Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
» » » » » На перехресті життєвих дат

На перехресті життєвих дат

12:45, 08.02.21
264
Про людей хороших
Є люди, які вирізняться особливою постійністю в поглядах, переконаннях, у ставленні до роботи, захоплень, оточення…Й здається, що у винагороду за це сама доля йде їм назустріч, даруючи прекрасні можливості для успішного самоствердження, досягнення нових рубежів.
Належить до цієї когорти й директор Вишоватської ЗОШ І-ІІ ст. Славелій Йосипович Медвідь, який ось уже 40 літ береже вірність покликанню педагога й на чиєму обрії окреслюється  інша вагома дата – вже недалеке 30-ліття керівного стажу у Вишоватській школі. До сьогодні з ним й багатогранна палітра інтересів, яка сформувалася в дитинстві, і християнські чесноти, прищеплені батьками, і синівська любов до малої батьківщини, що назавжди скорила дивною красою.



Бо й справді, рідне Терново, де побачив світ, розташоване  в одному з наймальовничіших куточків краю. Казкове синьогір’я, що немов сягає неба вершинами Джурджув, Мочари, Щов, Грушка, швидкоплинні потоки й квітучі долини – все це запало в серце з ранніх літ. Поталанило і в тому, що виростав у сім’ї педагогів – незмінного впродовж довгих літ завуча Тернівської десятирічки, українського філолога за фахом Йосипа Юрійовича (на жаль, нині покійного) та вчительки початкових класів Магдалини Миколаївни. У сприятливій домашній атмосфері, де панував культ книги, цінувалися знання, гарна пісня, живопис, вдалий жарт, й виграновувалася доволі різностороння й ерудована особистість з  творчими нахилами, які так згодилися  в житті.
А ще в дитинстві Славелій назавжди подружився зі спортом. Спритний, міцної, атлетичної будови, він був ведучим гравцем на волейбольному майданчику та в міжшкільних футбольних баталіях. Звичайно, і тренування, й змагання забирали немало часу, тож, можливо, саме через цю обставину йому не поталанило з першої спроби стати студентом істфаку УжДУ. Довелося відпрацювати рік на Тересвянському ДОКу, а вечорами – наполегливо готуватись до вступних іспитів. 
На цей раз двері вже Івано-Франківського педагогічного інституту ім. Василя Стефаника перед ним гостинно відчинилися, й одразу заполонив вир студентського життя. Вчився залюбки, водночас був на хорошому рахунку як активіст студентського самоврядування. А ще потрапив у число вибраних, кому пощастило в літній період працювати у «Молодій Гвардії» в якості піонервожатого. Гарна спортивна репутація дозволила водночас бути й фізруком. Тож замість студентських канікул у Славелія Медвідя були три незабутні  сезони у «Морському» таборі, вщерть виповнені зашкалюючими враженнями від моря й гарячого одеського сонця, від походів та видовищних свят, загалом від цікавої роботи з дітьми, що стала,  по суті, серйозною  педагогічною практикою. Звичайно, цьому передував суворий відбірковий конкурс, здача екстерном іспитів і серйозна співбесіда в ЦК комсомолу України. Проте для кмітливого  і всевстижного студента  це не складало ніяких труднощів.
Внаслідок до практичної роботи з учнями у Тернівській вечірній школі у 1980 році Славелій Медвідь приступив уже певною мірою адаптованим. У цьому ж році він отримав наказ райвно про переведення в Тернівську середню школу, де впродовж семи літ викладав історію. І хоча працював зі старшими класами, проблем з дисципліною ніколи не виникало, згадує зараз. Впевнено почувався і в якості класного керівника, проте виховними бесідами не обмежувався – намагався організовувати змістовне дозвілля, збагатити дітвору  враженнями від цікавих поїздок – у колишній буштинський зоокуток, до обласного центру та в добре знайомий Івано-Франківськ, з його архітектурними пам’ятками й історичними місцями.
У 1987 році  сельчани обрали С.М.Медвідя заступником сільського голови. Цей період трудової біографії виявився значимим по-своєму. Адже співпрацювати випало з дуже неординарною й талановитою людиною – Іваном Михайловичем Заяцем, тодішнім головою села.
– У нього багато чому можна було повчитися, – розповідає С.Й.Медвідь. – Насамперед, керівної мудрості й виваженості у роботі з людьми та прийнятті рішень. Під його впливом я ще більше захопився малюванням, адже Іван Михайлович віртуозно справлявся з будь-яким завданням, коли виникала потреба в художньому оформленні з нагоди якоїсь визначної події. «Дрімав» у ньому й талант архітектора, адже з філігранною точністю відтворив у саморобному макеті живописний куточок Тернова – з конкретними будинками, вулицями і горою Грушкою. Ще одним вражаючим витвором його рук був діючий (!) макет сільського водяного млина. Та найвагоміше дітище колишнього бирова – це, безперечно, створений ним музей народного побуту, свідчення його глибокої й трепетної любові до рідного села.
