Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
» » » » » Твоє лиш те, що віддаєш…

Твоє лиш те, що віддаєш…

08:52, 13.08.18
669
Про людей хороших / Наші земляки
 Петро ГАВРИЛКО народився 2 серпня 1948 року в селі Буштино. Чверть століття очолював Ужгородський торговельний технікум. Нині – директор Ужгородського торговельно-економічного інституту (КНТЕУ), кандидат економічних наук, професор кафедри фінансів, академік Української академії наук, член-кореспондент Академії економічних наук України, член Всесвітньої організації навчальних закладів готельно-ресторанного бізнесу «EVHOFA», Заслужений працівник народної освіти України. Автор понад 160 наукових праць, серед яких – монографії, підручники, навчальні посібники. З-під його пера вийшли такі наукові праці: «Основи економічної теорії», «Політекономія», «Туристичне країнознавство», «Закарпатські страви», «Страви народів Європи» та інші. Під його керівництвом захищено 8 кандидатських дисертацій. Нагороджений орденом «За заслуги»  III ступеня та багатьма іншими відзнаками. 

Син директора був не зі слухняних…
Маю честь і приємність знатися з цією світлою людиною вже чотири десятиліття. Не міняється вона, не старіє. І просто-напросто не віриться, що в ці дні зозуля накувала їй красних сімдесят. Він і не думає про пенсійні дні. Як і в молодості, такий же діяльний, упертий і повний планів-задумів, проектів… 
Цей чоловік не тільки з роду працьовитого, людинолюбного, щедротного, а й із роду довгожителів: його батько прожив нівроку 96 літ. До речі, мені випала честь писати передмову до цікавої автобіографічної книги Петра Гаврилка-старшого «Гортаючи сторінки життя», яка вже витримала два видання. 
Його ж син Петро Гаврилко усе своє трудове життя віддав вихованню молоді. А це – 46 років!
Тато ж Петро Гаврилко – на той час вельми шанований і авторитетний директор найбільшого в області садо-радгоспу «Верховина» у селищі Буштино, орденоносець – хотів бачити сина агрономом. Чи садоводом. Господарником, коротше кажучи. Щоб по його стопах пішов.  
До того ж старша Петрова сестра Люба вже вчилася на економіста у Львівському сільськогосподарському інституті в Дублянах. 
Та син директора був не зі слухняних. Він хотів іти своєю дорогою. Книжки, фільми на історичну тематику, чудовий викладач історії Іван Шкріба визначили його вибір. Адже історія – вчителька життя. Перша спроба поступити на історичний факультет УжДУ була невдалою: два іспити склав на відмінно, а за твір отримав трійку… 
«Аби давав найтяжчу, найбруднішу роботу…»
Повернувся невдаха додому. 
– На другий рік – у сільськогосподарський, – батько за своє.
– Ні, я знову на історичний піду, – одповів упертий син. 
– А чим займатимешся рік?
– Піду до тебе в радгосп працювати.
– У мене для тебе роботи нема.
– Є. В гаражі. 
Син знав, що там вакансія є, бо три літа: після 8, 9 і 10 класів трудився там учнем автослюсаря. 
– У мене є направлення на роботу зі школи саме до вас, – не здавався син. 
Тоді була така прекрасна практика у школах. 
– Добре, я візьму тебе на роботу, – погодився батько-директор. 
Викликав до себе завгара і наказав, аби давав його синові найтяжчу, найбруднішу роботу. Щоб знав, як не слухатися тата. 
Рівно рік терпів син. Без усяких нарікань. А вечорами готувався до екзаменів. І 1967 року всі іспити склав на відмінно!
Суворий директор здався. 
Усі літні канікули директорський син трудився в студентських будівельних загонах у Казахстані та Сибіру. Ніхто з хлопців не умів зварювати. Одному Гаврилку це було під силу: навчився у гаражі. 
