Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
» » » » » В житті своїм нічого не змінила б…

В житті своїм нічого не змінила б…

09:28, 03.05.21
202
Про людей хороших
Нещодавно медична спільнота Тячівщини вітала зі славним 95-літтям колишню головну медичну сестру Усть-Чорнянської лікарні Поліну Василівну Леву. На цю подію в її житті відгукнулося чимало людей. Зокрема, лікар-статистик КНП «Тячівська РП» Ярослав Одовічук, модератор фейсбучної групи «Медицина Тячівщини на тлі краю та країни загалом» зазначив у своєму пості, що мав щастя спілкуватися з ювіляркою з 1988 по 1993 рр., коли працював цеховим терапевтом Усть-Чорнянського лісокомбінату. Колезі-ветерану, одній із «найавторитетніших, найшанованіших і найзаслуженіших медиків району», він бажає міцного здоров’я, опіки Матінки Божої і благословення на многая літа.


Перетиналися професійні стежки Поліни Василівни й із зав. відділення переливання крові КНП «Тячівська РЛ» В.Ю.Йовдієм. Василь Юрійович теж віддав належне високим діловим і особистим якостям ювілярки, відзначивши: «Прекрасний фахівець, Поліна Василівна завжди була на своєму місці й запам’яталась, як дисциплінована і вимоглива до себе та своїх колег людина».  
А дочка Світлана  Арганіні поділилася  маминими спогадами про довгі літа її служіння медицині у гірському куточку Тячівщини, на самому «краю географії». Її розповідь, подана нижче, окреслює шлях самоствердження людини, для якої життєвий сенс полягав у незрадливій вірності високому покликанню – зцілювати, рятувати, оберігати.
«Моя мама, Лева Поліна Василівна, – згадує п. Світлана, – народилася 3 квітня 1926 року у великій родині, в якій зростало 10 дітей, у селі Теребля на Тячівщині. До 7 років виховувалася вдома і в усьому, що було під силу дитині, допомагала мамі. Тож хочеться підкреслити, що безтурботного дитинства у неї майже не було. У 1933 році, в період Чеської Республіки, пішла до першого класу Тереблянської початкової школи. Часи були надзвичайно важкі – жили бідно, дошкуляли холод і голод, згадує мама. Та, наперекір всьому, у 1941 році вона успішно закінчує восьмий клас (за угорської влади). Щоб якось прожити, разом з матір’ю й іншими дітьми трудилася на домашньому господарстві. У 1944 році, після визволення Закарпаття, двох маминих братів призвали до війська, і на тендітні дівочі плечі лягло ще більше роботи. Вона й косила, і їздила з підводою, і верхи на конях, з весни до осені гнула спину на полях і городах. Ця важка життєва школа загартувала її характер, привчила добросовісно справлятися з великим обсягом роботи. Адже слів «не хочу» чи «не можу» майже не існувало для неї – переважало слово «треба».
У 1946 році вона вирішила стати швачкою і вступила до Хустського ПТУ. Провчившись два роки, отримала відмінне свідоцтво й рік відпрацювала за спеціальністю в цьому ж закладі, хоча належало цілих три. Річ у тому, що швачка-випускниця вирішила круто змінити траєкторію долі і … залишивши в ПТУ, на першому місці роботи, і трудову книжку, й останню зарплату (бо звільнятися не дозволялося), вирішує податися в медицину і в 1949 році таки вступає до Хустської школи медичних сестер, яку успішно закінчує у 1951-му, і розпочинає працювати за направленням у Тячівській районній лікарні операційною медсестрою оперблоку.
Першими її наставниками й керівниками були лікарі Іван Іванович Гебей, Василь Федорович Литвинов, яких мама з великою повагою і щирою вдячністю згадувала впродовж усього свого життя. Адже поряд з ними вона здобула перший досвід операційної медсестри. 
В районній лікарні пропрацювала тільки один рік, проте  він видався дуже насиченим. Адже роботи було багато, тож їй, єдиній медичній сестрі оперблоку, часом доводилося трудитися цілодобово. Було дуже важко, однак той рік багато чому її навчив, й набута  практика допомагала їй в подальшому.
