справляється й на оранці, і на жнивуванні. Тримаємо на хазяйстві 10 корівок, тому й з «молочкою» ніяких проблем. Посадили свого часу 500 яблуньок, то є й вітамінна добавка до раціону. 100 курей-несушок – теж гарне підспір’я в харчуванні. Все інше докуповуємо в крамницях, благо, й власний транспорт у  розпорядженні.
Загалом, без діла сидіти не доводиться, – продовжує матушка, – часом, навіть, не вистачає рук. Справа ще й у тому, що з-поміж наших монахинь Владика призначив цілий ряд ігумень, котрі зараз у монастирях Сваляви, Копашнева, Драгова, Лопухова. Навіть за рубежем, у Чехії, управляє жіночим монастирем одна із наших черниць. 
Виходить, обитель ще й готує достойні керівні кадри…Коли ж прозвучало запитання, яке важко обминути, ігуменя Феодосія переконливо вносить ясність:
– У монастир не йдуть, а приходять. І не через розчарування чи особисті образи і втрати, а по промислу Божому. Значить, на те була воля Господня...
Ганна Макаренко.


Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
Відтепер передплатити "Дружбу" можна і онлайн
Шановні читачі! 
Раді повідомити, що з'явилася можливість передплатити "Дружбу" онлайн - на сайті "Укрпошти". Більше не треба стояти в черзі у поштовому відділенні! Оформляйте передплату в будь-який зручний для вас час за посиланням: https://peredplata.ukrposhta.ua/index.php?route=product/product&code=500000006&product_id=94540
Передплатний індекс "Дружби" - 61823.
У Дубовому та Ужгороді відзначать 100-ліття з дня народження Івана Чендея
20 травня на ужгородській садибі знаного українського письменника Івана Чендея відзначать 100-річчя від дня народження першого закарпатського Шевченківського лауреата-прозаїка. 

Шановні читачі!
«Укрпошта» розпочала передплатну кампанію на 2022 рік. Тож віднині можна оформити передплату на тячівську районну газету «Дружба» у всіх стаціонарних і пересувних поштових відділеннях.


Фільм «Закарпаття» Шона Вільямса показуватимуть в Тячеві 25 серпня
Повнометражний фільм «Zakarpattia» (США/Україна 2018, 85 хв) від Q&A, режисером якого є Шон Вільямс, презентуватимуть у м. Тячів в картинній галереї ім. Ш.Голлоші, 25 серпня 2021 року о 16.00. (Вхід вільний, захід проводитиметься з дотриманням карантинних норм.)
Він знімався у 2013-2016 роках. Прем’єра відбулася у Бухаресті у 2018 році. Був показаний у США, Румунії та Німеччині. У 2021 році відзначений як «один з найкращих музичних документальних фільмів про традиційну музику в Україні сьогодні».

Центральна вулиця с. Добрянське перекрита
На офіційній сторінці Вільховецької ТГ поміщено повідомлення, яке зацікавить усіх водіїв. А саме: у зв’язку з асфальтуванням центральної вулиці у с. Добрянське, проїзд вантажного транспорту на цій ділянці, починаючи з суботи 21 серпня і на період робіт, заборонений.
Об’їзд – через Нересницю і Тересву.
Рух легкових автомобілів також буде обмежений. Радимо користуватись об’їздом через вулиці Жовтнева і Миру. Дякуємо за розуміння!
Вл.інф.