Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
» » » » » Сила материнської молитви

Сила материнської молитви

15:21, 25.01.19
1 241
Про людей хороших
1 лютого шановній углянці Христині Іванівні Апшай виповнюються красні 94. У непростій долі цієї жінки переломлюється ціла епоха з суспільними кризами й потрясіннями. Їй випало жити за часів Чехословацької республіки, зазнати утисків угорської окупаційної влади 1939-1944 рр., доби сталінських репресій, відбудови, перебудови і знову – війни, що завирувала на сході України. Проте ані політичні катаклізми, ані тяжкі особисті драми не похитнули її віри у вищу справедливість, не зчерствили  серця, не приглушили трепетної любові до краси, що заронилася в серці на світанку життя. Й до глибоких літ зберегла Христина Іванівна внутрішню красу стійкої духом й багатої мудрістю жінки.

...Виростала дівчина в селі Колодне, у бідній селянській хатині, котру майже не полишали злидні, й лише безпросвітна праця від зорі до зорі була засобом виживання. Напевно, саме вона й поклала так рано в  могилу Христинчину неньку. В ту чорну хвилину враз обірвалося її дитинство, бо на тендітні плечі звалився важкий тягар домашніх турбот, опіка над малолітніми братами й сестрами. Аби не пропасти усім з голоду, Христині довелося наймитувати по чужих людях, обробляти за шматок хліба сільських газд, гнутися на чужих нивах і бавити чужих дітей. Чи не єдиною втіхою в круговерті безрадісних буднів була можливість взяти до рук шитво, щоб «розсипати» на білому полотні барвисті квіти чи почаклувати над мереживною  серветкою. Мов зачарована, спостерігала, як бігає човник у вправних  сусідчиних руках й тчеться цупка смугаста  доріжка. А тоді й сама сідала за кросна, бо непереборно вабила магія рукомесництва. Тож за швидкою, кмітливою Христиною зрання ходила добра слава вправної умілиці, котра, за що б не бралася, усе виходило доладно.
Якось, коли зморена працею під палючим літнім сонцем дівчина поквапилася додому, бо наближалася гроза, її увагу привернув  гуркіт і високий спалах вогню саме в кінці, де стояла їхня хата. Від недоброго передчуття стислося серце, дівчина кинулася бігти, та відчувала, як дерев’яніють ноги й спирає їй дихання, бо вже ясно виділа: палає їхня хата і висока ялиця біля неї.
На подвір’ї вже снували люди: одні носили з колодязя воду й гасили пожежу, а інші метушилися біля батька і брата, засипаючи їх землею. В обох ударила блискавиця, тож намагалися зарадити. Та до себе прийшов лишень брат, батька довелося поховати.
Зойки, плач розносилися на всю округу.  Христина не знала, що діяти, як пережити  страшне лихо. Щирий жаль і співчуття до неї  сколихнулися в серці одного з парубків, що прибіг на поміч, Петра Апшая, п’ятьма роками молодшого за юнку. Саме тоді, коли вона ламала собі руки й голосила від безвиході, й запала йому в серце назавжди дівчина. Захотілося її прихистити, круглу, безпорадну сироту, побачити в очах, бодай, промінець радості. Їй хлопець теж припав до серця, тож невдовзі, коли вже  трохи влігся душевний біль, вони стали під вінець молодою, гарною парою, про котру ніхто в селі лихого слова не мовив.
…Ішли роки, молоде подружжя облаштовувало сімейне гніздечко в с.Угля-Бобово, в котрому почерез рік-два зачувався новий дитячий голосок, що переплітався з маминою колисковою. Сімейство розросталося, примножуючи батьківську радість. Важко пережили й утрату, коли Бог покликав до себе їхнього маленького янгола – тримісячну Оленку. Інші ж семеро – чотири доньки і три сини зростали міцними й здоровими, не завдаючи батькам особливого клопоту. Вони теж, як і свого часу Христина Іванівна, рано ставали до роботи й училися газдувати  в полі й удома, випасали корів, стерегли овець, дружно обробляли наділену колгоспом ниву.
Одна із доньок, Марія Немеш, котра мешкає в с. Теребля, пригадує: «Часи теж були нелегкі, проте ніхто з нас не пам’ятає такого, аби ми були голодні, не мали в що одягнутися чи взутися. І нянько, й мамка змагалися, аби ми були не гірші за інших. Батько, до речі, був майстром на всі руки і знав, де знайти копійку. У нас, дітях, а потім й онуках він душі не чаяв. Шкода, що рано пішов з життя – уже 25 років спочиває на сільському цвинтарі».
Маючи прекрасних батьків, що були втіленням селянської мудрості й працелюбства, діти не могли стати іншими – вони підсвідомо тягнулися до поданого батьком і матір’ю зразка у ставленні до життя, людей, роботи. Одна з характерних рис, яку унаслідували, це доброта. Вона особливо виразно проступає в характері Ганни Дьордяй, котра разом з чоловіком Степаном доглядає неньчину старість з тих пір, як закотилася за обрій батькова зоря.
– Сестра, що виховала чотирьох дітей (усі мають вищу освіту й солідні посади), нині не може похвалитися гарним здоров’ям. Та, здається, вона забула про себе, – розповідає Марія Немеш, – всю себе присвятила хворій чоловіковій сестрі Марії, прикутій до ліжка вже понад 50 літ, та матусі. Матері відведено місце в зручному кріслі у вітальні, де вона залюбки передивляється свої улюблені телепередачі – «Говорить Україна», «Стосується кожного», «Жди меня», новини, церковні Богослужіння. Сестрі Анні зостається лишень переключати канали, бо ж мамулька усе хоче бачити, чути і знати, усім переймається, за всіх, хто потрапляє у біду, переживає. Дуже рада, коли хтось із сусідів приходить до хати, з кожним, уміло заведе бесіду, поділиться враженнями від почутих новин, спогадами про минувшину. А Божі книги – то для неї справжній духовний хліб, вона вдумливо вчитується в рядки священного писанія, вкотре переосмислюючи їхній сокровенний зміст. До молитви встає щодня о шостій і присвячує їй цілу годину. Звертається до Господа з просьбою про мир у державі, про здоров’я й повернення додому воїнів-захисників. І, звичайно, про благополуччя у своєму великому  сімействі зі славною молодою когортою –18 онуками, 27 правнуками.
– Силу маминої молитви одразу відчуваєш на собі, – ділиться Марія Немеш, – а також неньчину любов, яка тобі дорога в будь-якому віці…
Зовсім скоро збереться велика, дружна родина на материні іменини, аби  привітати  й вклонитися їй низенько за труд і ласку, що вивели в люди, за святу, незрадливу й ні з чим не зрівнянну любов, котра береже, зігріває і розвидняє світ. Многая літ!
Ганна Макаренко.
Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
Продається будинок
Продається приватизований будинок в с. Нересниця, є земельна ділянка 15 сотин. Тел: 098 771 5588. Міша.