Потім Гаврилко їздив уже командиром будзагонів. Він настільки опанував студбудзагонівські проблеми, що його, ще студента-старшокурсника, взяли у Закарпатський обком комсомолу інструктором по студбудзагонах. Таким чином йому зсередини вдалося побачити трамплін, з якого стрибали в політику, поваритися в тій кухні, на своїй шкурі, як мовиться, відчути шик і принади того життя. Не сподобалося йому це. Не його. Вчасно схаменувся. Передумав іти в політичні діячі. Треба було шукати іншу роботу. Ще й двоє дітей: одружився студентом теж на студентці. Хоч батько і директор радгоспу, та занадто гордий і самостійний син звик покладатися на себе.
«Якщо і він такий же порядний, трудолюбивий та чесний, як його батько…»
…Першою осінньою позолотою дихав Ужгород-1972. 
– Ого, здоров! – здалеку забачив Петра Гаврилка колишній однокурсник  Котигорошко, який згодом стане видатним науковцем і археологом. 
Побесідували про се, те. Зізналися про свої проблеми. Котигорошко ходив узагалі безробітним.
– Я тільки-но з Ужгородського торговельного технікуму, – мовив майбутній учений. – Там потрібен саме викладач історії та суспільствознавства.
– Так чому ж не йдеш? – спитав Гаврилко. 
– Був. Відмовили. Бо там навчання українською мовою, а я, хоч і прізвище українське маю, володію тільки російською...
Не гаючись і ні з ким не радячись, Петро в технікум. Пішов до завуча, бо, як виявилося, директор був у відпустці. 
– Підготуйте пакет необхідних документів і я понесу їх шефу. 
Директор навчального закладу  Іван Михайлович Андришин – односелець Гаврилка, переглянувши папери, мовив:
– Та це ж мій земляк. Якщо і він такий же порядний, трудолюбивий та чесний, як його батько – беремо його до нас.
– Дивіться, вже Андришин взяв собі наступника, бо з його села, – вголос мовила на першій для Гаврилка педагогічній нараді-представленні одна з викладачок. 
Директор промовчав. А вона ніби у воду дивилася. Чи у хвилину таку пророчу сказала – хто знає, але станеться саме так.
Петро Гаврилко у новому колективі скоро став своїм. Невдовзі обрали головою профкому технікуму.
У 1986 році отримав другу вищу освіту за спеціальністю «Економіка і планування матеріально-технічного постачання». 
Будь-яка молода людина не може не думати про свій кар’єрний ріст. Про свій ріст думав і Петро. Відчував у собі внутрішню силу, енергію. Але без членства у комуністичній партії це було неможливо. Та інтелігенту влитися в ту суперелітну політорганізацію було зовсім непросто і нелегко. Простому роботязі – будь ласка, двері настіж, а людині розумової праці…
– Хотів би поступати в партію, – якось зізнався директору технікуму. Той – теж комуніст. При першій нагоді переговорив, з ким потрібно, в Ужгородському міськкомі партії. А там через деякий час – відмовили. Це було мов грім на голову: «Як? Чому? За що?»
«Хтось із вас п’ятьох доніс на тебе в КДБ…»
І директор чесно зізнався:
– Після третього курсу ти з хлопцями-однокурсниками був на Хустському замку? І там ви за твоєю ініціативою повалений хрест, встановлений на честь січовиків, поклали на місце, старанно обклавши камінням…
– Що в тому крамольного? 
– Тепер часи такі, бачиш. Хтось із вас п’ятьох доніс на тебе і КДБ це зафіксувало. Тому про партію забудь… А, отже, і про кар’єрний ріст забудь, – сумно мовив керівник. 
У 1988 році у Радянському Союзі йшли демократичні перетворення. Керівників уже не призначали зверху, а повинні були обирати самі колективи. 
Серед трьох претендентів на директора Ужгородського торговельного технікуму було й прізвище викладача Петра Гаврилка. У своїй програмі він дав конкретні пропозиції щодо покращення матеріальної бази навчального закладу; налагодження співпраці зі спорідненими навчальними закладами України та близького зарубіжжя; поліпшення умов роботи викладачів та навчання студентів. 
Новаторські ідеї були підтримані. Таємним голосуванням з великою перевагою (70 на 30) директором обрали 40-річного Петра Петровича Гаврилка – наймолодшого за віком в цьому навчальному закладі, що налічував понад сто співробітників.
