Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
» » » » » Педагог починається з любові до учнів...

Педагог починається з любові до учнів...

09:18, 16.12.19
538
Про людей хороших
В основі цього інтерв’ю – моя розмова з людиною, котру я дуже добре знаю і котра відіграла в моєму житті важливу роль. Йдеться про мого шкільного вчителя й класного керівника Юрія Васильовича Мойша, істинного педагога, інтелігента й ерудита, який запам’ятався мені й усім, кого він навчав, вимогливим, проте справедливим й по-батьківськи уважним до кожного з вихованців. А викладання хімії й біології Юрій Васильович зумів перетворити на справжнє мистецтво, тому ці доволі складні предмети були для нас цікавими й доступними, а набуті знання багатьом знадобилися в житті.
Безпосереднім приводом до розмови стала знакова подія в житті Юрія Мойша  –  його славне 80-ліття.

– Юрію Васильовичу, напевно, читачам буде цікаво дізнатися, в якій родині Ви виховувались, в яких умовах формувалися  ваші  уподобання й провідні риси характеру…
– Народився я 17 грудня 1939 року в Середньому Водяному. Батьки були хліборобами, їхнє життя минало у повсякденній праці на землі й біля худоби. Тож і ми, троє дітей, рано призвичаїлись до сільських клопотів, охоче підсобляли батькові й матері на оранці, косовиці, у гарячі жнива. Та це не заважало мені гарно вчитися ні в рідній Середньоводянській семирічці з румунською мовою навчання, ані в «українській» Солотвинській СШ, де завершував середню освіту. Правда, попервах було важко, адже крім «Добрий день» і «Дякую», в моєму лексиконі майже нічого не було. Та згодом все стало на свої місця і я швидко увійшов до числа кращих учнів школи. Тому після закінчення навчання мені запропонували… навчати школяриків 1-4 класів на присілку Плаюц. Адже в той час у румуномовних школах гостро не вистачало вчителів. До речі, 1-4-ті насправді були одним різновіковим класом-комплектом, працювати з яким було доволі специфічною справою. І все ж бути вчителем мені сподобалось, і я вирішив здобути педагогічну освіту.
– Чим запам’яталися Вам студентські роки?
– Вважаю, що в житті мені дуже пощастило, адже у 1958-му році я без будь-яких проблем склав вступні іспити до Тираспольського педагогічного інституту (Молдова), на хіміко-біологічний факультет. Інтуїція підказувала мені, що саме з цими предметами слід пов’язати свою професійну долю, хоча міг обрати й медицину. Протягом усіх п’яти студентських  літ навчання успішно поєднував зі спортом, особливо з футболом. Був капітаном команди, яка захищала честь університету в різних куточках Молдови.
– Юрію Васильовичу, а де судилося пройти перше «бойове хрещення» як педагогу?
– У селі Мескеуць Дубасарського району. Правда, працював там недовго – всього п’ять місяців, бо після одруження повернувся на Закарпаття і, як кажуть, влився у колектив Дібрівської (зараз Нижньоапшанської) середньої школи. А колектив, до речі, був дуже сильний, – мені було чого повчитися у колег, зокрема, в уже покійних, на жаль, Віоріки Василівни Бойчук, Омеляна Савелійовича Мадирка, Василя Олександровича Бурлаку. Особливо приємно згадати заступника директора Миколу Пантелеймоновича Чепеля, котрий таки немало зробив для румуномовного регіону, як професіонал-педагог. Завжди відчував підтримку й розуміння з боку колег, їхнє дружнє, шанобливе ставлення. Був по-справжньому зворушений, коли, вже через два роки роботи, мене обрали головою шкільної профспілки. Загалом, роки свого вчителювання згадую з  приємністю.
– Кілька слів про те, як складалося особисте життя…
– Незабаром виповниться 56 років з того часу, як ми побралися з дружиною Оленою Нуцівною Мігалі, теж педагогом за фахом. Великим щастям для нас було народження дітей, їхнє успішне навчання у вузах, одруження, поява наших онуків. Та довелося пережити й страшне горе, коли не стало доньки Анжели. Син Нуцу, 4 онуків, 3 правнуків – це на сьогодні найбільше багатство. Ми з дружиною (котра, до речі, довгі роки пропрацювала завідуючою дитсадка у Середньому Водяному), уже на пенсії, а в  цьому теж є свої плюси, зокрема, можливість більше уваги приділяти родині, спілкуватися і,  в міру можливостей, допомагати.
– Як Ви розцінюєте Закон України про мову?
– Вважаю, що він доволі слабенький. Перш ніж його приймати, автори повинні були добре вивчити ситуацію на місцях. А тепер запитання: чи можна бути патріотом держави без любові до своєї родини, мови, культури?
Свого часу я викладав біологію російською мовою, яка була відчутною перепоною у засвоєнні учнями знань. Бо само собою зрозуміло: легше сприймати навчальний матеріал на рідній мові. Тому, напевно, в цій справі потрібен розумний компроміс – включити до розкладу більше уроків української.
– Юрію Васильовичу, я також належу до ваших учнів. І дотепер з вдячністю згадую  вступні іспити до інституту, коли Ви були поруч з нами й за кожного хвилювались під дверима аудиторії. А потім усім нам подякували й міцно потисли руку. Чи є й зараз такі вчителі, котрі б поїхали зі своїми учнями за 600 кілометрів, аби їх підтримати у таку відповідальну мить?