Графік роботи віддалених робочих місць працівників Тячівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області в сільській раді с. Вільхівці і с. Нижня Апша у 2019 році
Працівники відділу обслуговування громадян управління Фонду прийматимуть громадян з різних питань пенсійного законодавства у створених віддалених робочих місцях: 
- сільської ради с. Вільхівці другого та третього вівторка щомісяця з 10.00 до 12.00 год. к.ч.
- сільської ради с. Нижня Апша першого та третього четверга щомісяця з 10.00 до 12.00 год. к.ч.
Адміністрація управління.

1 квітня стартує місячник добровільної здачі зброї
Поліція проводить профілактичні заходи з вилучення із незаконного обігу зброї. Черговий місячник стартує 1 квітня і триватиме 30 днів.
Повідомляємо: краяни, у яких є незареєстрована зброя, мають змогу здати її до відділків поліції, уникнувши при цьому кримінальної відповідальності. Згодом зброю можна легалізувати, зареєструвавши на власне ім’я, або ж видати для її знищення. 

Триває реалізація дров паливних
Лісівники ДП «Мокрянське ЛМГ» традиційно реалізовують дрова паливні для населення, підприємств, установ та організацій. Громадяни, яким дрова потрібні для власних потреб, можуть звертатися у адміністрацію лісгоспу чи найближче  лісництво, де реалізовують деревину у встановленому порядку, за визначеними відпускними цінами.