Офіційний сайт
Тячівської районної
газети "Дружба"
» » » » Історія переселенців: коли біда приходить не одна…

Історія переселенців: коли біда приходить не одна…

10:30, 03.03.16
345
Суспільство
Історія переселенців: коли біда приходить не одна…У життєвій драмі цієї родини сфокусувалися біди й поневіряння всіх тих, хто, втрапивши у безжальний вир війни, змушений був зриватися з рідних місць і вирушати в невідомість.
І розповідь цієї жінки, яка, мов за рятівну соломинкку, хапається нині за будь-яку можливість, аби вирватися з оточення проблем,  що продовжують переслідувати її з дітьми, звернена, насамперед, до нашого сумління, осмислення старої, як світ, істини – світ рятує доброта. Саме людського милосердя й співчутливості найбільше потребує зараз ця родина, аби не зневіритися і не зламатися – морально та фізично.
…Лідія Миколаївна Подобрій – уродженка Тячівщини: народилася й зростала до п’ятирічного віку в селі Теребля, поки батьки не переїхали на Луганщину – мамину батьківщину. Там усе складалося благополучно – дівчина закінчила школу і вийшла заміж, народила трьох синів…
Чоловік працював у воєнізованій охороні, вона – у споживчій сфері. Підоспіла пора, й старші сини Олександр та Альоша поодружувались, Владик ходив до школи.
…З розгортанням на сході воєнних подій, тривога в серці наростала, та все ж вони сподівалися – їхнє Золоте біда обмине стороною. Та вона все ж увірвалася в їхнє життя рано-вранці 22 червня 2014 року тривожним гулом літаків і яскравими спалахами за вікнами.
Владик, прокинувшись, з радісним здивуванням вигукнув: «Мамо, феєрверки!». Та через кілька секунд дитяча радість змінилася сльозами й переляком. Стало зрозуміло, що на місто з літаків посипалися снаряди. Згодом з’ясувалося: бойовики бомбардують місто фосфорними гранатами. Життя змінилося в одну мить. Відтепер більшу половину доби вони проводили в сирому, напівтемному підвалі. Кожен вихід у місто був ризикованим, та й, навіть, на подвір’я чи  город старалися виходити не часто. Бо вже чимало сусідів поплатилися за це своїм життям. Погіршувалася ситуація й з харчами – запаси консервації вичерпувались, крамниці були розгромлені, установи не працювали. Люди почали виїжджати хто куди. Сусіди, прощаючись, вкинули їм до підвалу мішок горіхів, і якийсь час вони на них протримались. Проте довго так тривати не могло. Тим більше, що у Владика почалися проблеми зі шлунком, потім він став гарячкувати – далася взнаки сирість, нічліг на долівці, застеленій дошками. Та кричав він і плакав найбільше від страху. «Війна до нас в хату іде!» – зойкав з кожним вибухом снаряду й горнувся до матері, шукаючи захисту. У самої Лідії Миколаївни від пережитого трапився  інсульт. Її якось вдалося відправити в лікарню, де провела два неспокійні тижні. Коли повернулася, на їхній вулиці з’явилися два «Ікаруси». Ними можна було безкоштовно під’їхати до вокзалу. Чоловік Сергій  наполягав, аби дружина негайно збиралася в дорогу і їхала на Харків, потім – на Закарпаття. В хаті розгорілася суперечка.
–    Влад не може з тобою їхати, ти ж іще не здорова, я не можу тобі його довірити, – наполягав чоловік.
Вона ж не уявляла, як зоставить тут, у пекельному хаосі, хвору, безпорадну дитину. Та іншого виходу не було: Сергій вирішив почекати, поки хазяїн фірми розрахується з ним, бо дорога була кожна копійчина.
Проте  власник підприємства і сам зник у невідомому напрямку. Тож через два тижні в Тереблю прибув і чоловік з синами – Альошею та Владом (вагітна невістка поїхала до своїх родичів). Сергія вона ледь упізнала – пригніченого, змарнілого, без кровинки в обличчі, геть посивілого від горя. До хронічної хвороби додалися важкі враження від пережитого і побаченого. Скаржився: невідступно переслідують жахливі видіння – пошматовані снарядами, заюшені кров’ю тіла дітей та дорослих. До всього, сусід, з яким були на телефонному зв’язку, повідомив: будинок, в якому мешкав Олексій з дружиною, згорів, а в їхній влучив снаряд, «прошивши» матрац на ліжку. Якби в ту мить хтось був у спальній кімнаті, не вцілів би. Серце чоловіка, зрештою, не витримало і – зупинилося, захлиснувшись болем. Як вони пережили ще й це горе – знає, напевно, лишень один Всевишній і вони самі. Проте біль утрати розділили з ними не лишень родичі, а й майже усе село, тодішній сільський голова М.В.Цьока посприяв у організації похорону. Йому особливо вдячна Лідія Миколаївна, бо саме Микола Васильович підшукав для них помешкання в «солотвинському кварталі» після квартирування у тітки. Були цьому дуже раді, адже з’явився окремий куток з усіма зручностями, та й Владику до нової, гарної школи близенько ходити. Лідія Миколаївна навіть меблі постаралалась купити нові, аби повіяло в їхній оселі домашнім затишком. Та щастя виявилося недовгим: господиня розпочала ремонт. На іншій квартирі теж чекав сюрприз – через півроку прийшли працівники РЕМу і… відключили  помешкання від електропостачання – через велику заборгованість по сплаті за енергоносії. Насправді, борг накопичився ще до їхнього вселення (підтвердженням цьому – квитанції про оплату). Однак ніхто не перейнявся тим, що завтра чекає на цих людей, яким  і без того випало знести стільки нищівних ударів долі – втрату чоловіка і батька, всього нажитого майна, роботи, будь-якої реальної перспективи…. І, наостанок, залишитись у холодному, неопалювальному приміщенні, без елементарних побутових зручностей.
Звернення Л.М.Подобрій у різні інстанції не давали попервах ніякого результату. Поки вона вислуховувала обіцянки «розглянути», «з’ясувати», «поцікавитись», захворів від переохолодження і зліг у лікарню Олексій, потім тривожні симптоми з’явилися у Влада – довелося викликати «швидку». Сама ж вона намагалася триматися з останніх сил, аби сильна застуда не звалила з ніг. Бо усвідомлювала, що лишень її воля і стійкість підтримують у дітей віру в те, що, нарешті, з’явиться промінець у кінці тунелю, і їм стане трохи легше.
Однак пошуки іншого житла за доступну для переселенців орендну плату залишалися безрезультатними, й Лідія Миколаївна наважилася звернутися до голови РДА В.Ю.Дем’янчука. І пошкодувала, що не зробила цього раніше. Адже буквально за кілька хвилин все вирішилось: житимуть вони в цьому ж кварталі, проте за іншою, і, сподівається, щасливішою адресою.
… На їхній вулиці в Золотому нині мешкають у напівзруйнованих оселях дві старенькі бабусі. Там, де стояли їхні будинки – попіл згарища, лякаючі руїни й переорана снарядами земля. І все ж серця їхні пориваються додому, туди, де буяли весни бузком і жасмином біля хати, що пахла смачними маминими пирогами, де вони мирно й спокійно жили, мріяли, зігрівались біля родинного вогнища й виглядали своє щастя... Й для них сьогодні важливо вірити, що все ще буде, як і колись. Хай і не скоро, можливо, через роки. Ця віра бринить у розрадливих словах Лідії Миколаївни, якими вона намагається втішити своїх синів, переконуючи, що життя ще повернеться на круги свої і  що світ не без добрих людей, які не зоставлять їх наодинці з лихом. Таких, як голова РДА М.Ю.Дем’янчук, колишній сільський голова М.В.Цьока, головлікар Тереблянської ДЛ М.В.Даруда, фельдшер Лариса Бухало, начальник ВУЖКГ І.П.Деяк, сусідка Ізабелла Ердей,  рідня, яка прихистила в годину випробувань, сельчани, котрі не дали їм пропасти й почали зносити з усіх кінців продукти, одяг, усе найнеобхідніше…
Так, їм судився долею надважкий іспит на виживання, а нам – тест на людяність, скласти який допоможуть лишень совість і доброта.
Ганна Макаренко.
Читайте також:
Коментарі:
Додати коментар
Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Погода
Погода у Тячеві