– Важко сказати. Та, напевно, все ж є такі вчителі, хоча зустрічати їх не доводилось. Щодо мене, то я вас усіх по-справжньому любив й хотів, аби ваші мрії здійснились. І коли всі ви, 12 абітурієнтів, склали мій предмет на «5» (десятеро) і на «4» (двоє), я був  радий не менше за вас, а ще гордий собою. Адже ви були моїми першими випускниками, і ваш успіх був моєю першою перемогою.
– Я знаю, що Ви багато подорожуєте, любите природу й були майже на всіх     карпатських полонинах. Поділіться секретом, як Вам дотепер вдалося зберегти таку чудову фізичну форму?– Напевно, тут свою роль відіграв спорт, адже з юних літ я активно пробував сили у всіх доступних видах – футболі, волейболі, тенісі. А ще дається взнаки загартування – купання у крижаній воді, що було моїм незмінним правилом впродовж 18 літ. Та найбільше мене манили гори, і я використовував кожну слушну нагоду, аби приєднатися до групи туристів і піднятися гірськими стежками якнайвище. Тому в пам’яті збереглося чимало спогадів про ці мандрівки, що іноді тривали й по 5-7 днів. Якщо конкретніше, то на Говерлі я побував тричі й своє 65-річчя святкував саме на її вершині, 70-річчя – на горі Піп Іван, а 75-річчя – на Апецькій. Бути в постійному русі – для мене глибока  потреба. Бо він заряджає енергією, покращує настрій і самопочуття. Це давно відома істина, проте дехто, на жаль, надає перевагу пігулкам.
– Юрію Васильовичу, а яким учительським стажем і, відповідно, пенсією можете похвалитися?
– У школі я відпрацював 40 років. До минулого року отримував 1700 гривень пенсії, зараз – 3300, але вважаю, що й так замало, бо вистачає їх далеко не на все. Додатковим ресурсом для  сімейного бюджету стало для мене садівництво – вирощую яблука, груші та інші фрукти для збуту. Слава Богу, здоров’я ще дозволяє трудитися фізично. Проте перед хворобою людина у моєму віці й подібному становищі практично беззахисна. На жаль, з боку держави люди пенсійного віку не відчувають реальної турботи. Праця вчителів теж цінується недостатньо, через що й має місце відтік кваліфікованих кадрів. Хоч це стосується державних службовців загалом.
– Які риси найбільше цінуєте в людині?
– Людяність, порядність, уміння любити ближнього як самого себе, небажання нікому зла і, звичайно, надійність. За такими критеріями завжди вибирав собі друзів. 
– Що вважаєте своїм найбільшим досягненням?
– Це, насамперед, моя родина, діти, онуки, правнуки. Вважаю, що людина без сім’ї – як дерево без коріння, у неї немає надійної опори й відчуття повноти життя. Інше досягнення – це мої учні. Адже в їхніх успіхах є частка й моєї праці. І, напевно, даються взнаки й виховні моменти шкільних занять, бо завжди намагався позитивно впливати на формування  юної особистості.
– Який період свого життя вважаєте найкращим, а який – найскладнішим?
– Здається, найщасливішим  я почувався у пору своєї молодості, коли був сповнений сил, здоров’я, найкращих сподівань на майбутнє. А найважче доводилося на посаді сільського голови. Тоді переконався, як непросто працювати з людьми, серед яких завжди знаходяться недоброзичливці, а то й  зрадники, готові задля своїх інтересів зашкодити, чи, навіть, вдатися до підлості. В усякому разі, з дітьми мені було працювати легше, та й загалом, у школі, в середовищі інтелігентних людей – вчителів, панувала зовсім інша атмосфера. 
Моє ж головування припало на період розпаду колгоспів й «самозахватів» землі, заради якої люди часом готові на все. Вважаю правильним, що я тоді вирішив піти з цієї посади, на якій мій педагогічний хист був абсолютно ні до чого.
– Як Ви ставитесь до релігії й того факту, що чимало наших земляків стали свідками Бога Єгови?
– Вважаю, що кожна людина має право на власні переконання, в т.ч. й релігійні. Я особисто православний віруючий, і впевнений, що світом править вища сила, тобто все відбувається з волі Божої, яку нам не дано до кінця пізнати. Ряди свідків Бога Єгови, дійсно, зростають, проте, це теж людський вибір.Та головне, звичайно, аби всі віруючі дотримувались тих доктрин релігії, що утверджують любов, милосердя, добродіяння.
– Юрію Васильовичу, завершуючи нашу розмову, хочеться щиро подякувати Вам за прекрасні уроки, які дали нам міцні знання й багатьом допомогли здобути професію. А ще для нашого становлення багато значив ваш приклад – світлої, доброї, неординарної людини,  мудрого старшого друга, який застерігав, підтримував, допомагав і хвилювався за нас, як за рідних. Низький Вам уклін, велика вдячність і найкращі побажання на довгі прийдешні роки.
Нехай Бог береже Вас та ваших рідних, дарує сил, енергії, щасливого довголіття й усіх щедрот долі. Многая літ!
З повагою, 
колишній учень Василь Йовдій, зав. відділення Тячівської РЛ №1.

На фото: вчитель і учень – Ю.В. Мойш (зліва) та В.Ю. Йовдій.

Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
Розробляється детальний план
Розробляється детальний план території для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, част. вулиці Молодіжна в с.Біловарці, Тячівського району, Закарпатської
області. Громадські слухання відбудуться 27.07. 2020 року о 10.00 в приміщенні Біловарської сільської ради.