Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
» » » » » Красні роки завітали до дорогої й близької людини

Красні роки завітали до дорогої й близької людини

15:32, 06.03.20
239
Про людей хороших
Перша  перемога
Ці красні життєві роки треба було  заслужити від Всевишнього. Це вже той  рубіж, коли, оглядаючись назад, в минуле, можна дати оцінку всім справам, задля чого жив на землі. А йому є що сказати нині, бо все своє свідоме життя працював заради інтересів людей, благополуччя свого села, яке любить і вболіває за його долю.

Михайла Васильовича Романа життя не балувало, а навчало переборювати труднощі та ще й досягати вагомих успіхів.  Зростав у багатодітній сім’ї сільських трударів, де знали ціну хліба і повчали дітей берегти його. 
Спочатку навчався у сільській школі, де не було відповідних умов. А душа прагнула знань! У 12-річному віці Михайлик вирішив втекти до Мукачева, до своєї двоюрідної тітки. Влітку, з клунком їжі у руках, пішки та попутними підводами добрався до Буштина,  а надалі вантажними машинами до Мукачева. 
Родичі радо прийняли хлопчика і поселили у своєму домі. Восени пішов у 6-й клас Росвигівської школи, де отримував лише відмінні оцінки. Пізніше, вже будучи учнем 8-го класу, Михайлик записався на курси крою і шиття до артілі ім. Молотова, яка знаходилась недалеко від школи. 
Невдовзі, успішно пройшовши курси, влаштувався працювати за щойно здобутою професією, а згодом став майстром швейного цеху. Відтак, підробляючи у вечірній час, одночасно закінчив і середню школу. 
І це була його перша життєва перемога, адже почав самостійно заробляти собі на прожиття. Зі швейної артілі по призову пішов у армію. Службу проходив у Грозному, що в Чечні. Там сержант Михайло Роман був редактором стіннівки «На варті Батьківщини». Саме в армії почав захоплюватись творчістю – поезією, прозою, завдяки чому, зрештою, став автором кількох книг. 
Прагнення до знань брало гору над усіма подальшими життєвими планами. Одразу ж після демобілізації вступив до Серноводського сільськогосподарського технікуму механізації та автоматизації виробництва, де отримав червоний диплом за спеціальністю технік - механік. Надалі подав документи до Львівського зооветеринарного  інституту, який також закінчив  успішно. 
Вивів колгосп у передовики
Михайло Васильович мав багато можливостей влаштуватись на престижну роботу десь у розвинутому господарстві, зокрема,  працювати інженером-механіком у Тячівській райсільгосптехніці, проте серцем поривався додому.  Так і опинився в своєму рідному селі Угля, яке на той час потребувало керівних кадрів у місцевому колгоспі  «Іскра». Прийняв господарство з напіврозваленими хлівами, які трималися на підпорах, та ще з величезними фінансовими боргами перед державою. 
Новопризначений голова колгоспу  М.В.Роман рішуче взявся реорганізовувати відстале господарство, і люди йому повірили, адже діяв відкрито, прозоро і чесно. Починаючи з 1959 по 1979 роки, колгосп, а згодом  радгосп «Іскра», з найвідсталішого в області став багатогалузевим господарством з інтенсивним розвитком сільськогосподарських галузей, підсобних промислів. Успішно почали діяли цегельний завод, мармуровий, килимарний та столярний цехи.
В одному зі своїх віршів, підсумовуючи діяльність того часу, Михайло Роман писав:
Двадцять років з добрим гаком
Справи спільні ми вели,
Працювали всі завзято,
Господарству лад дали.
Минали роки, радгосп набирав темпи виробництва, і це неабияк радувало молодого й амбітного керівника.
Будував завод, проводив газифікацію
  Наприкінці 70-х років Міністерство авіапрому СРСР  запланувало  відкрити сучасний завод у Тячівському районі. Вибір упав на Буштинський консервний завод, керівництво якого дало згоду на будівництво. Але внаслідок величезної клопіткої роботи М.В. Романа, завод почали споруджувати в Углі. 
Добре обізнаний з ситуацією, яка склалася навколо вибору місця будівництва, тодішній 1-й секретар  обкому Г.Й. Бандровський наголосив на засіданні бюро в Тячеві, що на таких людей, як М.Роман, можна покластися в будь-якій справі, бо не підведе, а організує виробництво. 
І дійсно, він не шкодував ні часу, ні сил, щоб переконати чиновників різного рангу, що село Угля,  маючи великий людський потенціал, –- найбільш підходяще місце для розміщення заводу.  Тож найближчим часом, за порівняно невеликий період, у селі почали зводити цехи, гаражі, склади. 
Також з’явилися квартири для спеціалістів, успішно будувався дитячий садок, вузол зв’язку, електропідстанція високої напруги 110/10 квт., підстанція 30/10 квт. в с.Дулово та лінія електропередач Дулово-Угля.  Окрім цих важливих об’єктів, директор подбав і про газифікацію Углі та  ЗЗТО, яким успішно керував.
Найбільш перспективним питанням  для села  Угля і всього району постав процес газифікації виробництва і людських осель.
Як згадує Михайло Роман, в ті дні на сесії районної ради  І.П.Штефаньо (голова ради) наполягав прийняти рішення про газифікацію всього Тячівського району. 
Завдання було не з легких, та з будівництвом ЗЗТО з’явилася  можливість вирішити це питання, яке  обговорювалось на засіданні облвиконкому (голова Мальованик).  