25 років нестиме на своїх плечах директорську ношу Петро Гаврилко.
Та це ще не все: треба було пройти ще сімнадцять співбесід у Міністерстві торгівлі України. На останній, вісімнадцятій, заступник Міністра по кадрах, переглядаючи його особисту справу, вичитала, що в нього 5 дітей. 
– Скільки у вас було дружин? – спитала.
– Одна, – відповів.
– Якщо я дам згоду на ваше призначення – яким буде ваш перший наказ? 
– Про перехід на п’ятиденний робочий тиждень.
Подібного їй чути не доводилося. 
– Дозволяю вам це зробити як експеримент, – після паузи підтримала високопосадовець.
І справді, з другого семестру 1989 року Ужгородський торговельний технікум перейшов на 5-денний робочий тиждень. Перший у всьому Радянському Союзі!
Через два роки всі вузи й технікуми в СРСР були переведені на п’ятиденку. 
Петро Петрович немало хвилювався, як гідно продовжувати справді славетну історію закладу, який очолив. Адже створений він був ще аж у 1915 році.  Його керманичами були славнозвісний Августин Штефан – у 1939 році голова Сойму Карпатської України, з яким особисто знався батько Гаврилка.
Спочатку це була торгова школа, згодом – Державна руська торговельна академія, відтак – Торговельна Академія, технікум радянської торгівлі, комерційний  технікум, нині – торговельно-економічний коледж.  
Молодий директор почав удосконалювати навчальний процес, запозичував новинки, вводив цікаві й потрібні навчальні предмети, адже ситуація у державі змінилася: ринкові умови диктували свої правила. Кількість студентів значно зросла: коли Петро Петрович став біля технікумівського штурвалу – їх було 430, а коли віддав його в інші руки – кількість студентів сягнула 1650. Ужгородська міська рада передала технікуму споруду колишнього Палацу піонерів, що потребував капітального ремонту. Грошей було обмаль. А потрібно було звести газову котельню, прокласти 500 метрів труб, реконструювати будівлю під учбові кабінети і лабораторії, провести ремонт актового та спортивного залів. Тут і проявилися навички праці Петра Петровича у студбудзагонах. Об’єднавши зусилля викладацького складу та студентів у одну велику родину однодумців, ремонти були успішно проведені. 
– Ми налагодили дружні й взаємно корисні зв’язки зі спорідненими закладами Словаччини, Польщі, Угорщини, Австрії, Німеччини, – розповідає Петро Гаврилко. 
За всі роки Гаврилкового директорства не поступило жодної скарги
Багато років Петро Гаврилко мріяв про створення в Ужгороді навчального комплексу: училище – технікум – інститут. Це давало б можливість скоротити терміни навчання, заощадити державні кошти.  
З цією метою 2000 року створено Ужгородський навчальний центр Київського торговельно-економічного інституту, який за сумісництвом очолив Петро Гаврилко. У 2013 році на його базі утворився Ужгородський торговельно-економічний інститут КНТЕУ. Директором було обрано його ж, Петра Петровича, як активного генератора цієї ідеї. І як справжнього лідера колективу. Як людину, якій довіряють, вірять і яку шанують. 
За всі роки Гаврилкового директорства ні на нього, ні на когось із колективу не поступило жодної скарги! Це справді треба мати не просто хист, а талант так керувати. 
– Нині інститут – сучасний навчально-науковий заклад із модернізованою матеріально-технічною базою, комп’ютерними технологіями, навчальною та науковою літературою, високопрофесійним науково-педагогічним потенціалом, – не без гордості каже його керівник. – За роки існування наш ВНЗ підготував понад 6 тисяч фахівців з вищою освітою, а за останні три роки інститутом отримано 19 патентів на винаходи, опубліковано близько 2500 наукових праць, налагоджено співпрацю з 10 навчальними закладами Європи. 