вологість:

тиск:

вітер:

Оголошення
Приходьте на музичну виставу «Наталка-Полтавка»
Приходьте на музичну виставу  «Наталка-Полтавка»18 квітня на сцені районного будинку культури актори Закарпатського обласного театру драми та комедії покажуть музичне дійство (без антракту) «Наталка-Полтавка».

Завітайте на свято!
У середу, 9 січня, на площі Поштовій м. Тячів відбудеться районний огляд-конкурс «Вертеп-2019». 


Коли і де відбудеться колядницький фестиваль?
З 10 січня розпочнеться традиційний районний  фестиваль колядок серед дітей «Віфлеємська зірочка», який проводиться за сприяння народного депутата України Василя Петьовки.

В’ячеслав Бігун покаже нові мотиваційні фільми
4 січня, в п’ятницю, відбудеться показ і обговорення у Тячеві нових авторських фільмів вченого-юриста і кінематографіста В’ячеслава Бігуна за участю автора та творців стрічки. Глядачі зможуть переглянути нові фільми автора. Перший – «Моро. Розвідка долі» (док., біографія, історія, війна, 15 хв.). Мирний закарпатець приймає виклик долі захистити Батьківщину в новій європейській війні. Він стає розвідником, випробовуючи себе перед обличчям смерті та ворогів, вимолюючи у Бога не лише життя, але й добру дружину. Піднятися над буденністю теми дозволить поезія, яка доповнює кіноформу автора.


Триває реалізація дров паливних
Лісівники ДП «Мокрянське ЛМГ» традиційно реалізовують дрова паливні для населення, підприємств, установ та організацій. Громадяни, яким дрова потрібні для власних потреб, можуть звертатися у адміністрацію лісгоспу чи найближче  лісництво, де реалізовують деревину у встановленому порядку, за визначеними відпускними цінами.