Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
Останні новини
» » » » » Життя прожити – не поле перейти

Життя прожити – не поле перейти

15:04, 30.10.17
1 278
Сільське життя / Про людей хороших
Життя прожити – не поле перейтиКожний ранок бабусі Ганни розпочинається з молитви. Помолившись за своїх рідних і подякувавши Богові за відведені роки життя, жінка починає ранішні процедури. Незважаючи на вік, бабуся сама одягається, умивається, вправно, однією рукою, справляється з ґудзиками на одежі.

– Вже декілька років праву руку не можу зігнути в лікті так, щоб застібнути ґудзики або поправити комір кофтини. Та нічого, в таких випадках ліва в мене працює за дві. Слава Богу, що можу ходити і обслуговуватись сама. Я навіть і не думала, що доживу до таких глибоких років, давно ж люди не так, як тепер, берегли себе і шкодували, – каже старенька.
– Знаєте тодішнє життя вимагало від людей неймовірної витримки, фізичних і духовних сил, – підключається до розмови донька Февронія. – А натомість дарувало загартоване здоров’я, стійкий дух і повагу до людської праці. Селяни шанувались, допомагали один одному, вони жили важче і бідніше, ніж тепер, зате були багатшими духовно, – розповідає Февронія Іванівна.  
Можливо, саме загартованість і стійкість духу й допомогли подолати бабусі Ганні всі перипетії долі і перегорнути 97-му сторінку свого непростого життєпису…
Золотої осені, далекого 1920 року у родині Василя та Олени Бокочів, які проживали в Углі, народилась донечка, яку батьки назвали Ганною. Босоноге дитинство дівчини минало, як і в усіх на той час сільських дітей – серед юрби однолітків та в дитячій праці біля обійстя. Коли підійшов час, батьки віддали донечку на навчання до школи. Сільський учитель одразу помітив здібності старанної учениці і постійно казав Василю, щоб він дозволив дівчинці вчитись далі. Та батько твердив, що і на обійсті було немало роботи, тому дитяча допомога вдома була дуже доречною. Відтак маленька Ганнуся проходила в школу тільки два роки. За цей період вона оволоділа писемною грамотою, навчилась читати, рахувати, ще й по-сьогодні пам’ятає табличку множення. В учнівському табелі Ганни майже самі одиниці (на той час це були найвищі бали).
Минав час, діти дорослішали і покидали батьківську хату. Позаяк великих статків селяни не мали, а дітей в сім’ях було немало, то дівчат намагались видати заміж якнайшвидше, адже батьки хвилювались, щоб «у дівках» не засиділась. Добре було, коли наречений мав свій капітал або власну хату, хоча на той час таке траплялось рідко. Та Ганні пощастило, і вийшовши заміж у 17 років, вона опинилась за міцним чоловічим плечем. Чоловік – Іван Немеш був старшим за молоду дружину на 9 років, працював майстром у лісгоспі і мав власну хату. Побут тодішніх селян був скромним і невигадливим, тому встелена дерев’яна підлога у Івановій хаті, можна сказати, вважалась на той час розкішшю. Заробляв чоловік непогано, а дружина всіляко його підтримувала, і в хаті панували любов і добробут.
Та, на жаль, не завжди гладенько стелилась життєва стежка, і молодій сім’ї довелось пережити важке лихо. Після заміжжя Ганна народила первістка – крихітку-донечку, яка через декілька місяців померла. Забрала «чорна лелека» і друге немовля, теж дівчинку. Молоді батьки важко переживали родинне горе. Та все-таки витримавши непосильне випробування долі, намагались бути щасливими і в 1941-му народили донечку Христину, а через два роки на світ з’явився син Михайло, відтак донька Марія, а за нею молодша – Февронія.
Та як би не заробляв чоловік, основною годувальницею на той час була земля. І щоб прогодувати родину, подружжя, як і всі селяни, утримувало чимале господарство – корову, овець, свиней, свійську птицю. Городи у всіх були майже однакові і порівняно невеликі – всього 15 соток. Тому картоплю і городину доводилось саджати на полі. Мали ділянки ще й у Великій Угольці, де й заготовляли сіно на зиму.
– Бувало, встане мама до схід сонця, приготує обід, запакує провізію, як давно казали, у бесаги (наплічні полотняні торби, – автор.), візьме дитя на руки і йде 12-15 км, щоб батька гарячою їжею почастувати. І поки він снідає, мама розбиває широкі валки, – розповідає донька Ганни.
Февронія Іванівна каже, що через побутові обставини колись сільська жінка не мала можливості приділяти стільки часу дітям, як теперішні мами.
– Не раз, копаючи влітку картоплю або пораючись на городі, щоб дитина була на виду, мати робила в землі невелику заглибину. Підстеливши під дитя яку-небудь тканину і залишивши невигадливі іграшки, мати, тим часом працювала. І таку картину влітку можна було побачити практично у кожному дворі, де було немовля до року.
Минав час, і діти підростали, стаючи Ганні та Івану доброю підмогою. Для того, щоб сім’я мала все необхідне, і дорослим, і малим доводилось чимало працювати.
Та важкі трудові будні закінчувались веселими вечорами і посиденьками. Життєрадісний Іван любив жартувати, знав багато цікавих історій, і в хаті щодня збиралось багато народу. Довгими зимовими вечорами жінки сходились на скубіля, пряли, співали, а чоловіки розказували різні бувальщини.
– Щовечора наша хата повнилась сусідськими голосами. Хоча життя було важким, люди сприймали реальність, як належне, не нарікали на долю, були легкими і відкритими у спілкуванні, – розповідає Февронія Іванівна.
Непомітно діти подорослішали і розпочали своє життя. Старша донька Христина, як і мама, вийшла заміж в юному віці. Михайло закінчив Мукачівський технікум, працював у Новоселицькій школі вчителем, відтак в Углянській – завгоспом. Марія, закінчивши УжНУ, продовжила навчання в аспірантурі і все трудове життя пропрацювала викладачем у вузі. Молодша донька Февронія також закінчила Ужгородський університет і присвятила себе педагогічній праці в рідній Углянській школі.
Февронія Іванівна розповідає, що того року, коли вступила до університету, від важкої хвороби на 59-му році життя помер батько.
– Коли його ховали, зійшлось дуже багато народу. Мама організувала похорон по-християнському звичаю, а сільрада і колгосп найняли духовий оркестр, – згадує співрозмовниця.
Після смерті батька мати не мала можливості матеріально допомагати доньці у навчанні. Тому Февронія Іванівна вчилась заочно і паралельно влаштувалась на роботу. Із невеликої заробітної плати відкладала на навчання, а при потребі, ще й сестрі Марії викраювала копійчину. Про те, щоб просити від мами грошей на свої потреби, діти навіть і не думали. Виховані у дружній атмосфері, вони підтримували один одного і всіляко допомагали матері.
Рано овдовівши, Ганна присвятила себе дітям і онукам. Згодом, на чоловікові заощадження добудувала нову хату, будівництво якої розпочали, ще за життя Івана.
Все своє життя Ганна Василівна пропрацювала в колгоспі, і наразі отримує невелику «колгоспну» пенсію. Зате літня жінка багата на родину, адже має 9 онуків, 8 правнуків і 6 праправнуків. Вже більше десятьох років, як старенька проживає разом з дочкою Февронією.
Наразі 97-річна бабуся почувається добре, тільки слух підводить, зате зір має стовідсотковий, без окулярів читає навіть найдрібніший шрифт. Зі слів старенької, переглядати пресу вона полюбляє, адже саме звідти дізнається про свіжі новини.
– Поки що зір не підводить, але боюсь, щоб згодом, на старості літ не осліпла, – хвилюється літня жінка.
На традиційне запитання, який же секрет довголіття, бабуся відповіла:
– Тут ніяких секретів немає. Є проста істина: потрібно радіти кожному прийдешньому дневі, адже він більше не повториться у житті і не робити людям нічого поганого, щоб не обтяжувати свою душу, бо згодом цей тягар стає непосильною ношею.
Привітати поважну жительку села з іменинами навідався і представник органів місцевого самоврядування Олександр Бабич, побажав довгожительці прожити в здоров’ї і гаразді ще немало літ, відтак вручив подарунок від сільської ради.
Ганна ЗУБАНИЧ.
Життя прожити – не поле перейтиЖиття прожити – не поле перейти
Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
Відтепер передплатити "Дружбу" можна і онлайн
Шановні читачі! 
Раді повідомити, що з'явилася можливість передплатити "Дружбу" онлайн - на сайті "Укрпошти". Більше не треба стояти в черзі у поштовому відділенні! Оформляйте передплату в будь-який зручний для вас час за посиланням: https://peredplata.ukrposhta.ua/index.php?route=product/product&code=500000006&product_id=94540
Передплатний індекс "Дружби" - 61823.
У Дубовому та Ужгороді відзначать 100-ліття з дня народження Івана Чендея
20 травня на ужгородській садибі знаного українського письменника Івана Чендея відзначать 100-річчя від дня народження першого закарпатського Шевченківського лауреата-прозаїка. 