У Петра Гаврилка – велике сімейство: семеро дітей і 12 онуків: 6 дівчат і стільки ж хлопців. Є серед них – підприємці, п’ять кандидатів наук, менеджер готельного комплексу, двоє співаків... Для прикладу, донька Галина отримала другу премію на міжнародному фестивалі в Юрмалі у 2007 році! Виступала навіть у Відні, Швейцарії…
Коли у 2015 році коледж відзначав своє 100-річчя – до цього дійства своїми чарівними голосами охоче долучилися його дочки Мар’яна та Галина. І коли на сцену Закарпатського обласного музично-драматичного театру, де проходили урочистості, разом з дочками вийшов їх батько і заспівав: спочатку заспівала Галя, потім долучився батько, а відтак – утрьох з дочкою Мар’яною – подивуванню присутніх не було меж:
– Другий співучий директор в Україні…
– Але голосу Поплавського дале-еко до Гаврилкового.
– Якби не був директором – був би співаком…
– Ось у кого голосами вдалися дочки, – шепотілися вражені слухачі…
Як стверджує відомий український мовознавець Павло Чучка, прізвище Гаврилко уперше письмово згадується аж у 1378 році. Себто древній рід. 
Ім’я Петро в їхньому роду – як своєрідний родинний стяг, невмируща естафета: дід нинішнього ювіляра був Петром, і син Петро, і внуки…
* * *
…Біля Гаврилкового будинку на околиці Ужгорода – море квіття. Лише його найулюбленішої квітки – троянди – сорок кущів. Він згадує рідне Буштино, отчий дім, який з ранньої весни до пізньої осені теж потопав у квітах. Його добра і ласкава ненька в них була просто закохана…
 Ті пелюстинки нагадують Петру Петровичу його вихованців, яких понад десять тисяч і які несуть у світ його життєву науку. 
І гордий за них, радий навчитель, коли вони, сягаючи житейських вершин, не забувають про нього… Серед них – нинішні народні депутати Сергій Мушак та Роберт Горват, відомий не тільки на теренах Срібної Землі, а і в Європі шоколатьє Валентин Штефаньо, екс-голова Закарпатської обласної ради Володимир Чубірко, Анна-Марія Чундак – учасниця зимових Олімпійських Ігор 2018 року в Кореї … 
«Твоє лиш те, що віддаєш», – казав йому батько. Він сам так жив, чим велику повагу і честь серед земляків заслужив. 
 Цій простій і водночас такій великій мудрості усе життя вчив і навчає юні покоління Петро Петрович. 
Тому він і справді несказанно багатий…

Андрій Дурунда.
Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
Графік роботи віддалених робочих місць працівників Тячівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області в сільській раді с. Вільхівці і с. Нижня Апша у 2019 році
Працівники відділу обслуговування громадян управління Фонду прийматимуть громадян з різних питань пенсійного законодавства у створених віддалених робочих місцях: 
- сільської ради с. Вільхівці другого та третього вівторка щомісяця з 10.00 до 12.00 год. к.ч.
- сільської ради с. Нижня Апша першого та третього четверга щомісяця з 10.00 до 12.00 год. к.ч.
Адміністрація управління.

1 квітня стартує місячник добровільної здачі зброї
Поліція проводить профілактичні заходи з вилучення із незаконного обігу зброї. Черговий місячник стартує 1 квітня і триватиме 30 днів.
Повідомляємо: краяни, у яких є незареєстрована зброя, мають змогу здати її до відділків поліції, уникнувши при цьому кримінальної відповідальності. Згодом зброю можна легалізувати, зареєструвавши на власне ім’я, або ж видати для її знищення. 

Триває реалізація дров паливних
Лісівники ДП «Мокрянське ЛМГ» традиційно реалізовують дрова паливні для населення, підприємств, установ та організацій. Громадяни, яким дрова потрібні для власних потреб, можуть звертатися у адміністрацію лісгоспу чи найближче  лісництво, де реалізовують деревину у встановленому порядку, за визначеними відпускними цінами.
«Гаряча лінія» – про призначення субсидій на опалювальний сезон
«Гаряча лінія» – про призначення субсидій на опалювальний сезонДержавна установа Закарпатський обласний контактний центр спільно з Департаментом соціального захисту населення Закарпатської ОДА 20 вересня 2018 року проведуть прийом звернень громадян у телефонному режимі.