Зрештою, бажання бути в чомусь схожим на Івана Михайловича трансформувалося у справжню колекцію художніх полотен Славелія Йосиповича, які нині прикрашають оселю Медвідів. Правда,на відміну від «тематичних» робіт колишнього голови, він надає перевагу натюрмортам і пейзажам. Малює з натури, без довгих пошуків, бо розкішна природа Тернова й Вишоватого ніби сама проситься на полотно. Зараз, до речі, працює над картиною «Весна». Й коли отримав схвальну оцінку від мами Магдалини Миколаївни, пригадав шкільний епізод з уроку малювання у початкових класах.
...Мама, що була його першою вчителькою, підійшла до парти, за якою, витираючи сльози, похнюпився Славелій.
– Ти чого плачеш? – спитала вона. Проте відповіді не почула. Лишень вдома син зізнався: «Ти всім допомагаєш на уроці, а мені ні»… Бо й справді, намагалася не демонструвати якогось особливого ставлення до сина – цього вимагав від неї учительський етикет. Та це він зрозумів лишень згодом.
…Хтозна, як складалася б надалі професійна доля С.Й.Медвідя, якби у травні 1992 року на сільську раду не навідалося  керівництво райвно з персональною пропозицією: прийняти керівництво Вишоватською восьмирічкою. Після недовгих роздумів він погодився, відчував: мабуть, таки зуміє справитись, маючи для цього і педагогічний, і керівний досвід.
Типова двоповерхова шкільна споруда стояла практично на пустирі – ні огорожі, ані насаджень поруч. Тож довелося, як кажуть, засукати рукава й разом з учнями облагороджувати територію. Пройшло кілька років, і картина змінилася: біля школи з’явилися березова алея, стрункі ряди смерічок, декоративні туї. З весни до пізньої осені на шкільному подвір’ї палахкотять барвисті клумби. Стоять тут вже й вісім кованих лавичок, бо в закладі є  гарна традиція: кожен випускний  клас залишає  таку на добру згадку  про себе. Ще однією тутешньою цікавинкою є  старовинний замок-фортеця в мініатюрі, що, оточений смерічками й туями, мимоволі викликає казкові асоціації.
Учні навчаються в комфортних, теплих приміщеннях. Тут не соромно приймати й гостей – учасників директорських нарад, семінарів, методичних засідань тощо. Неспроста шкільний контингент, порівняно з минулими роками, помітно зріс – із 170 до 220 школярів. Це в той час, коли подекуди, якраз, навпаки, школярів меншає через надання переваги одинадцятиліткам.
Про успіхи директора-керівника промовляють, насамперед, життєві досягнення вихованців. І нині він може похвалитися такими випускниками, як, Оксана Юришинець, Вікторія Рошканюк, Світлана Рошканюк, Ольга Удич, які стали педагогами, Василь Рошканюк, Павло Футько, Руслана Олашин, Владислава Рошканюк, Олександр Рошканюк, що обрали професію медика, а також успішними підприємцями Василем Костевичем, Василем Лавришином, Іваном Дикуном та багатьма іншими випускниками.
У його домашньому архіві – десятки грамот, та  найвагомішою відзнакою стала педагогічна премія імені Августина Волошина, яку отримав у 2016 році, як один з кращих педагогів Закарпаття. До речі, цю грошову винагороду він передав волонтерам «Горган», які придбали у ТОВ «Шаянські мінеральні води» 1200 пляшок для військових на передовій.
Своїми впевненими життєвими кроками Славелій Йосипович значною мірою завдячує надійному тилові – родині, де завжди віднаходив душевний спокій, підтримку й  порозуміння дружини Наталії, до речі, теж педагога, черпав натхнення для творчості.
Вже давно виросла донька, створила свою сім’ю, з’явились онуки. І для нього, глави родини, найважливіше – знати, що всі здорові і  почуваються щасливими.
Саме такою буває красива людська доля, багата мудрістю, добром і працею задля майбутнього...
Ганна Макаренко.
Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
Відтепер передплатити "Дружбу" можна і онлайн
Шановні читачі! 
Раді повідомити, що з'явилася можливість передплатити "Дружбу" онлайн - на сайті "Укрпошти". Більше не треба стояти в черзі у поштовому відділенні! Оформляйте передплату в будь-який зручний для вас час за посиланням: https://peredplata.ukrposhta.ua/index.php?route=product/product&code=500000006&product_id=94540
Передплатний індекс "Дружби" - 61823.
У Тячеві відбудеться інклюзивний фестиваль
У понеділок, 31 травня, у Тячеві на міському стадіоні ім.Л.Бийреша відбудеться інклюзивний фестиваль для людей з інвалідністю під назвою «Творчість без меж».  
Це останній з десяти проектів, які цього року реалізують у Тячівській міській громаді за співфінансування ЄС та Британської Ради, у партнерстві з ГО «Молодіжна платформа» та Тячівської міської ради.
Початок заходу – об 11.00 год. за к.ч.
За інф. Тячівської міської ради. 


СБУ проведе навчання
У період з 1 по 2 червня 2021 року на територіях Мукачівського та Берегівського районів координаційна група Антитерористичного центру при Управлінні Служби безпеки України у Закарпатській області проведе планові антитерористичні навчання