Шановні читачі!
«Укрпошта» розпочала передплатну кампанію на 2022 рік. Тож віднині можна оформити передплату на тячівську районну газету «Дружба» у всіх стаціонарних і пересувних поштових відділеннях.


Фільм «Закарпаття» Шона Вільямса показуватимуть в Тячеві 25 серпня
Повнометражний фільм «Zakarpattia» (США/Україна 2018, 85 хв) від Q&A, режисером якого є Шон Вільямс, презентуватимуть у м. Тячів в картинній галереї ім. Ш.Голлоші, 25 серпня 2021 року о 16.00. (Вхід вільний, захід проводитиметься з дотриманням карантинних норм.)
Він знімався у 2013-2016 роках. Прем’єра відбулася у Бухаресті у 2018 році. Був показаний у США, Румунії та Німеччині. У 2021 році відзначений як «один з найкращих музичних документальних фільмів про традиційну музику в Україні сьогодні».

Центральна вулиця с. Добрянське перекрита
На офіційній сторінці Вільховецької ТГ поміщено повідомлення, яке зацікавить усіх водіїв. А саме: у зв’язку з асфальтуванням центральної вулиці у с. Добрянське, проїзд вантажного транспорту на цій ділянці, починаючи з суботи 21 серпня і на період робіт, заборонений.
Об’їзд – через Нересницю і Тересву.
Рух легкових автомобілів також буде обмежений. Радимо користуватись об’їздом через вулиці Жовтнева і Миру. Дякуємо за розуміння!
Вл.інф.