Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
» » » » » Щоб оцінити дорогу, треба її пройти

Щоб оцінити дорогу, треба її пройти

19:44, 12.09.20
145
Про людей хороших
– На вулиці мороз, землю тільки-но припорошив сніжок. Дорога неблизька, аж 12 кілометрів потрібно було пройти пішки, щоб дістатись Малоугольківської восьмирічки. Поспішаючи, щоб не запізнитись в перший же робочий день, в уяві вже вимальовувала дружній колектив, затишні класні приміщення і найголовніше: усміхнені, зацікавлені очі школярів… З нетерпінням хотілося побачити школу та за кожним поворотом з’являвся ще один поворот, а потім звивиста ґрунтова дорога, то втопала серед засніженого поля, то несподівано підіймалась вгору. Нарешті, подолавши немалу відстань, я побачила білу будівлю, яка зовні була схожа на садибу, та, переступивши поріг закладу, одразу відчула подих шкільного життя, – так згадує про початок вчителювання Ольга Дьордяй з Углі. 
Адже трудові роки, проведені в Малоугольківській школі, залишили неоціненний відбиток на педагогічному та життєвому досвіді молодої вчительки….


Теплі спогади дитинства
Народилася Ольга 12 вересня 1950 року в селі Угля, в родині Івана та Марії Негрів (вже покійні). Батько – колишній фронтовик, який мав важке бойове поранення, у післявоєнний час його неодноразово обирали депутатом Углянської сільської ради, працював у колгоспі, лісництві, згодом – завклубом. Мати, як і більшість на той час жінок, трудилася у колгоспі, згодом у сільському споживчому товаристві – прибиральницею.  
Крім донечки Ольги, подружжя виховувало ще двох молодших синів – Івана і Василя. Батькам доводилось змагатися, щоб діти були завжди одягнені й нагодовані. Ведення домашнього господарства і нелегкий труд в колгоспі забирали чимало часу у матері, тому 5-річну Олю та її молодших братів віддали до дитячого садочку.
У 1957 році Ольга пішла до першого класу Углянської середньої школи. 
– Шкільні роки завжди навіюють теплі спогади, – каже співрозмовниця, – наша перша вчителька Олена Іванівна Лемак, попри вимогливість, добре ставилась до нас. Серед 20-х учнів у неї не було жодного улюбленця, ми всі були для неї однакові, – усміхається Ольга Іванівна. 
Навчання давалося легко, найбільше дівчина полюбляла математику. Довгими зимовими вечорами, коли батько, занурившись у сумні роздуми, розповідав епізоди війни, виконувала додаткові математичні приклади та задачі. Загартований війною і нелегким життям, колишній доброволець, виховуючи дітей, завжди акцентував на головних пріоритетах – освіті і праці. Підрісши, Оля допомагала матері по господарству, разом обробляли колгоспні сотини, а вечорами займались рукоділлям. Коли їй виповнилося 12 років, вже майстерно шила одяг не тільки для себе, а й для односельців. Цій спеціальності вона навчилась у школі на уроках виробничої праці. 
На педагогічній ниві
У 1967 році випускниця Углянської середньої школи вступала до Ужгородського державного університету на математичний факультет. На жаль, на вступних іспитах Ольга не добрала всього один бал. 
– Батько тоді був обліковцем у колгоспі «Іскра», переговоривши з директором, влаштував мене на аналогічну посаду, де я пропрацювала півтора року, – згадує співрозмовниця.
Наступного, 1968 року Ольга вдруге склала вступні іспити до університету і пройшла конкурсний відбір на заочну форму навчання математичного факультету. Продовжувала працювати в колгоспі. 
– Вдень трудилась, а ввечері сиділа за книгами. Стати вчителькою мріяла ще з дитинства, тому ретельно готувалась до осінньої сесії. А вже взимку 1969 року директорка Малоугольківської восьмирічки Негря Ганна Василівна,  довідавшись, що я навчаюсь у вузі, завітала в колгосп і запропонувала мені викладати в школі німецьку мову. Більшість учителів на той час у селі були приїжджі, тому педагогів у навчальних закладах не вистачало. Хоча Малоугольківська школа знаходилась на віддалі 12 кілометрів від нашого села, довго не думаючи, я погодилась. Отак і розпочався мій педагогічний шлях. А через півроку вчитель математики виїхав з села, і мене перевели на його місце, – розповідає Ольга Іванівна. 
Нелегкою тоді була праця сільського вчителя, особливо в гірській глибинці. Виховну роботу доводилось проводити не тільки з вихованцями, але й з батьками. Селяни, які жили віддалено в горах, не кожного дня відпускали дітей до школи, особливо взимку, коли всі ґрунтові дороги засипало снігом. Та й навесні, і восени вдома потрібно було допомагати по господарству. А деякі навіть взагалі, після того, як дитина навчилась писати і читати, забирали її зі школи. Не раз вчителі після роботи ходили по хатах, умовляючи батьків, щоб ті відпускали дітей до школи. Траплялось навіть таке, що селяни, не давши педагогам сказати ні слова, з криками виганяли їх з двору. Але були й такі, які дослухались допропозицій, і після проведеної співбесіди, учні систематично відвідували навчальний заклад. Адже у сільській місцевості школа на той час була не тільки основою знань, а й основним осередком суспільно-культурного життя. 
– Дітей навчалось не багато, в одному класі було 15-17 учнів. Деякі вихованці, що жили далеко, протягом навчального тижня ночували у школі. Слідкувала за дисципліною у позаурочний час, а також допомагала школярам виконувати домашнє завдання вихователька Бенца Ганна Миколаївна. Згодом я теж  орендувала квартиру, а на вихідні приходила додому. Щоб не запізнюватись у понеділок зранку, з дому йшла в неділю після обіду. Одного разу,  дорогою на Малу Угольку, я зустріла вовка. Страх повністю скував мене, та звір, зиркнувши очима, зник у придорожніх кущах, – згадує свої нелегкі педагогічні будні співрозмовниця.