В Усть-Чорнянську лікарню Поліну Василівну перевели за власним бажанням. Освоювати професійні секрети поталанило під наставництвом високопрофесійного лікаря-хірурга й водночас головного лікаря і надзвичайно талановитої людини Олексія Афанасовича Кушнірчука. Тут судилося нести нелегку й відповідальну службу цілих 40 років. Спочатку в амбулаторії медичною сестрою (водночас виконувала обов’язки фельдшера), згодом працювала в усіх ФАПах місцевого регіону – Лопухівському, Комсомольському, Руськомокрянському. Роботу свою любила й виконувала її старанно, з душею «медика від Бога», як її називали сельчани, котрі йшли до неї з довірою й надією. Років через три мама була призначена старшою і водночас операційною медсестрою, а після відкриття в Усть-Чорній нової лікарні – головною медсестрою. У 1981 році вона досягла пенсійного віку, однак продовжувала трудитися до 1992 –го – медсестрою у перев’язочному кабінеті.
У маминому домашньому архіві – десятки різних грамот і подяк, за сумлінну працю, неодноразово нагороджувалась і преміями та медалями. Вона, звичайно, пишається цим набутком, та слава ніколи не була для неї пріоритетом. Майже всіх  своїх колег мама пам’ятає на ім’я та прізвище. А коли мова заходить про нагороди, показує на стос грамот й без усякого смакування деталями коротко каже: «Ось вони»…
Керівником вона була вимогливим, та справедливим, як до себе, так і до підлеглих. Коли працювала головною медсестрою, траплялися різні ситуації, пригадує мама, та до конфліктів ніколи не доходило, бо завжди вміла згладжувати «гострі кути». Колеги їй довіряли, і вона це цінувала, до всіх ставилася з повагою.
На моє запитання про те, що б вона хотіла змінити у своєму житті, якби довелося прожити його ще раз, відповіла: майже  нічого,  прожила б його саме так, як зуміла.
Якою вона була мамою? Строгою, але справедливою і люблячою. Ніколи не сварила нас з братом, але сказане нею обговоренню не підлягало».
До розповіді Світлани Арганіні про Поліну Василівну слід додати, що вона була спеціалістом вищої категорії, хорошим наставником для  молодших колег, серед яких нині чимало знаних, високопрофесійнх фахівців. Відзначалася ювілярка  й активністю в громадській роботі. Тож нариси про П.В.Леву неодноразово з’являлися в пресі, зокрема, і в нашій районці.
Раді за ювілярку, що чергова нагода розповісти про неї пов’язана з її  славним 95-літтям. То нехай же за цією датою шикуються нові й доля щедро вділяє щастя, радості й добра!
Підготувала Г. Макаренко.
Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
Відтепер передплатити "Дружбу" можна і онлайн
Шановні читачі! 
Раді повідомити, що з'явилася можливість передплатити "Дружбу" онлайн - на сайті "Укрпошти". Більше не треба стояти в черзі у поштовому відділенні! Оформляйте передплату в будь-який зручний для вас час за посиланням: https://peredplata.ukrposhta.ua/index.php?route=product/product&code=500000006&product_id=94540
Передплатний індекс "Дружби" - 61823.
Замовляйте вітання у районну газету!
У дорогої людини – гарна життєва дата, а Ви не знаєте, як її гарно і незабутньо привітати? Редакція Тячівської районної газети «Дружба» приймає замовлення на написання іменних привітань до днів народження, ювілеїв та свят.
Вітання в газеті – це гарний подарунок, який залишиться у пам’яті іменинника надовго. 
Подаруйте рідним і близьким увагу та гарні слова!
Чекаємо замовлень  на viber +380986608158. Можлива оплата на карту.  
Передплату на "Дружбу" продовжено до кінця 2020 року
Дорогі друзі! Рік, що завершується, був для усіх нас нелегким. Проте, і в цих нових умовах ми, журналісти газети "Дружба", завжди намагаємося тримати руку на пульсі подій та відшуковуємо актуальну, злободенну та цікаву інформацію. Пишемо про Вас і для Вас.  Тож сподіваємося, що прихильники  районки передплатять газету і на 2021 рік.
 До речі, зробити це можна онлайн - на сайті "Укрпошти". Передплатний індекс "Дружби" - 61823.