М.В Роману вдалося зробити в той час майже неможливе – запустити процес газифікації Тячівського району. Він поставив вимогу, що спроектує і вирішить питання будівництва газопроводу, загалом газифікації за участі одного з діючих заводів Тячівського району,  на що погодилось керівництво Буштинського заводу «Електроавтоматика».
Довелося вести ділові перемовини  у Москві  – з міністром Мінгазбуду Віктором Черномирдіним  та високопосадовцям ЦК і Госплану СРСР О.І.Пушкарьовим, Г.Б.Строгановим та ін.  Відтак газифікацію було заплановано проводити у дві черги. Перша – висока сторона Хуст – Теребля (70 атмосфер), Теребля – Угля,  Теребля – Буштино (середній і нижній тиск). Друга черга:Теребля – Р.Поле – Тячів. Відповідно було виготовлено документацію, забезпечено та збудовано газопровід від Хуста до Углі та від Хуста до Буштина. 
Саме так, завдяки М.В.Роману  перший факел «голубого палива» районної мережі загорівся в с.Угля. Колишній директор «Електроавтоматики» М.А.Азарій  на одній з районних сесій сказав:  «Я впевнений – не було б М.В.Романа, не  було б і газу у районі». Кращої оцінки роботи годі й шукати.
Все робив для добробуту углянців
 А тим часом, зростала впевненість у завтрашньому дневі, покращувався добробут углянців,  бо люди мали роботу вдома і зарплату в 500-600 карбованців, що на той час була високою. Про це йдеться у  вірші М.Романа « Нащо блукати по світу?»:
Нащо блукати по світу?
Нащо долі десь шукати,
Коли край наш наймиліший
Всім красивий, всім багатий?
Продуктивність  ЗЗТО успішно зростала. З’явився робот-маніпулятор МП-101, який розроблявся за трьома зразками і постачався на всі літакобудівні заводи країни, освоєно токарно-гвинторізний верстат ТВ-125, почався випуск деревообробного верстата «Снігуріон», фрезерного верстата РС-250. 
ЗВВО в Углі розвивався і набирав обертів, мав велику перспективу розширення та побудови інфраструктури,  аж поки не далися взнаки наслідки  розпаду СРСР. Заводом перестали цікавитися, як і іншими підприємствами Тячівщини, і його чекав неминучий крах. Тому настав час негайного перепрофілювання  для збереження трудового колективу і налагодження виробництва. Замовлень не було, тож змінилися й фінансові потоки, і спеціалісти почали думати над тим,  що робити далі. З жалем згадує М.Роман ці роки у своїх віршах:
Знов проводжає село синів своїх,заробітчан,
Що валками в Європу прямували,
Вони, немов середньовічний караван,
Поповнювали списки нелегалів.
Він  з жалем констатує,  що не вдалося довести до кінця другу чергу заводу, адже передбачалося будівництво нового виробничого комплексу на 10000 робочих місць, медсанчастини, поліклініки-лікарні, санаторію-профілакторію, залізниці Буштино - Угля, ПТУ на 460-480 місць. 
Фактично ці плани були погоджені і включені у план майбутніх п’ятирічок. Вищеперераховані об’єкти мали підвести Углю до рівня селища або міста. Але цього не сталося через недбалість  вищого керівництва країни та керівників у містах, селах  і громадах, які втратили грунт під ногами і довіру народу. 
А варто згадати, що на той час в  Углі вирувало життя – люди мали стабільну роботу і заробіток, соціальний захист,  діяла футбольна команда, було організовано ансамбль «Смерічка», відкрито музичну школу, створено духовий оркестр, побудовано ясла-садок «Сонечко», зведені багатоквартирні житлові будинки тощо.  Все це – результат організаторської роботи М.В. Романа з командою однодумців, що мали підтримку колективу й місцевих мешканців.
Однак наполеглива робота та великі труднощі, пов’язані з організацією заводу,  позначилися на здоров’ї директора. Тож у віці 64 роки Михайло Васильович пішов на пенсію за власним бажанням і передав ЗЗТО в Углі в стані цілковитої готовності продовжувати роботу  з повним комплектом засобів виробництва  та достатньою сумою  коштів на рахунку заводу.
М.В.Роман  не бажав брати участь у так званій  «перестройці», а передав завод наступникам. Однак що вийшло з їх господарювання, на жаль, можемо оцінити класичною уже фразою:  «Маємо, що маємо». Подробиці описано у книгах Михайла Романа та Михайла Карпатського.
Велика родина – найцінніший набуток
...Швидко спливли роки. Повиростали і ступили на самостійний шлях діточки. Дочка Ірина стала лікарем, Надія пішла по маминій стежці – вчителька,  Наталка,  двоє синів Володимир та Роман – юристи. З’явилися онуки,  велика родина Романів, слава Богу,  живе у мирі  та злагоді. 
А роки летять… Михайло Васильович, маючи неспокійну вдачу, багато пише, згадуючи минуле, коли працював на благо односельчан, створюючи їм кращі умови для життя. Одна за одною видаються його книги: «Моя доля», Карпатські самоцвіти», « А бідні не плачуть». 
У його книгах – все життя, яке даремно не пройшло, бо завжди любив Карпати, своє село і віддавав усі свої сили, здібності на благо рідного краю, односельчан. Йому є що сказати людям, може сміливо дивитися їм у очі.
2 березня М.В. Роман святкував свої 88 років у колі великої родини, яка його шанує і любить. То ж здоров’я і багато літ життя під Божим благословенням бажаємо Вам, дорогий  імениннику! 
В.Феєр,  м. Тячів.

Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
Розробляється детальний план
Розробляється детальний план території для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, част. вулиці Молодіжна в с.Біловарці, Тячівського району, Закарпатської
області. Громадські слухання відбудуться 27.07. 2020 року о 10.00 в приміщенні Біловарської сільської ради.