За свою педагогічну працю Ольга Іванівна отримувала 70 карбованців, згодом за понаднормові уроки – 110 карбованців. До речі, то була достойна оплата праці на той час. 
У вирі родинних буднів
Попри те, що більшість учителів приїжджі, колектив був, як одна дружня сім’я, завжди виручали один одного, ділили і труднощі, і радість. Знакові родинні свята теж святкували всі разом. Тому, коли працівниця навчального закладу Ганна Рошко видавала заміж доньку, на весіллі гуляв весь колектив. Там і познайомилась молода вчителька з місцевим юнаком Василем. Після того, як хлопець провів Ольгу додому, вони вже не розлучалися. Через півроку, влітку 1971-го, зіграли весілля. Молода родина оселилася у батьківській хаті чоловіка в Малій Угольці, де проживала багатодітна родина Івана та Олени Дьордяїв.
– Хата була невелика, та місця вистачало всім. Невибагливий сільський побут міцно згуртовував родину. Хоча і жили ми з чоловіком, як по сільському кажуть: «в окремому ході» від батьків, по господарству робили все разом – чи то порались на городі, чи готували вечерю, влітку йшли на сінокоси, одним словом, родина жила дружно, – всміхається Ольга Іванівна.   
Щоб поповнити сімейний бюджет, Василь, як і більшість односельців, виїжджав на заробітки. У вересні 1972 року в сім’ї Василя та Ольги Дьордяїв народився первісток Іван. Відтак молода родина придбала невелике обійстя в Углі, поряд з батьками, а згодом побудували новий дім. Декретна відпустка на той час тривала всього 3 місяці, тому взимку 1973 року Ольга Іванівна продовжила свій педагогічний стаж вже в Угля-Груниківському навчальному закладі, де пропрацювала вчителем математики 28 років. Через два роки у подружжя народилась донечка Оля, а в 1978 році – молодший син Василь. Виховувати дітей допомагала і бабуся Марія. Вона змалку прищеплювала онукам духовність та любов до праці. Попри тодішню релігійну заборону, літня жінка потай відвідувала храми та монастирі, майже завжди брала з собою малих. 
Перебудова, що розпочалася на початку 90-х, позначилась на всіх галузях суспільного життя, зокрема не оминула й освіту. Відтак робота, особливо освітян, переважно трималась на їхньому ентузіазмі. Педагогам місяцями не виплачували заробітної плати. Щоб заробити хоч якусь копійчину, жінка ночами кроїла, шила і майструвала одяг на замовлення односельчан. Щоденний графік сільського вчителя був розписаний майже погодинно і розпочинався трудовий день ще задовго до ранішніх півнів. Зранку потрібно було приготувати сніданок, обійти господарство, зібрати дітей до школи, а потім перший, другий… ,сьомий урок. 
– Бувало, прийду додому після школи і одразу, не відпочивши, поринала у  хатні клопоти. Щовечора писала поурочні плани, а вночі – шила. Чоловік їздив на заробітки, і все ґаздівство було не мені. Підтримувала мене і мама. Вона допомагала і по господарству, і з дітьми, – згадує нелегкі 90-ті вчителька.
Дорогі серцю спогади
Отак у вирі сільських буднів непомітно спливав час, підростали діти... Старший син Іван після закінчення Углянської середньої школи вступив до Вологодського сільськогосподарського інституту (РФ). Та, на жаль, закінчити вуз йому не вдалося. У непрості 90-ті роки до студентів з України ставлення змінилося. Відтак після року навчання і служби в армії, повернувся додому.  Донька Оля навчалася в Тернопільському педінститут, як і мама, стала вчителькою. Наразі проживає у м. Чортків Тернопільської області. А молодший син Василь закінчив духовну семінарію та прийняв священний сан. Тепер проживає в рідному селі, разом з батьками і є настоятелем православного храму у Груниках. Після здобуття освіти, всі троє створили власні родини. 
У 2001 році Ольга Іванівна пішла на заслужений відпочинок. В її трудовій книжці – 32 роки педагогічного стажу, який залишив в серці теплі спогади про школярів і дружній колектив. 
Та, вийшовши на пенсію, Ольга Іванівна й надалі продовжувала працювати, ще декілька років разом з чоловіком їздила на заробітки. 
– Хоча у мене трудовий стаж немалий, пенсії на прожиття ледь вистачає, тому і доводилось підзаробляти, – коментує співрозмовниця.
Не натішиться бабуся своїми онуками, яких у неї, до речі, семеро, та двома правнуками. Як  колись її мама, піклується про своїх рідних кровиночок, згадує їх у щоденних молитвах. Перегорнувши ювілейну сторінку свого життєвого часопису, Ольга Іванівна з приємними спогадами озирається на пройдені літа і дякує Всевишньому за кожний прожитий день.
Ганна Зубанич. 
Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
Розроляється детальний план
Розробляється Детальний план території з метою визначення функціонального призначення земельних ділянок частини вул.Головна, в с.Вонігово, Тячівського району, Закарпатської області.
Громадські слухання відбудуться 12.10.2020  року о 10.00 в приміщенні Вонігівської сільської ради.

Розробляється проект
Розробляється «Детальний план території для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по  вул. Покровська, 14 в с.Крива, Тячівського району,  Закарпатської області.»
Громадські слухання відбудуться   21.09.2020  року 0 10.00  в приміщенні Кривської сільської ради.